Принцип задоволення
У фройдистському психоаналізі принцип задоволення (нім. Lustprinzip,[1] англ. Pleasure principle) — це інстинктивний пошук задоволення і уникання болю для задоволення біологічних і психологічних потреб.[2] Зокрема, принцип задоволення є керівною силою Ід (Воно).[3] Його протиставленням є принцип реальності.
Два принципи[ред. | ред. код]
Фройд протиставляв принцип задоволення аналогічній концепції принципу реальності, який описує здатність відкласти задоволення бажання на потім, поки обставини реальності не дозволяють задовольнити його негайно. В ранньому дитинстві Ід (Воно) керує поведінкою людини, підкоряючись лише принципу задоволення. Люди в цьому віці шукають тільки негайного задоволення, прагнучи задовольнити такі бажання, як голод і спрага, а в пізнішому віці Ід прагне сексу.[4]
Зрілість означає навчитися терпіти біль відкладеного задоволення. Фройд стверджував, що «Еґо, виховане таким чином, стало «розумним»; воно більше не дозволяє керувати собою принципу задоволення, а підкоряється принципу реальності, який також у своїй основі прагне отримати задоволення, але задоволення, яке забезпечується з урахуванням реальності, навіть якщо це задоволення, відкладене та зменшене».[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Laplanche, Jean; Pontalis, Jean-Bertrand (2018 (1973)). Pleasure Principle. The Language of Psychoanalysis. Abingdon-on-Thames: Routledge. ISBN 978-0-429-92124-7.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - ↑ Snyder, C. R.; Lopez, Shane J. (2007). Positive Psychology. Sage Publications, Inc. ISBN 978-0-7619-2633-7.
- ↑ Carlson, Neil R.; Heth, C. Donald (2007). Psychology - the science of behaviour. Pearson Education Canada. с. 700. ISBN 978-0-205-64524-4.
- ↑ а б Sigmund Freud, Introductory Lectures 16.357.