Пряме піднесення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пряме́ підне́сення — в екваторіальній системі небесних координат дуга небесного екватора від точки весняного рівнодення до кола схилення світила, або кут між напрямком на точку весняного рівнодення та площиною кола схилення світила.

Пряме піднесення є небесним еквівалетном земної довготи. І пряме піднесення, і довгота вимірюють кут на схід-захід вздовж екватора, від обраної нульової позначки. Для довготи початком відліку є Грінвіцький меридіан; нульове пряме піднесення відповідає точці весняного рівнодення — точці, в якій Сонце перетинає небесний екватор, переходячи з південної півкулі до північної.

Пряме піднесення вимірюють у годинах ( h ), мінутахm ) та секундах ( s ), на схід від точки весняного рівнодення (зрідка також у градусній мірі — від 0° до 360°)[1].

Пряме піднесення використовують для визначення розташування зір та визначення часу, необхідного для досягнення зіркою певної точки на небі. Наприклад, якщо зоря з прямим піднесенням 1h 30m 00s знаходиться на вашому меридіані, то зоря з прямим піднесенням 20h 00m 00s буде на цьому меридіані через 18,5 сидеричних годин.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Пряме піднесення // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 387. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).

Джерело[ред.ред. код]