Теліга Олена Іванівна
| Оле́на Іва́нівна Телі́га | |
 Олена Теліга |
|
| При народженні: | Оле́на Іва́нівна Шовгеніва |
|---|---|
| Дата народження: | 21 липня 1906 |
| Місце народження: | Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія |
| Дата смерті: | 22 лютого 1942 |
| Місце смерті: | Київ |
| Національність: | українка |
| Громадянство: | Російська Імперія, УНР, УРСР |
| Мова творів: | українська мова |
| Рід діяльності: | поетеса, літературний критик |
Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, *21 липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія — †22 лютого 1942, Київ) — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.
Зміст |
Біографія
Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати — дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.
3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.
Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.
З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.
У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.
У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».
В останньому листі з міста Києва вона напише: «...Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому... Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».
Зi слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір'я. Господинею була похилого віку бабуся... На двох стінах — суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських...»
У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.
Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу...»
Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.
В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері №34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.
Поетична творчість
- Поворот
- «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом...»
- Літо
- «Я руці, що била, — не пробачу...»
- Вірність
- Без назви
- 1933 — 1939
- «Гострі очі розкриті в морок...»
- «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
- Напередодні
- «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні...»
- Безсмертне
- Неповторне свято
- Чоловікові
- Вечірня пісня
- Мужчинам
- «Моя душа й по темнім трунку...»
- Життя
- Лист
- Сучасникам
- Засудженим
- Танґо
- Весняне
- Відповідь
- Подорожній
- Радість
- I. Чужа весна
- II. Сонний день
- III. Пломінний день
- «Не треба слів. Хай буде тільки діло...»
- «Ніч була розбурхана та тьмяна...»
Пам'ять
У Києві на території сквера біля навчального корпусу № 12 Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі.[1]
У Києві за адресою вулиця Олени Теліги, 5 є школа імені Теліги — спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови № 97 ім. О.Теліги. В ній, на четвертому поверсі, відкрито музей.
Література
- Микола Жулинський, Олег Ольжич і Олена Теліга, Нариси про життя і творчість.
- «Киів Шевченківський», серпень 1997 р.
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
- Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
- Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег: Орг. українок Канади, 1947.
- Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії української еміграції. — Коломия: Вік, 1996.
- На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: Матеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
- Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. — 2005. — № 4. — С. 14-20.
268
- Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44-50.
- Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
- Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6-8.
- Череватенко Л. «І злитись знову зі своїм народом...» // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
- Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227—239.
- Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто: Вид-во ім. О.Теліги, 1997. — 592 с.
- Ігор Качуровський (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. ч.4/466, жовтень-грудень 1997 р. с. 1-13.
Виноски
Посилання
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Теліга Олена Іванівна |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Теліга Олена Іванівна
