Сповідь (Руссо)
 | |
| Автор | Жан-Жак Руссо |
|---|---|
| Країна |
 Франція |
| Мова | французька |
| Жанр | автобіографія і трактат |
| Видано | 1782 |
Сповідь (фр. Les Confessions) — автобіографія, написана французьким філософом, письменником і композитором Жаном-Жаком Руссо (1712-1778). Твір складається з двох по шість частин. У ньому загалом близько семисот сторінок і близько шестисот персонажів.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Руссо покинув прусське князівство Невшатель після того, як його освистали та побили шибки місцеві жителі. Його запросив шотландський філософ-просвітитель Девід Юм, який тимчасово перебував у Парижі. Кілька тижнів потому прибула Тереза Левасер з Джеймсом Босвеллом.
Перший том Руссо написав у Вуттон-Холі, під час свого перебування у Стаффордширі, Англія (1766-1767). Після неприємної сварки з Юмом Руссо виїхав до Франції. У 1769 році він працював над другим томом у Мобеку (Ізер).
Повернувшись у Париж, Руссо читав свої «Сповіді», в яких він був безжальним. Мадам Епіне була стурбована своєю репутацією і подала на нього заяву в поліцію. Руссо був змушений припинити свої годинні лекції.
Зміст і стиль[ред. | ред. код]
У "Сповіді" Руссо описує більшу частину свого життя, починаючи з дитинства, свого досвіду спілкування з гомосексуалом у Турині, де він намагався спокушати перехожих жінок у провулку, щоб відшмагати їх. Він насолоджувався покаранням і соромом[2]. Потім ідеться про його зустріч з мадам де Варенс в Ансі, роки успіху в Парижі та Монморансі, втечу до Мотьє та Англії, а також перші роки після повернення до Франції, аж до читань. Останні 12 років не описані.
Для свого часу це дуже відвертий твір, який сьогодні можна назвати документом его чи літературою-сповіддю. Вона містить самоаналіз і має характер виправдання. Це показує, як хлопець, який «ні на що не годився», став автором Дискурсу про нерівність та Еміля або про освіту. Руссо висловив жаль з приводу того, що віддав п'ятьох дітей у будинок для підкидних, назвавши це «фатальною поведінкою»[3][4].
Критика[ред. | ред. код]
"Жодна інша сучасна книга не дає такої відвертої картини внутрішнього сум'яття епохи Просвітництва. Ніхто, окрім Монтеня, яким дуже захоплювався Руссо, не писав так відверто про свої - в тому числі сексуальні - примхи"[5].
"Автобіографія Руссо є вираженням мегаломаніакальної сповідальної ревності, - зазначають критики. Перше речення є репрезентативним для того, що далі: на думку серйозних дослідників, вкрай ненадійна, а часом навіть брехлива розповідь про життя цікавого божевільного, як називала Руссо одна з його коханок. Після піднесеного початку Руссо безсоромно перераховує все, що він робив, що так виразно відрізняє його від однолітків: мастурбація, подружня зрада, вуайєризм, садомазохізм і відвідування повій. Висловлюй себе, незважаючи на те, як, здається, є його гаслом"[6].
Для Руссо було характерно, що він завжди намагався виправдати себе, тому Філіп Блом називає книгу настільки ж небезпечною, наскільки і захоплюючою[7]. Лео Дамрош називає твір апологетами його чесності[8]. Сам Руссо пише, що хотів навести факти і показати своє внутрішнє "я"[9].
Література[ред. | ред. код]
- Жан-Жак Руссо. Сповідь. Переклад з французької: Володимир Верховень. — Київ: Техніка, 2013. — 634 c. — ISBN 978-966-575-218-9.
- (передрук) Жан-Жак Руссо. Сповідь. Переклад з французької: Володимир Верховень. — Харків: Фоліо, 2014. — 664 c. — ISBN 978-966-03-6688-6
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Slechts een handjevol kon niet worden getraceerd. In: Damrosch, Leo (2011) ”Jean Jacques Rousseau. Een rusteloos genie”, p. 502.
- ↑ Blom, P. (2010) Het verdorven genootschap. De vergeten radicalen van de Verlichting, p. 63.
- ↑ Rousseau, J.J. (1996) Bekentenissen, p. 650.
- ↑ Mijn hart is gelouterd in de smeltkroes van de tegenspoed (PDF). web.archive.org. 22 лютого 2016. Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2016. Процитовано 28 березня 2023.
- ↑ Gerry van der List Gevaarlijke ijdeltuit in weekblad Elsevier 6 september 2008 (jrg. 64, nr. 36), pag. 110.
- ↑ Rousseaus kruistocht tegen de beschaving door Paul Cliteur, p. 216.
- ↑ Blom, P. (2010) Het verdorven genootschap. De vergeten radicalen van de Verlichting, p. 60.
- ↑ Leo Damrosch (2011) ”Jean Jacques Rousseau. Een rusteloos genie”, p. 295.
- ↑ Rousseau, J.J. (1996) Bekentenissen, p. 7.
Посилання[ред. | ред. код]
- The Confessions of Jean-Jacques Rousseau на Проєкті Гутенберга - переклад англійською мовою.
- Les Confessions на сайті rousseauonline.ch - мова оригіналу.