Девід Юм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Девід Юм
Західна філософія
Філософія 18 століття
David Hume.jpg
David Hume
Ім'я при народженні David Home
Народився 7 травня 1711(1711-05-07)
Едінбург, Шотландія
Помер 25 серпня 1776(1776-08-25) (65 років)
Едінбург, Шотландія
Школа/Традиція натуралізм, скептицизм, емпіризм,
Просвітництво
Основні інтереси епістемологія, метафізика, філософія розуму, етика, політична філософія, естетика, філософія релігії, класична політекономія
Значні ідеї причинність, індуктивне мислення
Вплинули на нього Джон Локк, Джордж Берклі, Томас Гоббс, Френсіс Гатчесон, Ісаак Ньютон, Епікур, Цицерон, Ніколя Мальбранш, Енторі Ешлі-Купер, Секст Емпірик, Піррон
Вплинув на Адам Сміт, Адам Фергюсон, Іммануїл Кант, Джеремі Бентам, Джеймс Медісон, Александер Гамільтон, Артур Шопенгауер, Африкан Шпір, Огюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Гольбах, Чарлз Дарвін, Томас Гакслі, Вільям Джеймс, Бертран Рассел, Альберт Ейнштейн, Карл Поппер, Альфред Аєр, Дж. Л. Мекі, Ноам Чомскі, Саймон Блекберн, Аєн Кінг

Девід Г'юм (у літературі радянських часів здебільшого Юм, англ. David Hume, при народженні Гом (англ. Home), 26 квітня 17111776) — шотландський філософ-емпірист, історик та економіст, діяч епохи Просвітництва, в першу чергу відомий своїми працями у галузі епістемології. Г'юма часто називаюсь провідним нео-скептиком вісімнадцятого сторіччя.

Біографія[ред.ред. код]

Народжений в сім'ї юриста 26 квітня 1711, Девід провів перші роки свого життя в Единбурзі. Освіту здобув у Единбурзькому університеті. Почав навчатися там у дуже ранньому віці — дванадцятирічним (за іншими даними йому було десять), тоді як зазвичай навчання в університеті починалося з 14 років. У 1734—1737 рр. він перебував у Франції, де написав чорновик своєї праці «Трактат про людську природу» (англ. A Treatise of Human Nature), анонімно опублікованої в Лондоні у 1739. У середньому віці написав «Історію Англії», працював військовим аташе, бібліотекарем. У 1763 став особистим секретарем лорда Гертфорда — британського посла у Парижі. До Единбурга Г'юм повернувся у 1769, де помер 25 серпня 1776 року.

Філософія[ред.ред. код]

Емпіризм[ред.ред. код]

У порівнянні зі своїми попередниками та авторитетами, що відігравали помітну роль у розвитку британського та світового емпіризму того часу — Джоном Локком, Джорджем Берклі та Ісааком Ньютоном, Девід Г'юм може бути охарактеризований як номіналіст. На противагу до відносно збалансованої у правах на існування об'єктивної та суб'єктивної реальностей, дуалістичної Декартівської моделі світобудови, британські філософи-епістемологи починаючи від Локка беруть курс на сенсаціоналізм (sensationalism) — віддання переваги сприйняттю та суб'єктивній матерії як «єдинно»-обґрунтованого базису філософських теорій. Таким чином ми можемо спостерігати поступову редукцію ролі речей самих у собі (субстрату, матерії, субстанції) у їхніх роботах та наголос на емпіричне знання та сприйняття — «єдинно» у істинності чого людина може бути хоча б до якоїсь міри певна. Усе вищезгадане виливалося у монізм та номіналізм — зменшення кількості сфер та світів у яких ведеться людське існування з двох чи кількох до одного. Особливо помітними подібні удари по матеріалізму і субстанції стають після появи праць Берклі — основні первісні положення теорій якого запозичив Г'юм, зокрема вартою уваги є концепція ідей (ideas/ collections of ideas) Берклі , яка дещо модифікується Г'юмом, котрий розмежовуює усі об'єкти свідомості на сприйняття (impressions) та ідеї(думки) що постали унаслідок їх синтезу (ideas). Однак, варто зазначити що не зважаючи на радикальність свого емпіризму, Г'юм вважав доцільним послуговуватися ним лише у метафізичному контексті так само як і своєю скептичністю щодо реальності причинно-наслідкових зв'язків про яку йтиметься нижче і визнавав безглуздість використання подібних судженнь у повсякденному житті.

Зв'язки ідей та предмети дійсності[ред.ред. код]

«Зв'язки ідей» та «предмети дійсності» безперечно не найвдаліший переклад словосполученнь relations of ideas, що у простих словах повинне було позначати способи та шляхи асоціювання, сполучення ідей одна з одною та іншими ідеями, побудову категорій та matters of fact — предмети мислення отримані з чуттів, «думальна субстанція», те над чим проводяться маніпуляції розуму.

Вплив цього нововедення на подальший розвиток світової філософії є цікавим у першу чергу тому, що воно лягло в основу знаменитої концепції синтетичних та аналітичних судженнь Іммануїла Канта, що захоплювався Г'юмом як борцем з догматизмом у сфері філософії та теології того часу.

Каузальність[ред.ред. код]

Причинно-наслідкові зв'язки та логічне мислення стають головним об'єктом атаки у роботах Г'юма, зокрема в його есе «Дослідження стосовно людського пізнання» (англ. An Enquiry Concerning Human Understanding, 1748). Берклі, що вимагав у матеріалістів прикладів безпосереднього сприйняття матерії що довело б її існування, вважав що усі чуття посилаються людині раціональним Богом. Г'юм вперше відверто задає питання — звідки ми можемо знати що те що посилає нам сприйняття — насправді Бог і що дає нам підстави стверджувати що наші сприйняття та їх причинно-наслідкова пов'язаність реальні та дійсно впорядковані за якоюсь схемою. Згідно з версією Г'юма, раціональність а також причина, наслідок, а головне — розум — це лише химера створена рядом постійних збігів у морі світового хаосу. Звичайно ці збіги дуже стійкі і деякі з них повторюються вже не одну тисячу років, що дає нам всі підстави вважати, що за однією дією слідуватиме інша та використовувати це для свого блага, проте крім цієї нестовідсоткової ймовірності збігів, немає нічого, що дозволяло б нам стверджувати про те, що між двома подіями у всесвіті існує будь-яка раціональна каузальність та необхідність. За подібні вислови Г'юму довелось довго розплачуватись ярликами атеїста та радикала, проте саме він у свій час написав те, про що довго боялися навіть сказати інші.

Див. також[ред.ред. код]

  • 7009 Юм — астероїд, названий на честь філософа[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]