Системи небесних координат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Системи небесних координат використовують в астрономії для опису положення світил на небі або точок на уявній небесній сфері. Координати світил або точок задаються двома кутовими величинами (або дугами), які однозначно визначають положення об'єктів на небесній сфері. Таким чином, системи небесних координат є сферичними системами координат, в яких перша координата — відстань — часто невідома і не відіграє ролі. Ці системи відрізняються одна від одної вибором основної площини та початку відліку на ній.

Найвідоміші системи координат[ред.ред. код]

Залежно від поставленої задачі, може бути зручнішим використовувати ту чи іншу систему.

Історія та використання[ред.ред. код]

Небесні координати використовувались вже в глибокій давнині. Опис деяких систем міститься в працях давньогрецького мислителя Евкліда (близько 300 до н. е.). Опублікований в «Альмагесті» Птолемея зоряний каталог містить положення 1022 зірок в екліптичній системі небесних координат.

Спостереження змін небесних координат призвели до найвизначніших відкриттів астрономії, які мають величезне значення для пізнання Всесвіту. До них належать явища прецесії, нутації, аберації, паралаксу, власних рухів зір та інші.
Вивчення небесних координат допомагає вирішувати задачі вимірювання часу, визначати географічні координати земної поверхні, досліджувати нерівномірності обертання нашої планети.
Широке використання знаходять небесні координати при складанні різних зоряних каталогів, при вивченні істинних рухів небесних тіл — як природних, так і штучних — в небесній механіці та астродинаміці і при вивченні просторового розподілу зірок в проблемах зоряної астрономії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. В.В. Витязев (1999). «Успехи астрометрии» (російською). Астронет. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-05-10. 

Джерела[ред.ред. код]