Українська Національна Рада в Києві

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Українська Національна Рада.

Українська Національна Рада в Києві (УНРада в Києві) — політично-громадське утворення. Заснована 5 жовтня 1941 з ініціативи учасників похідної групи ОУН(м) та місцевої громадськості самостійницької орієнтації за аналогією з Центральною народною радою Карпатської України (1938) та Українською національною радою у Львові (1941—42). Головним організатором УНРади був Олег Кандиба, член Проводу українських націоналістів.

УНРада намагалася перехопити ініціативу організації та мати представників в адміністративних органах на місцях, видавала в Києві газету «Українське слово» (редактор — Іван Рогач). Членам УНРади вдалося встановити на деякий час вплив на Київську міську управу і відновити культурно-мистецьке життя міста. Робилися спроби відновити діяльність Академії наук та вишів. У Києві було створено Спілку українських письменників (голова — Олена Теліга).

Члени УНРади[ред. | ред. код]

Голова УНРади - професор Микола Величківський

1-й секретар президії УНРади — інженер Антон Баранівський (після його загибелі — геолог Іван Дубинець),

2-й секретар — член ПУН Осип Бойдуник.

Заступники голови УНРади - С. Сколибог, Олександр Корсунський та Микола Капустянський.

Шеф головної канцелярії президії УНРади - Я. Жуковський.

За структурою та політичною спрямованістю УНРада нагадувала Українську Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Це символізувало тяглість державницької традиції. До її складу ввійшли члени різних політичних напрямів: від гетьманців до націоналістів, представники всіх українських земель, окупованих гітлерівцями. Були утворені Київська, Чернігівська й Полтавська обласні ради УНРади.

Загалом є відомості про 130 делегатів.

Відділом земельних справ УНРади й Бюро кооперативного товариства «Сільський господар» керував Кирило Осьмак[1]. Делегатом від Харківської екзекутиви ОУН був Петро Байбак[2]. Серед членів ради був також Юрій Глушко. В установчих зборах ради брав участь призначений німцями полтавський міський голова Федір Борківський.

Репресії німецької влади[ред. | ред. код]

Прагнення УНРади відігравати роль всеукраїнського центру окупаційна влада сприйняла як порушення наявних приписів і втручання в політику. 27 листопада 1941 німецькі чиновники заборонили її діяльність і розпочали репресії проти її членів. У таких умовах ОУН(м) та Микола Величківський перейшли у підпілля. На початку 1942 поліцією безпеки та СД було заарештовано близько 200 осіб, пов'язаних з Організацією українських націоналістів та діяльністю УНРади, у тому числі Олену Телігу, Івана Рогача, які були страчені у Бабиному Яру.

Подальші події[ред. | ред. код]

29 квітня 1944 у Львові відбулося об'єднання 3-х основних політичних центрів — Львівської та Київської УНРад і Центральної народної ради Карпатської України. Була утворена єдина Всеукраїнська національна рада (ВУНРада). Спроби ВУНРади та Української головної визвольної ради виробити спільну платформу діяльності не дали результатів, і ВУНРада припинила діяльність в еміграції 1946.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Н. К. Осьмак.. Осьмак Кирило Іванович [Архівовано 22 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 696. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  2. ↑ С.І. Білокінь. Байбак Петро Трохимович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_Національна_Рада_в_Києві&oldid=42271249