Показник кольору B-V
Показни́к ко́льору B—V — одна з поширених характеристик кольору астрономічних об'єктів. Визначається як різниця між зоряними величинами об'єкта, які виміряні у двох фотометричних смугах B і V системи Джонсона.
Показник кольору було запроваджено на початку XX-го сторіччя, коли з'ясувалося, що яскравість зір на фотопластинах відрізняється від спостережуваної візуально. Холодні зорі — червоні та зелені — виглядають яскравішими, коли їх спостерігати очима, а гарячі — блакитні та біло-блакитні — виходять яскравішими на фото. Справа в тому, що людське око найчутливіше до жовто-зеленого світла, у той час як фотоемульсія — до синього. Спочатку показник кольору (CI від англ. Color Index) визначали як різницю між фотографічною та візуальною зоряними величинами. Із запровадженням триколірної фотометричної системи Джонсона виникла можливість застосовувати два незалежні показники кольору: B—V та U—B[2].
Як і інші показники кольору, B—V характеризує розподіл енергії в спектрі. Зорі та інші об'єкти випромінюють різну кількість енергії в різних спектральних діапазонах. У відповідності до закону Віна максимум випромінювання гарячих зір припадає на синю (або навіть ультрафіолетову) ділянку спектра, а в жовто-зеленому світлі їх випромінювання слабше. Для холодних об'єктів максимум випромінювання лежить у червоній або інфрачервоній смузі, жовтого світла вони випромінюють менше, а синього — ще менше. Тому колір зорі можна охарактеризувати різницею між зоряними величинами, які виміряно в різних діапазонах.
Величина B (блиск об'єкта в «синьому» діапазоні) вимірюється за допомогою стандартного фільтру B-діапазону (максимум чутливості на довжині хвилі 435 нм), а величина V («візуальна») — за допомогою фільтра V-діапазону (максимум чутливості припадає на зелений колір із довжиною хвилі 555 нм)[3]. Оскільки фільтр V фотометричної системи близький до діапазону чутливості ока, а фільтр B — до діапазону чутливості фотопластинки, значення показників CI та B—V майже збігаються[2]
Система UBV визначена таким чином, що для білих зір спектрального класу A0V зоряні величини в усіх 3-х смугах — U, B, V — рівні. Таким чином, показники кольору B—V і U—B цих зір дорівнюють нулю[4].
Холодні об'єкти випромінюють синього світла менше, ніж жовтого, тому їх зоряна величина в синьому діапазоні (B) більша, ніж у візуальному (V). Таким чином, для них B—V > 0. Блакитні об'єкти, навпаки, мають B—V < 0. У найгарячіших блакитних зір B—V сягає −0,35m, а у найхолодніших червоних — +2m—+3m, іноді й більше. Дуже насичений червоний колір і, відповідно, великий B—V у вуглецевих зір. Наприклад, T Ліри має B—V ≈ 5,46m[5].
За показником кольору зорі можна зробити приблизні висновки про її температуру. Чим більший показник кольору, тим холодніша зоря (і тим пізніший спектральний клас вона має)[2]. Втім, ця залежність добре дотримується для гарячих зір, але погано — для холодних (у останніх на колір впливає, зокрема, хімічний склад — наприклад, у вуглецевих зір).
У міжзоряному середовищі синє світло поглинається сильніше за червоне або жовто-зелене. Тому спостережуваний показник кольору деяких зір, особливо далеких, збільшується за рахунок міжзоряного поглинання. Це явище аналогічне до почервоніння Сонця біля горизонту.
| Зоря | Спектральний клас | колір | B—V, зор.вел. |
|---|---|---|---|
| Шаула (λ Sco) | B1,5-2 | біло-блакитний | −0,23 |
| Беллатрикс | B2 | біло-блакитний | −0,22 |
| Спіка | B1/B2 | біло-блакитний | −0,13 |
| Рігель | B8 | біло-блакитний | −0,03 |
| Вега | A0 | білий | 0,00 |
| Сіріус | A1 | білий | +0,01 |
| Проціон | F5 | жовтуватий | +0,42 |
| Сонце | G2 | жовтий | +0,65 |
| Арктур | K1,5 | жовтогарячий | +1,22 |
| Альдебаран | K5 | жовтогарячий | +1,54 |
| Бетельгейзе | M2 | червоний | +1,86 |
| Антарес | M1,5 | червоний | +1,87 |
| Мю Цефея | M2 | червоний | +2,26 |
Примітки [ред.]
- ↑ Аллен К. У. Астрофизические величины. — Москва: «Мир», 1977. — 279 с.(рос.)
- ↑ а б в «Показатель цвета звезды». Сурдин В.Г. Архів оригіналу за 2012-05-04.(рос.)
- ↑ «Показатели цвета звёзд». Засов А.В. Архів оригіналу за 2012-05-04.(рос.)
- ↑ Показник кольору // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 367. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031)
- ↑ «The Top 10 Very Red Stars». Jerry Lodriguss. Процитовано 2012-09-04.(англ.)
Література [ред.]
- Миронов А. В. (1997). «Прецизионная фотометрия». «Астронет». Процитовано 2012-08-28.
