Пафос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Пафос (грец. πάθος— відчуття, емоція) — риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манері або способу передавання відчуттів, які характеризуються емоціональним піднесенням, натхненням.

Категорія вперше була повністю розроблена Аристотелем, який поряд із пафосом виділяв такі елементи риторики, як етос і логос. В трактуванні Аристотеля, пафос представляє собою прийом, при якому естетика оповідання передається через трагедію героя, його страждання й емоції глядачів у відповідь.

В пізнішому представленні, у працях Гегеля, поняття пафоса розширилось, включаючи не тільки трагічну, але й урочисту піднесенну естетику, загальний настрій твору. До пафосу традиційно вдаються автори од, епосів, трагедій.

Пафос - почуття особливого піднесення, великого захоплення. В. Бєлінський так характеризував це почуття: "Пафос завжди є пристрасть, запалена в душі людини ідеєю і завжди спрямована до ідеї". Критика часто вдається до слова пафос, вкладаючи в нього значення сутності, основної спрямованості ідей творчості письменника або окремого твору.

[ред.] Джерела

• В. М. Лесин, О. С. Пулинець "Словник літературознавчих термінів"