Музичний слух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Музи́чний слух — сукупність здібностей, необхідних для творіння, виконання і активного сприйняття музики.

Музичний слух має на увазі високу тонкість сприйняття як окремих музичних елементів або якостей музичних звуків (висоти, гучності, тембру), так і функціональних зв'язків між ними в музичному творі (відчуття ладу, відчуття ритму, мелодичний, гармонічний і ін. види слуху).

Серед різних видів музичного слуху, що виділяються за різними ознаками, найважливішими є:

  • абсолютний - здатність визначати абсолютну висоту музичних звуків, не порівнюючи їх з еталоном;
  • відносний - здатність визначати і відтворювати звуковисотні відносини в мелодії, акордах, інтервалах і т. д.;
  • внутрішній - здатність до ясного уявного представлення (наприклад, по нотному запису або по пам'яті) окремих звуків, мелодичних і гармонічних побудов, цілих музичних п'єс.

Розвитком музичного слуху займається спец. дисципліна - сольфеджіо, проте активно музичний слух розвивається перш за все в процесі музичної діяльності. Різні прояви музичного слуху вивчаються в музичній психології, музичній акустиці, психофізіології слуху. Слух діалектично пов'язаний із загальною музичністю, що виражається у високому ступені емоційної сприйнятливості музичних явищ, в силі і яскравості викликаних ними образних уявлень і переживань.