Секта Сінґон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Секта Сінґон (яп. 真言宗 — "Секта істиного слова") — японська школа ваджраянського буддизму, засновником якої був монах Кукай.

Історія[ред.ред. код]

Тантричний буддизм у Китаї[ред.ред. код]

Японська школа Сінґон-сю постала з тантричного, або як його інколи називають, езотеричного буддизму. Перший проповідник цього буддизму (кит. 密宗, мі-цзун) у Китаї був індійський монах Шубхакарасімха (637735). Він переклав "Махавайрочана-Сутру" з санскриту на китайську мову за допомогою свого учня Ісіня (683727). Ваджрабодхі (яп. 金剛智, конґоті; 671741) переклав інший канонічний текст — "Ваджрасекхара-Сутру". Його учнем став Амогхаваджра (705774), спадкоємцем якого був Хуйко (746805). Саме у останнього проходив стажування японський монах Кукай.

Діяльність Кукая[ред.ред. код]

Кукай провів у китайській імперії Тан два роки — з 804 по 806. За цей період він вивчав тантра і отримав ординацію від китайських ченців. До Японії Кукай привіз чималу кількість тестів і зображень. Він розробив власне вчення, яка було пов'язане із буддою Вайрочана (Махавайрочана Татхагата; яп. 大日如来, дайніті ньораі).

Роком заснування школи Сінґон-сю вважається 816 рік, коли Кукай звів храм Конґобудзі на горі Коя . 823 року було засновано столичний храм Тодзі, із завершенням будівництва якого влада визнала існування нової школи.

Після смерті Кукая виникло чимало сінґонських монастирів і храмів, які незважаючи на спільність вчення і доктрин, мали широку автономію в управлінні. У середині періоду Хей'ан це призвело до "боротьби за патріаршество" між общинами Тодзі і Конґобудзі яка закінчилася перемогою останнього.

Вчення[ред.ред. код]

колесо Дхарми Це незавершена стаття про буддизм.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Секта Сінґон // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997. (яп.)
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.