Тайнопис

Тайнóпис — засекречене письмо або текст, ним писаний. Це поняття вживається як український замінник стеганографії.

Тайнопис може вживатися з мотивів табуїстичних, політичних чи особистих.

В рукописах старого часу тайнопис уживано іноді в підписах автора або писаря з мотивів скромности чи в примітках, що не належали до головного тексту.

Історія українського тайнопису мало досліджена. Скільки тепер відомо, старо-укр. рукописи не застосовували тайнопис на противагу південним слов'янам, що навчилися його від Візантії, і росіянам, що часом уживали глаголицю як тайнопис. У документах молдавських господарів, писаних українськими писарями, є приклади тайнопису. Близьким до тайнопису є уживання в'язі, важкої для читання, що в Україні ширилася від XV століття.

Див. також

• Криптографія

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Посилання

• Тайнопис [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.