Наголос в українській мові

В українській мові склади слова можуть вимовлятися з більшою силою та довготою, ніж інші. Це явище називається на́голос.

Наголос в українській мові

Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Не всі слова в українській мові мають наголос. Не мають наголосу односкладові службові слова.

Звук і склад, на які падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші голосні звуки й склади в слові — ненаголошеними.

Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова.

За допомогою наголосу часто розрізняють лексичне значення та граматичні форми слів: за́мок — замо́к, при́клад — прикла́д, батькі́в — ба́тьків, се́стри — сестри́.

Наголос в українській мові — вільний і постійний

• Вільний — означає, що у різних словах він може припадати на різні склади. Наприклад, а́збука, абе́тка, алфа́ві́т. Вільний наголос буває таким:
  • рухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова; наприклад, може змінювати своє місце в різних формах слова: село́ — сі́л, по́ле — поля́, сторі́нка — сторінки́);
  • нерухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);

• Постійний (у всіх формах слова припадає на той самий склад: фа́брика, фа́брику, фа́брикам).

Основні принципи наголошування різних частин мови

Основні принципи наголошування іменників

1. У більшості випадків іменники множини мають наголос на закінченні, наприклад: загадки́, огірки́.
2. У більшості іменників жіночого роду із суфіксом -к при утворенні множини наголос переходить у закінчення, наприклад: тарі́лка — тарілки́, кни́жка — книжки́, але: сусі́дка — сусі́дки.
3. Іменники, що утворилися від дієслів, мають більше ніж два склади та закінчуються на -ання, частіше всього мають наголошений суфікс, наприклад: чита́ння, завда́ння, але: бі́гання, не́хтування.
4. В іншомовних словах, що позначають міри довжин, зазвичай наголос падає на -метр, наприклад: сантиме́тр, міліме́тр, дециме́тр, але в назвах пристроїв — по-інакшому: термо́метр, баро́метр.

Основні принципи наголошування прикметників

1. Суфікс прикметників -еньк-, що позначає пестливість, завжди є наголошеним, наприклад: мале́нький, чорне́нький, гарне́нький.
2. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення), наприклад: дзвінки́й, нови́й, тонки́й, котри́й.

Основні принципи наголошування дієслів

1. Правила наголошування дієслова «бу́ти» такі: в теперішньому часі — бу́ти, бу́демо, проте в минулому часі: була́, було́, були́.
2. Багато дієслів мають наголос на останньому складі, наприклад: нести́, везти́, мести́.
3. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері, наприклад: веземо́, ідемо́, підете́, але: бу́демо, гурко́чемо, зали́шите.
4. Інфінітив -ти: навести́, віднести́.

Основні принципи наголошування числівників

1. У числівниках, що закінчуються на –десят, наголос припадає на останній склад, наприклад: п'ятдеся́т, сімдеся́т.
2. У числівниках, що закінчуються на –адцять, наголошений передостанній склад, наприклад: двана́дцять, вісімна́дцять.

Слова з подвійним наголосом

Деякі слова мають подвійний наголос, наприклад:

• ба́йдуже — байду́же
• допові́дач — доповіда́ч
• ма́буть — мабу́ть
• та́кож — тако́ж
• пе́рвісний — перві́сний
• по́милка — поми́лка

Проблемні випадки наголошування

Деякі слова є винятками з правил:

• асиметрі́я
• боро́давка
• бюлете́нь
• вимо́га
• вимо́ва
• ви́падок
• вітчи́м
• граблі́
• гороши́на
• гро́шей
• ді́тьми
• дові́дник
• дочка́ (але до́нька)
• заіржа́віти
• зубо́жіти
• катало́г
• кварта́л
• кропива́
• ма́ркетинг
• нена́видіти (нена́висть, нена́висний)
• одноразо́вий
• о́лень
• пере́пис
• псевдоні́м
• ра́зом
• сере́дина
• спи́на
• фарту́х
• фено́мен
• цеме́нт
• це́нтнер

Див. також

• Наголос

Посилання

• Наголос в українській мові [Архівовано 14 грудня 2021 у Wayback Machine.]
• НАГОЛОС УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ