Токійська повість
Токійська повість | |
|---|---|
| яп. 東京物語 | |
 Японський рекламний плакат до фільму | |
| Жанр | драма |
| Режисер | Ясудзіро Одзу |
| Продюсер | Такеші Ямамото |
| Сценарист | |
| У головних ролях |
|
| Оператор | Юхару Ацута |
| Композитор | Кодзю Сайто |
| Художник | Тацуо Хамада |
| Кінокомпанія | Shochiku |
| Дистриб'ютор | Netflix |
| Тривалість | 136 хв. |
| Мова | японська |
| Країна |
 Японія |
| Рік | 1953 |
| Дата виходу | 3 листопада 1953 (Японія) |
| IMDb | ID 0046438 |
| Рейтинг |
IMDb:  |
 Токійська повість у Вікісховищі | |
«Токійська повість» (яп. 東京物語, То:кьо: моногатарі) — японський фільм-драма 1953 року, поставлений режисером Ясудзіро Одзу. У 2013 році стрічку було перезнято під назвою «Токійська сім'я» (реж. Йодзі Ямада). На 1 березня 2024 року фільм займав 214-ту позицію у списку 250 кращих фільмів за версією IMDb.
Сюжет[ред. | ред. код]
Сюкіті й Томі Хіраями, літнє подружжя, що усе життя прожило разом з донькою Кіоко в маленькому порту Ономіті на півдні Японії, вирушає до Токіо відвідати дітей. Це дуже довга подорож, і здійснюють вони її в останнє у своєму житті. Спочатку вони проводять декілька днів у сина Койті, районного лікаря, якому ледве вистачає на них часу. Його діти, завжди усім невдоволений 12-річний хлопчисько і молодший син, досить байдуже сприймають бабусю з дідусем. Потім люди похилого віку переселяються до доньки Шіґе, дуже жадібної жінки, що володіє перукарнею. Та доручає Норіко, вдові одного з синів Хіраями, загиблого на війні вісім років тому, показати їм Токіо. Сюкіті й Томі проводять чудовий день у товаристві Норіко, щедрої та привітної молодої жінки, і з задоволенням поринають разом з нею у спогади про їхнього сина Содзі.
З міркувань економії Шіґе пропонує Койті відправити батьків на мінеральний курорт Атамі. Проте шум, спека і втома примушують їх повернутися раніше, ніж передбачалося. Тоді домовляються, що мати оселиться у Норіко, а батько — у свого старого друга з Ономіті, що давно вже переїхав у Токіо: пана Хатторі, нотаріуса. «Ось ми й стали бездомними», — сміючись, робить висновок батько. Разом з Хатторі й з ще одним другом він проводить вечір і частину ночі за веселою пиятикою. Поліція відвозить його і третього друга до Шіґе, бо вони обоє до нестями п'яні. Мати чудово проводить час з Норіко, яка при розставанні дає їй трохи грошей на кишенькові витрати.
По дорозі назад матері стає погано; вони з чоловіком вимушені зупинитися у сина Кейдзо, що живе в Осаці. Трохи пізніше Койті отримує телеграму про те, що батьки добралися додому, але матері стало гірше. Незабаром усі діти збираються біля її ліжка. Вона впала в кому і нікого не упізнає. Кейдзо приїжджає вже після її смерті. Після похоронів діти роз'їжджаються — усе, окрім Норіко, яка залишається на декілька днів, щоб скласти компанію свекру і Кіоко. Кіоко звинувачує братів і сестри в егоїзмі. Батько радить Норіко, втомленої від нудного життя, забути про Содзі та знову вийти заміж. Сам же він повинен тепер звикати до самотності.
У ролях[ред. | ред. код]
| Чішу Рю ···· Сюкіті Хіраяма |
| Тіеко Хіґашіяма ···· Томі Хіраяма |
| Со Ямамура ···· Койті Хіраяма |
| Міяке Куніко ···· Фуміко Хіряма |
| Дзен Мурасе ···· Мінору Хіраяма |
| Харуко Суґімура ···· Шіґе Канеко |
| Нобуо Накамура ···· Курадзо Канеко |
| Сецуко Хара ···· Норіко Хіраяма |
| Шіро Осака ···· Кейдзо Хіраяма |
| Кьоко Каґава ···· Кіоко Хіраяма |
| Тоаке Хісао ···· Осаму Хатторі |
| Теруко Наґаока ···· Йоне Хатторе |
| Ейдзіро Тоно ···· Санпей Нумата |
Знімальна група[ред. | ред. код]
- Автор сценарію — Ясудзіро Одзу, Кого Нода
- Режисер-постановник — Ясудзіро Одзу
- Продюсер — Такеші Ямамото
- Композитор — Кодзю Сайто
- Оператор — Юхару Ацута
- Монтаж — Йосіясу Хамамура
- Художник-постановник — Тацуо Хамада
- Художник по костюмах — Тайдзо Сайто
- Артдиректор — Тацуо Хамада
- Звук — Йошісабуро Сеноо
Стиль та художні особливості[ред. | ред. код]
Як зазначає французький кінознавець Жак Лурселль, Токійська повість, це «типовий приклад елегії, в якій автор дає відчути свій біль, не забарвлюючи її у безпросвітно чорні тони»[1]. «Стиль фільму намагається зберегти рівновагу між усвідомленням зачерствіння сердець у дітей і не меншою свідомою покірністю обставинам, які можуть пояснити, якщо не виправдати, такий егоїзм. У авторській інтонації також зберігається рівновага між жалем і безтурботним спокоєм»[1].
У кінці стрічки добре чутно, як у порожньому будинку цокає годинник. Бездоганне почуття часу, здатність перекладати мовою кіно ритми повсякденного життя — «козирі» режисерської манери Ясудзіро Одзу.[2] Старість, самотність і смерть трактуються ним у дусі східної філософії — як прояви природного колообігу життя.[3] Невипадково наприкінці фільму, як і в його перших кадрах, у бік Токіо поспішає потяг.
Як і у Міядзакі, у фільмах Одзу немає героїв і лиходіїв.[4] Усі дійові особи належать до однієї сім'ї, де у кожного є свої причини діяти так, а не інакше.[5] Бездушність дітей стосовно батьків викликана не злістю або невдячністю, а необхідністю піклуватися про власних дітей.[6] Глядачеві представлені мотиви поведінки не лише старшого, але й молодшого покоління.[6]
Не впадаючи в мелодраматизм і уникаючи трагедійного пафосу, Одзу спокійно і тверезо констатує, що світ постійно змінюється, причому не завжди на краще.[3][7] Боротьба за існування у багатомільйонному Токіо погано сумісна з душевною сприйнятливістю і шанобливістю до старших, хоча обрядова сторона вікового японського життя ще дається взнаки.[6]
Єдина драматична подія фільму — смерть матері — непомітним чином виростає з потоку повсякденного життя і сприймається як його органічна частина, природна ланка в ланцюжку причин і наслідків.[8] Герої Одзу не роблять нічого значного, але непримітно для самих себе вони щохвилини приймають рішення, які зумовлюють зміст їх життя.[8]
Значення[ред. | ред. код]
Як і інші післявоєнні стрічки Одзу, «Токійська повість» затверджує вищу цінність повсякденного життя в лоні сім'ї, в душевній гармонії з близькими людьми. За результатами глобального опитування кінокритиків, проведеного британським виданням Sight & Sound у 1992 році, «Токійська повість» увійшла до трійки найбільших фільмів в історії кінематографа.[9] Відтоді стрічка Одзу регулярно фігурує в подібних списках (за версіями А. Каурісмякі, Дж. Джармуша, Р. Еберта — в першій десятці).[10]
У 2010 році фільм увійшов до списку 100 найкращих фільмів світового кінематографа (16-та позиція) за версію часопису Empire[11].
За результатами опитування 2012 року «Токійська повість» підтвердила своє місце у трійці лідерів[12], причому в ході опитування 358 кінорежисерів за твір Одзу було подано більше голосів, ніж за будь-який інший фільм[13].
Визнання[ред. | ред. код]
| Нагороди та номінації фільму «Токійська повість»[14] | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Рік | Кінофестиваль/кінопремія | Категорія/нагорода | Номінант | Результат | |
| 1954 | Премія «Майніті» | Найкраща акторка другого плану | Харуко Суґімура | Перемога | |
| 1958 | Премія Британської кіноакадемії | Сазерленд трофі | Ясудзіро Одзу | Перемога | |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Жак Лурселль, 2009, с. 1680.
- ↑ Yasujiro Ozu: an artist of the unhurried world | Ian Buruma | Film | The Guardian
- ↑ а б Ъ-Weekend — Дети любых возрастов[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ Як пише Дж. Розенбаум, прийняття душевного складу усіх дійових осіб у Одзу — щось більше, ніж просто співчуття або терпимість, ця подібність космічних обіймів.
- ↑ Tokyo Story: No 4 best arthouse film of all time | Film | The Guardian
- ↑ а б в Family Ties, Unbound, in Tokyo Story — Page 1 — Movies — New York — Village Voice. Архів оригіналу за 3 листопада 2012. Процитовано 23 листопада 2016.
- ↑ BBC — Films — Tokyo Story (Tokyo Monogatari)
- ↑ а б JonathanRosenbaum.com " Blog Archive " On Ozu. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 23 листопада 2016.
- ↑ BFI | Sight & Sound | Top ten | Archive. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 23 листопада 2016.
- ↑ BFI | Sight & Sound | Top Ten Poll 2002 — Who voted for which film
- ↑ Список на офіційному сайті журналу Empire]
- ↑ The Top 50 Greatest Films of All Time | British Film Institute
- ↑ Is Vertigo really the greatest film of all time? — Telegraph
- ↑ Нагороди та номінації фільму «Токійська повість» на сайті IMDb
Джерела[ред. | ред. код]
- Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 2. — С. 1668—1670. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Токійська повість |
Токійська повість на сайті IMDb (англ.) 
(станом на 23.11.2016)- 東京物語 (Токійська повість) на сайті Japanese Movie Database (яп.)
- Токійська повість на сайті AllMovie (англ.)
- Токійська повість на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
|
