Плаксюк Любов Олександрівна
| Любов Плаксюк Плаксюк Любов Олександрівна | ||
|---|---|---|
 Лейтенант | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
1992 м. Баранівка Новоград-Волинського району на Житомирщині | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українка | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
.svg){kind=small}
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
У Гончарівському 26-річна артилеристка зробила перший постріл з гармати Суспільне Чернігів |
Любов Олександрівна Плаксюк — лейтенант Збройних сил України, учасниця російсько-української війни, що відзначилася у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис[ред. | ред. код]
Молодший лейтенант Любов Плаксюк мріяла стати військовою ще під час навчання у загальноосвітній школі рідної Баранівки Новоград-Волинського району на Житомирщині. Але спочатку здобула у закладі вищої освіти фах вчителя історії та права, а потім ще й працювала рік з невеликим на посаді вчителя історії та правознавства на Житомирщині, поки не закрили її сільську школу[1]. Початок воєнні дії на Сході України знову нагадали про дитячу мрію. У 2016 році Любов Плаксюк підписала контракт. Почала працювати на посаді радіотелефоніста в 14-му батальйоні територіальної оборони «Черкаси». За кілька місяців її призначили командиром відділення. Згодом потрапила до артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Згодом була призначена командиром відділення управління, виконувала обов’язки офіцера-психолога одного із самохідних дивізіонів артилерійської бригади. На початку листопада 2016 року потрапила в район проведення АТО. Перша ротація пройшла у бліндажах. На практиці освоїла артилерійські установки 152-мм дивізійної самохідної гаубиці 2С19 «Мста-С». Ще більше сподобався функціонал «Гіацинта-С». Жінка зробила дебютний постріл з неї на полігоні в Гончарівському на Чернігівщині[2].
Після цього Любов Плаксюк призначили командиром взводу управління самохідного артдивізіону «Гіацинтів-С» артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗС України. Сама молодший лейтенант перед повномасштабним російським вторгненням в Україну мріяла очолити єдиний у ЗСУ дивізіон «Гіацинтів-С». Вона щодня продовжує вдосконалювати професійні навички, збагачує «кейс» знань. І вважає себе щасливою, бо з радістю йде на службу і з не меншим задоволенням проводить час з родиною[3].
На думку експертів часопису «Фокус» у жовтні 2020 року Любов Плаксюк увійшла до рейтингу «100 найвпливовіших жінок України за версією журналу Фокус» під № 60[4].
Родина[ред. | ред. код]
Батьки та 6-річний син[3].
Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]
- відзнака «Людина року – 2019» у номінації «Охорона та оборона» Баранівської міської об’єднаної територіальної громади[5];
- 60-е місце в рейтингу «100 найвпливовіших жінок України за версією журналу Фокус» 2020 року[4].
Нагороди[ред. | ред. код]
- орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Шупун, Олександр. Перший постріл навідника гармати Любові Плаксюк. Біла хата. Онлайн-газета (укр.). Процитовано 12 травня 2022.
- ↑ Халімоненко, Світлана. ЛЮБОВ І АРТИЛЕРІЙСЬКІ "КВІТОЧКИ". Чернігівщина (укр.). Процитовано 12 травня 2022.
- ↑ а б Борисова, Світлана (2 жовтня 2020). Уперше в ЗСУ жінка-офіцер очолила взвод управління артдивізіону «Гіацинтів». Арміяінформ (укр.). Процитовано 12 травня 2022.
- ↑ а б #60 Любовь Плаксюк в рейтинге «100 самых влиятельных женщин Украины по версии журнала Фокус». Фокус (рос.). 18 жовтня 2020. Процитовано 12 травня 2022.
- ↑ Відзнаки «Людина року - 2019» вручено!. Офіційний сайт Баранівської міської об’єднаної територіальної громади (укр.). Процитовано 12 травня 2022.
- ↑ Указ Президента України від 9 квітня 2022 року № 224/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
Джерела[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |