Міусський цвинтар
| Міусський цвинтар рос. Миусское кладбище, трансліт. Миусское кладбище | |
|---|---|
 | |
| Інформація про цвинтар | |
| 55°47′40″ пн. ш. 37°35′51″ сх. д.H G O | |
| Країна |
 Росія |
| Розташування | Москва |
| Відкрито | 1771 |
| Статус | пам'ятка архітектури[d] |
| Охоронний статус | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd[1] |
| Площа | 5 га |
|
Адреса: 129075, Москва, вул. Сущевский вал, вл.19. | |
| Вебсайт | Офіційний сайт(рос.) |
 | |
  Міусський цвинтар Міусський цвинтар (Росія)  Міусський цвинтар Міусський цвинтар (Москва) | |
Міусський цвинтар (рос. Миусское кладбище) — некрополь на півночі Москви у Мар'їній Рощі Північно-східного адміністративного округу. Входить до складу Державного унітарного підприємства «Ритуал». Пам'ятка містобудування та архітектури Москви № 7710850000[2].
Історія цвинтаря[ред. | ред. код]
Міусський цвинтар заснований під час епідемії чуми у 1771 році, одночасно з Ваганьковським, Даниловським, Введенським, Рогожським та Калитниківським цвинтарями, за Камер-Колезьким валом, неподалік місцевості Міусс (звідси назва). На цвинтарі ховали в основному купців, ремісників і міщан з сусідніх Мар'їної Рощі та Бутирок.
У 1800 році градоначальник Москви граф Іван Салтиков пропонував знищити Міусський цвинтар.
З 1947 року на Міусському цвинтарі ведеться постійний архів реєстрації похованих.
У 1992 році на цвинтарі проходило фільмування одинієї з перших російських стрічок жахів «Дотик» режисера Альберта Мкртчяна.
Церква мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії[ред. | ред. код]
На цвинтарі була дерев'яна церква мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, яка була освячена 20 січня 1773 року[3]. У 1823 році на кошти купця Івана Кожевникова архітектором Олександром Елькінським, замість старої дерев'яної церкви, побудовано муровану.
У 1835 році до церкви з усіх боків прибудовано приділи Знамення та Митрофана Воронезького. Було розширено трапезна у 1912 році, додані північно-західний та південно-західні кути, збудована дзвіниця та богадільня. З 1934 року Церква мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії була зачинена. У будівлі церкви розмістився цех з виробництва обладнання МОЗ РРФСР. У 1990 році церква передана віруючим.
Відомі особи, поховані на цвинтарі[ред. | ред. код]
- Кир Буличов — радянський російський письменник-фантаст, історик, перекладач, східнознавець, журналіст, кіносценарист.
- Олександр Ведерников — радянський російський оперний співак (бас), соліст Большого театру
- Михайло Каченовський — російський історик та літературний критик.
- Валентин Кузін — радянський російський хокеїст.
- Олексій Міхальов — радянський російський східнознавець та синхронний перекладач.
- Євген Мигунов — російський радянський художник-мультиплікатор, ілюстратор та карикатурист.
- Лідія Обухова — радянська російська письменниця.
- Володимир Правдич-Немінський — український нейрофізіолог
- Всеволод Ревич — радянський російський літературний критик.
- Микола Романов — радянський актор театру та кіно.
- Олександр Татарський — радянський російський режисер мультиплікації, художник, продюсер, аніматор.
- Любов Хавкіна — російська бібліотекознавчиня та бібліографиня.
- Галина Щербакова — радянська російська письменниця, сценаристка.
- Дмитро Щукін — російський купець.
- Валерій Гаркалін -радянський і російський артист, педагог
Час роботи[ред. | ред. код]
Цвинтар відкритий щодня з 9.00 до 19.00 у літній період (з 1 травня по 20 вересня), та з 9.00 до 17.00 у зимовий період (з 1 жовтня по 30 квітня).
Світлини[ред. | ред. код]
-
Вхідна брама цвинтаря -
Міусський цвинтар -
Могила Михайла Каченовського -
Могила Любові Хавкіної
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Постановление Совета Министров РСФСР № 624 от 04.12.1974
- ↑ Об'єкт культурної спадщини [Архівовано 24 листопада 2018 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Церква святих мучениць Віри, Надії, Любові та Софії. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано 24 листопада 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
|
|
Це незавершена стаття про Москву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |