Синдром Ді Георга
| Синдром Ді Георга | |
|---|---|
 | |
| Спеціальність | медична генетика |
| Симптоми | thymic hypoplasiad |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | LD44.N0 |
| МКХ-10 | D82.1 |
| OMIM | 188400 |
| DiseasesDB | 3631 |
| MeSH | D004062 |
 DiGeorge syndrome у Вікісховищі | |
Синдром Ді Георга (синдром Ді Джорджа, синдром Ді Джорджі, синдром дисембріогенезу 3-4 зябрової дуги, вроджена аплазія тимусу і паращитоподібних залоз, синдром 22q11.2, CATCH 22 phenotype[1]) — різновид ідіопатичного ізольованого гіпопаратиреоїдизму; рідкісне вроджене захворювання. Генетичною причиною синдрому Ді Георга є делеція центральної ділянки довгого плеча хромосоми 22 (22q11.2) розміром 1.5-3 млн.п.н. Однак відомі випадки, коли при тих же клінічних проявах має місце делеція інших хромосом — 10р13, 17р13, 18q21 та інших. У більшості випадків делеція відбувається під час мейозу при спермато- або оогенезі. Тільки у 5-10 % випадків дефектна хромосома успадковується за аутосомно-домінантним типом[2]. Характеризується агенезією або дисгенезом паращитоподібних залоз, аплазією тимуса (вилочкової залози), що призводить до різкого зниження популяції Т-лімфоцитів та імунологічної недостатності, вродженими аномаліями великих судин (дефекти аорти, тетрада Фалло)[3].
Етіологія та патогенез[ред. | ред. код]
Найбільш імовірна причина розвитку клінічної симптоматики при даному синдромі — незбалансована транслокація, делеція або мікроделеція 22-ї хромосоми (22q11.2). Більшість випадків спорадичні, обумовлені делеціями 22q11[4].
Захворювання розвивається в результаті ушкодження закладки 3-4 зябрових кишень, в результаті якого порушується розвиток паращитоподібних залоз і тимуса. Тип успадкування остаточно не встановлений — деякі автори припускають аутосомно-рецесивний тип з різною експресивністю[5].
Клінічні прояви[ред. | ред. код]
Клінічно найбільш постійними проявами захворювання є гіпопаратиреоїдизм і кандидоз, відзначаються аномалії розвитку носа, рота, вух.
Захворювання характеризується аплазією тимуса і пов'язане з порушеннями розвитку тимуса в ембріональному періоді. Тимусний епітелій не може забезпечити нормальний розвиток Т-клітин. Як наслідок, у пацієнтів з цією формою імунодефіциту страждає як клітинна, так і гуморальна імунна відповідь. Діти з подібним імунодефіцитним захворюванням виявляють підвищену чутливість до вірусних, грибкових і деяких бактеріальних інфекцій.
Можливий перебіг синдрому у вигляді ізольованої недостатності паращитоподібних залоз або вродженої відсутності паращитоподібних залоз — гіпокальціємічні судоми, починаючи з періоду новонародженості (тетанія) і вилочкової залози (різні інфекційні захворювання як наслідок імунологічної недостатності).
Діагностика[ред. | ред. код]
Ґрунтується на виявленні типових для синдрому аномалій розвитку:
- агенезія або дисгенез паращитоподібних залоз;
- аплазія вилочкової залози;
- імунологічна недостатність;
- черепно-лицьові дисморфії (мікрогнатія, гіпертелоризм, антимонголоїдний розріз очей, розщілини губи і піднебіння, деформовані та/або низько розташовані вушні раковини).
Найбільш яскраві прояви — гіпопаратиреоїдизм і кандидоз. Можливе поєднання з дефектами аорти і тетрадою Фалло. Іноді — катаракта і пахові грижі. Аналіз крові виявляє лімфоцитопенію, гіпокальціємію, гіпогаммаглобулінемію.
Прогноз[ред. | ред. код]
Зазвичай хворі помирають у ранньому віці від приєднання інфекційних захворювань і серцевої недостатності.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Burn, John (1 жовтня 1999). Closing time for CATCH22. Journal of Medical Genetics (англ.). Т. 36, № 10. с. 737—738. doi:10.1136/jmg.36.10.737. ISSN 0022-2593. PMID 10528851. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 5 листопада 2018.
- ↑ Синдром Ди Джорджи. Центр Молекулярной Генетики при Медико-генетическом научном центре РАМН. Архів оригіналу за 6 листопада 2018. Процитовано 18 березня 2016.
- ↑ Малая энциклопедия врача-эндокринолога / Под ред. А. С. Ефимова. — 1-е изд. — К.: Медкнига, ДСГ Лтд, Киев, 2007. — С. 312. — 360 с. — («Библиотечка практикующего врача»). — 5000 экз. — ISBN 966-7013-23-5.
- ↑ Эндокринология / Под ред. Н. Лавина. — 2-е изд. Пер. с англ. — М.: Практика, 1999. — С. 485, 483, 441—442, 66, 64.. — 1128 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-89816-018-3.
- ↑ Симптомы и синдромы в эндокринологии / Под ред. Ю. И. Караченцева. — 1-е изд. — Х.: ООО «С. А. М.», Харьков, 2006. — С. 67-68. — 227 с. — (Справочное пособие). — 1000 экз. — ISBN 978-966-8591-14-3.
|
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (лютий 2020) |