Судовщиков Євген Васильович
| Судовщиков Євген Васильович | |
|---|---|
| Народився | 1830 |
| Помер |
1868 м. Макар'єв, Костромська губернія |
| Громадянство |
 Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | філолог, викладач, письменник |
| Alma mater | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
| У шлюбі з | Судовщикова Ганна Іванівна |
| Діти | Грицько Григоренко |
Євген Васильович Судовщиков (1830 — 1868, м. Макар'єв, Костромська губернія) — філолог за фахом, викладач, письменник, приятель Михайла Драгоманова. Член «Старої громади». Батько письменниці Олександри Судовщикової-Косач, відомої під псевдонімом Грицько Григоренко.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з полтавської шляхетської родини, спорідненої з князем Безбородьком, від якого успадкував Оржицький (Безбородьків) хутір недалеко від Яготина.
Близький приятель і однодумець Петра Косача та Михайла Драгоманова, який згадує Євгена Васильовича у праці рос. «Исторические песни малоруского народа с объяснениями...» як автора рукописного зібрання українських пісень.[1] Від кобзаря та лірника Олексіїв-Крячківського Федора у 1850—1851 Євген Судовщиков записав думи «Азовські брати» та «Буря на морі».[2]
Закінчив Чернігівську гімназію та філологічний відділ Харківського університету, а потім філологічно-філософський відділ Гейдельберзького університету в Німеччині.
Вчителював у Ніжинському ліцеї, де вчилася його майбутня дружина Ганна Хойнацька. На початку 1860-х р. переїхав до Києва, де викладав російську словесність у 2-й чоловічій гімназії. Також був викладачем словесности в Київському пансіоні шляхетних дівчат A. Нельговської, де навчалася Олена Пчілка. Про свого дорогого вчителя Євгена Васильовича Судовщикова вдячна учениця згодом напише в листі до професора Львівського університету Омеляна Огоновського: «Лекції його були цілком оригінальні, займаючі, розвиваючі…»[3], а в «Біографії» до «Творів» Грицька Григоренка (Х., 1930) вона додасть: «Був він чоловік великого розуму й дуже високої освіти»[3].
Євген Судовщиков був знаний як педагог, коло інтересів якого складали, насамперед, російська та українська мови. У 1860-х р. прилучився до українського руху, увійшов до київської «Громади». Керував авторським колективом, що працював над граматикою української мови, яку, проте, з ряду причин не було завершено. Активно виступав за укладання українського словника, на початку 1860-х ініціював роботу групи київських громадівців над граматикою української мови. Мав нахил і до літератури.
1866 р. через непорозуміння й донос було адміністративно заслано до Костромської губернії.
Помер на засланні від сухот у містечку Макар'єв Костромській губернії 1868 року.
Творчість[ред. | ред. код]
- «Пособие при преподавании истории русской словесности» (Киевская типография Федорова и Мин., 1863 р..[4]
- «Пансионерка: (Очерк из местных нравов)» (Харків, 1852 р.)
Література та джерела[ред. | ред. код]
- Спогади про Лесю Українку / Т. Скрипка. Київ: «Темпора». 2016. — 368 с. — ISBN 978-617-569-208-0
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 вересня 2014. Процитовано 26 жовтня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 5—6
- ↑ а б Дрофань, Л. (2004). Берегиня (українська) . Київ: Молодь. с. 22.
- ↑ Судовщиков, Евгений. Пособие при преподавании истории русской словесности / составлено Евгением Судовщиковым, Киев, 1863. — 104 с.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |