Палієнко Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Палієнко Микола Іванович
Народився 25 листопада (7 грудня) 1869(1869-12-07)
Київ
Помер 11 січня 1937(1937-01-11) (67 років)
Харків
Місце проживання Харків
Країна Російська імперія, СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність науковець
Alma mater Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира
Галузь право
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Відомий завдяки: Академік ВУАН
Батько Палієнко Іван Степанович

Палієнко Микола Іванович (25 листопада (7 грудня) 1869, Київ — 11 листопада 1937, Харків) — український правознавець-конституціоналіст, доктор державного права (з 1908), академік ВУАН1930).

Біографічний огляд[ред. | ред. код]

Народився 25 листопада (7 грудня) 1869 у Києві в родині вчителя, першого директора Київського реального училища Івана Степановича Палієнка (1832—1912).[1]

1892 р. закінчив Юридичний факультет Київського університету Святого Володимира з дипломом першого ступеня та був залишений при університеті для підготовки до професорського звання.

З 1896 р. працював у Демидівському юридичному ліцеї (м. Ярославль) на кафедрі енциклопедії права.

У 1899—1901 рр. з метою підготовки магістерської дисертації їздив у наукове відрядження за кордон, під час якого працював в університетах Гейдельберга, Страсбурга та Парижа. 1901 р. повернувся до Ярославля й зайняв посаду приват-доцента Демидівського юридичного ліцею по кафедрі енциклопедії права.

1903 р. М. І. Палієнко захистив магістерську дисертацію «Суверенитет: Историческое развитие идеи суверенитета и ее правовое значение» та отримав ступінь магістра державного права. Після захисту призначений екстраординарним професором кафедри енциклопедії права Демидівського юридичного ліцею.

З 1906 року працював у Харкові професором Харківського університету, деканом юридичного факультету Вищих жіночих курсів. 1908 р. захистив докторську дисертацію " Учение о существе права и правовой связанности государства ". Від 1909 року професор кафедри державного права Харківського університету; у 1912—1918 рр. — проректор Харківського університету.

В 1920 — 21 рр. працював у вищих навчальних закладах Криму.

З квітня 1921 р. — професор правового факультету Харківського інституту народного господарства.

30 жовтня 1930 р. обраний академіком ВУАН (державне право).

Брав участь у підготовці Конституції УСРР 1929 р. та Конституції УРСР 1936 р. та в іншій законопроектній роботі.

Праці[2][ред. | ред. код]

  • Сущность административной юстиции и основные черты ее организации в Европейских государствах: проб. лекция магистранта Н. Палиенко, читанная 5 ноября 1898 г. // Университетские известия. — 1898 (год 38). — Кн. 12. — С. 1-14.
  • Новая психологическая теория права и понятие права. — Ярославль, 1900.
  • Нормативный характер права и его отличительные признаки. К вопросу о позитивном праве. — Ярославль, 1902.
  • Суверенитет: Историческое развитие теории суверенитета и ее правовое значение. — Ярославль, 1903.
  • Правовое государство и конституционализм // Вестник права. — 1906. — Кн. 1. — С. 127—163.
  • Учение о существе права и правовой связанности государства. — Харьков, 1908.
  • Основные законы и форма правления в России: Юридическое исследование. — Харьков, 1910.
  • Новая доктрина народного суверенитета во французском государствоведении // Журнал Министерства Юстиции. — 1913. — № 1, январь. — С. 140—183; № 2, февраль. — С. 93-124.
  • Областная автономия и федерация. — Харьков, 1917.
  • Конфедерации, федерации и Союз социалистических республик. — Одесса, 1923.
  • Право громадянства в сучасних федераціях і Союзі РСР. — Харків, 1926.
  • Проблема суверенітету сучасної держави. — Харків, 1929.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]