Святошинські дачі
| Святошинські дачі | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д. / 50.45450000002777813° пн. ш. 30.37222222225000223° сх. д.Координати: 50°27′16″ пн. ш. 30°22′20″ сх. д. / 50.45450000002777813° пн. ш. 30.37222222225000223° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Адмінодиниця | Святошинський район | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен |
 «Житомирська» «Святошин» | |||
| Залізнична інфраструктура | Святошин | |||
| Карта | ||||
  Святошинські дачі Святошинські дачі (Київ) | ||||
Свято́шинські да́чі — колишнє дачне селище у Святошині (Київ), яке проіснувало у 1897—1919 роках. Було забудоване дачними будинками і садибами за зразками закордонних курортних вілл у стилях історизму, еклектики й модерну[1].
Дачні селища навколо Києва[ред. | ред. код]
У другій половині ХІХ — початку ХХ ст. у Києві спостерігався дачний бум. Навколо міста виросли два кільця дачних поселень. Святошинські дачі забудовувалися у так званому «першому колі» київських дач.
Дачне селище у Святошині[ред. | ред. код]
1897 року під дачі відвели 225 десятин (близько 250 га) землі з Києво-Межигірського лісу уздовж Берестейського шосе. Територію розпланували на 450 ділянок, які віддали з торгів в оренду на 99 років. Фінансовими питаннями і розбудовою селища займалося створене на кооперативних засадах «Товариство сприяння благоустрою дачної місцевості Святошин». На його замовлення міські архітектори Олександр Кривошеєв і Олександр Хойнацький розробили 24 типи проєктів дачних будівель, що мали від двох до восьми кімнат[2].
Швидкому розвиткові Святошина сприяло прокладення 1900 року вузькоколійнї лінії (Святошинського трамвая) спочатку на кінській, а з 1901 року електричній тязі[2]. 1901 року відкрили залізничну станцію Святошин, а 1902 року через селище проклали Києво-Ковельську лінію залізниці[3].
Щорічно селище до міської скарбниці сплачувало близько 30 тисяч карбованців орендної плати. Але все одно у Святошині бракувало водогону, вуличного освітлення, тротуарів і бруківки[4].
-
План Святошинських дач, 1909 -
Святошинський трамвай на 4-й просіці -
Залізнична станція Святошин
У 1911 році тут відкрили в новопобудованому будинку кінотеатр.
У 1912 році у Святошин проклали телефонну лінію[5].
Планувальна структура[ред. | ред. код]
Святошин у поезії В. Стуса
Я раптом з туги, з затканого неба,
із забуття, з безмежної розлуки,
од довгої надсади захмелілий,
на Брест-Литовський упаду проспект,
на ту Четверту просіку зчужілу,
де лиш глушливий гуркіт автостради
мені повість, що серця лячне гупання
б’є з рідною землею в однотон...
І вже коли задуманим дівчатком,
що перед цілим світом завинило
дитинячою чистотою погляду
і немічністю власної цноти,
ти неквапливо із трамваю вийдеш
і перейдеш дорогу, щоб пірнути
в надзірних сосон кострубатий смерк,
тоді пірву я серце за тобою,
обранившись по чагарях колючих,
пильнуючи твій слід, котрий од краю
душі моєї ліг на цілий світ.
Планувальна структура Святошина складалася з ліній-вулиць і поперечних просік. Брест-Литовське шосе розділяло територію на дві частини: північну та південну.
У південній частині пролягали вулиці Львівська (тодішня Пушкінська), Верховинна (Петропавлівська), Котельникова (Південна). Перпендикулярно розкреслювали І просіка або Східна вулиця (тепер Петрицького), ІІ просіка або Георгіївська вулиця (Крамського), ІІІ просіка або Паркова вулиця (Кричевського), IV просіка або Церковна вулиця (Кільцева дорога) і V просіка або Борщагівська вулиця (Живописна).
У кварталі між вулицями Парковою, Петропавлівською і Пушкінською існував громадський парк із бюветом (нині на місці парку розташовано гімназію східних мов).
У північній частині паралельно до шосе пролягали вулиці Північна (тепер Васкула), Гранична, Межигірська і Лугова (не збереглися). Їх перетинають вулиці Біличанська (тепер Чорнобильська), Трамвайна (проспект Палладіна), Торгова (Поповича).
На розі вулиць Північної і Торгової розміщувався Торговий (Базарний) майдан.
На території дачного селища діяли комерційне училище Долинської, 47-е Пушкінське змішане трикласне училище, приватна школа, вечірні класи для дорослих і бібліотека Товариства тверезості. Тут також розташовувалися санаторій Сувальського та А. Рокочі, гідропатична лікарня Сувальського на Південній вулиці, пошта і телеграф, фотоательє Роштанова, аптеки, лазня, бакалійна та інші крамниці, пожежна дружина.
У театрі, побудованому 1902 року у громадському парку, влаштовувалися театральні вистави, концерти і гуляння.
Два ставки облаштували для відпочинку, купання і катання на човнах.
На Торговому майдані функціонували базар і ресторан[2].
-
Трамвайна колія й аптечний склад (зліва) -
Бювет і театр у громадському парку -
Базарний майдан -
Святошинське комерційне училище -
Зона відпочинку на Святошинському ставку -
Святошинська дача (вул. Львівська, 80)
Історичні споруди[ред. | ред. код]
Найкращими вважалися ділянки, розташовані уздовж Брест-Литовського шосе і квартали від Першої до Третьої просіки, відповідно від Східної вулиці (Петрицького) до Паркової (Кричевського).
Селище забудували малоповерховими дерев'яними і мурованими дачними будиночками та нечисленними громадськими спорудами[4].
Зруйновані пам'ятки[ред. | ред. код]
- Миколаївська церква, збудована у 1907, зруйнована у 1930-і роки (Берестейський проспект, 111)
- Дерев'яний будинок театру у громадському парку, 1902 року (вул. Паркова)
- Дерев'яна дача гласного міської думи Стефана Лесіша, знищена у 1990-х роках (проспект Перемоги, 119)[7]
- Садиба, межі ХІХ —ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 15)[8]
- Двоповерховий будинок (Львівська вулиця, 62), в одній з квартир якого у 1965—1972 роках мешкав Василь Стус[9]
-
Святошинський храм святого Миколая -
Дача Стефана Лесіша (зруйнована) (проспект Перемоги, 119)
.jpg)
Збережені пам'ятки[ред. | ред. код]
- Дача з мезоніном у стилі історизму, межа ХІХ —ХХ сторіччя (проспект Перемоги, 130)[10]
- Залізнична станція у формі модернізованого цегляного стилю, 1901 (Святошинська вулиця, 15),
- Садиба Бахарєва І. К., межа ХІХ —ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 3)[11]
- Дача з каріатидами у формах «київського ренесансу», 1905—1908 (Львівська вулиця, 18-а)[12]
- Дачний будинок початку ХХ сторіччя (Львівська вулиця, 34)[13]
- Дача Іполита Дьякова, 1905—1908 (Львівська вулиця, 80)[14][15]
- Будинок у формі модерну (вулиця Крамського, 10)[16].
-
Дача з каріатидами, 1905—1908 (Львівська вулиця, 18-а) -
Садиба Бахарєва (Львівська, 3) -
Дача з мезоніном (проспект Перемоги, 130) -
Будинок (вулиця Крамського, 10)
Припинення існування дачного селища[ред. | ред. код]
1919 року Святошин включили до складу Києва. Більшовики націоналізували дачні і громадські будівлі. Найкращі споруди передали під оздоровниці, дитячі інтернати і табори відпочинку[17].
У 1930-х роках у селищі збудували кілька споруд громадського призначення у формах неокласицизму з елементами конструктивізму, які поставили на облік пам'яток архітектури та історії:
- Будинок громадського призначення, 1937—1938 (Верховинна вулиця, 13)[18]
- Адміністративний будинок, кінець 1930-х років (Львівська вулиця, 8/6)[19]
- Інтернат для іспанських дітей, перша половина 1930-х років (Львівська вулиця, 25)[20]
- Шкільний будинок у стилі неокласицизму (вулиця Ореста Васкула, 54)[21]
У 1962—1971 роках житлова забудова і магістралі із транспортною розв'язкою докорінно змінили характер колишнього дачного селища[1].
-
Будинок з елементами конструктивізму, 1937—1938 (Верховинна, 13) -
Шкільний будинок на вулиця Ореста Васкула, 54
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Святошин (дачне селище), 2011, с. 1407.
- ↑ а б в Святошин (дачне селище), 2011, с. 1406.
- ↑ Святошин (залізнична станція), 2011, с. 1411.
- ↑ а б Святошин (дачне селище), 2011, с. 1405—1406.
- ↑ https://libraria.ua/numbers/920/65611/?PageNumber=3
- ↑ Стус Василь. Палімпсести
- ↑ Абрамова І. 1996 р. Дача Лесіша в Святошині (архітектура київських околиць) // З історії української реставрації. – К. : Українознавство, 1996. — С. 195–197.
- ↑ Дача на Львівській, 15, 2011, с. 1412.
- ↑ На захист скверу імені Василя Стуса
- ↑ Дача з мезоніном, 2011, с. 1412—1413.
- ↑ Дача на Львівській, 3, 2011, с. 1413—1414.
- ↑ Дача на Львівській, 18-а, 2011, с. 1409.
- ↑ Дача на Львівській, 34, 2011, с. 1409.
- ↑ Дача на Львівській, 80, 2011, с. 1410—1411.
- ↑ Прогулянка по Святошину. Архів оригіналу за 31 березня 2018. Процитовано 31 березня 2018.
- ↑ Дача на Крамського, 10, 2011, с. 1409—1410.
- ↑ Київ: Провідник. За ред. Федора Ернста. К.: ВУАН, 1930. С. 729.
- ↑ Будинок громадського призначення (1937—1938), 2011, с. 1408—1409.
- ↑ Адміністративний будинок (кінець 1930-х років), 2011, с. 1407—1408.
- ↑ Інтернат для іспанських дітей ,перша половина 1930-х років), 2011, с. 1411—1412.
- ↑ Шкільний будинок (1938), 2011, с. 1414.
Джерела[ред. | ред. код]
- Стависька Наталія, Трегубова Тетяна, Федорова Лариса. Святошин (дачне селище) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1405—1407. — ISBN 966-95478-2-2.
- Тищенко Олександр. Адміністративний будинок (кінець 1930-х років) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1407—1408. — ISBN 966-95478-2-2.
- Тищенко Олександр. Будинок громадського призначення (1937—1938) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1408—1409. — ISBN 966-95478-2-2.
- Тищенко Олександр. Інтернат для іспанських дітей ,перша половина 1930-х років) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1411—1412. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса, Трегубова Тетяна. Дача на Крамського, 10 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1409—1410. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса, Трегубова Тетяна. Дача на Львівській, 3 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1413—1414. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса, Трегубова Тетяна. Дача на Львівській, 15 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1412. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса. Дача на Львівській, 18-а // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1409. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса. Дача на Львівській, 34 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1409. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса, Федорова Лариса. Дача на Львівській, 80 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1410—1411. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса, Трегубова Тетяна. Дача на проспекті Перемоги, 130 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1412—1413. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса. Святошин (залізнична станція) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1411. — ISBN 966-95478-2-2.
- Толочко Лариса. Шкільний будинок (1938) // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн. 1, ч. 3. С — Я / П. Тронько та ін. — К., 2011. — С. 1414. — ISBN 966-95478-2-2.
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
