Політична критика
| Країна видання |
 Україна |
|---|---|
| Тематика | наука, культура, політика |
| Мова | українська, російська |
| Засновано | 2011, 2015 |
| | |
| politkrytyka.org | |
Політична критика — незалежне ліве медіа, засноване як українська франшиза польського видання Krytyka Polityczna[1]. Своєю метою декларує поширення критичного знання, популяризацію ідей рівності та досягнення прогресивних суспільних змін, публікує матеріали на теми науки, культури та політики.
Історія[ред. | ред. код]
Журнал[ред. | ред. код]
З 2009 року в Центрі візуальної культури НаУКМА діяв неформальний осередок журналу Krytyka Polityczna[1]. 2011 року він почав видавати українську версію журналу під назвою «Політична критика», що стала першим міжнародним видавничим проектом «Критики Політичної»[2]. Протягом 2011—2014 років було видано 5 чисел журналу:
- «Політичні наркотики» (присвячений (де)криміналізації наркотиків)[3],
- «Слава ворогам!» (присвячений правому радикалізму)[4],
- «Секс і політика»[5],
- «СВБД ПСРТ» (присвячений репресіям проти групи «Pussy Riot»)[6],
- «Нам нема що втрачати, крім наших майданів»[7].
Рецензії на числа журналу виходили в журналах «Критика»[8][9][10], «Спільне»[11] і на сайті «Телекритика»[12].
На початку 2015 року «Політична критика» спільно з Центром візуальної культури видала книжку Наталі Гуменюк «Майдан Тахрір» про події Арабської весни[13].
Сайт[ред. | ред. код]
В січні 2015 року почав працювати український сайт «Політичної критики»[14]. Про відкриття сайту повідомляла газета «Zbruč»[1].
З 2017 року сайт виступає медіапартнером Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA»[15].
2018 року сайт «Політична критика» запустив проект «Невидима праця», метою якого було показати життя, умови роботи й боротьбу за їхнє покращення людей різних професій, які, попри суспільну важливість своєї праці, нечасто потрапляють до поля зору ЗМІ[16][17][18].
Наприкінці 2018 року сайт перейшов на новий домен — politkrytyka.org.
2020 року «Політична критика» запустила «Школу соціального репортажу»[19].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Krytyka Polityczna зайшла в Україну. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Журнал «Політична критика». Платформа. Архів оригіналу за 13 червня 2023. Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Політична Критика 1: Політичні наркотики. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Політична Критика 2: Слава ворогам!. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Політична критика 3: Секс і політика. Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Політична критика 4: СВБД ПСРТ. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Політична критика 5: Нам нема що втрачати, крім наших майданів. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 15.07.2020.
- ↑ Максим Карповець. Славой Жижек, Павло Альтхамер, Сергій Жадан…. Політична критика. 2011, № 1 [Архівовано 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Критика. — Серпень 2011
- ↑ Сергій Гірік. Андреас Умланд, Антон Шеховцов, Віталій Атанасов…. Політична критика, 2011, № 2 [Архівовано 27 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Критика. — Червень 2012
- ↑ Василь Черепанин, Леся Кульчинська, Ольга Папаш…. Політична критика. Нам нема що втрачати, крім наших Майданів [Архівовано 26 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Критика. — Листопад 2016
- ↑ Олексій Вєдров. Вороги навколо [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.] // Спільне. — 2012, № 5.
- ↑ Валерий Зайцев (26 листопада 2011). Академическое исследование проблемы экстремизма. «Політична критика №2»: «Пусто-пусто». А жаль. detector.media (укр.). Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Наталя Гуменюк. Майдан Тахрір. У пошуках втраченої революції. — Київ: Політична критика. — 2015.
- ↑ Українська редакція PoliticalCritique.org Архів оригіналу за 27 січня 2015
- ↑ Docudays UA. Партнери: 2017 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.], 2018 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.], 2019 [Архівовано 20 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ Люди рабочих профессий часто боятся отстаивать свои права, - координатор проекта «Невидима праця». Громадське радіо (укр.). Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 28 жовтня 2018.
- ↑ Денис Тимошенко (4 червня 2019). В Украине уже не модно быть рабочим?. Радіо Свобода (рос.). Процитовано 13 червня 2023.
- ↑ Невидима праця. Політична Критика. Архів оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2018.
- ↑ OPEN CALL. «Школа соціального репортажу» | КМЦ «Сіверський Донець». sdcrisis.org. Процитовано 13 червня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт видання [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Друковані числа журналу [Архівовано 15 липня 2020 у Wayback Machine.]
|
