Бабин Яр
Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.
Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як урочище Бісова баба, Шалена баба.
Зміст |
[ред.] Масові розстріли у Бабиному Ярі
Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв[1].
Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Ярі розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відома українська поетеса Олена Теліга разом із чоловіком.
У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.
[ред.] Виконавці розстрілів
Трибуналом по айнзацгрупам ( "The Einsatzgruppen Case" ) встановлено, що розстріли 29 та 30 вересня 1941-го року в Бабиному Яру виконувала Зондеркоманда 4а Айзнацгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки двох підрозділів полку поліції "Південь" [2] - 45 и 303 батальйонів поліції ( Polizei-Bataillon ) порядку [3] У публіцистичних статтях різних авторів можна знайти документально непідтверджену інформацію про участь українців в розстрілах, однак вище приведені підрозділи - це військові одиниці Третього Рейху, в яких служили тільки німці. Як свідчив штандартенфюрер СС Пауль Блобель під час трибуналу та що підтверджується 106 звітом айзацгруп, українська міліція (поліція) в цей час вивішувала оголошення у Києві. [4] Характерно, щоб применшити власну вину у масових вбивствах, вчинених айзанцгрупами, керівники айзанцгруп та зондеркоманд під час судового процесу ( "The Einsatzgruppen Case" ) описували участь у вбивствах інших допоміжних військових підрозділів, що не входили у структури айзанцгруп.
[ред.] Заповнення яру ґрунтом і катастрофа 1961 року
1950 було прийнято рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів для прокладення через яр транспортних шляхів і влаштування тут парку. Після перекриття яру земляною дамбою почалася закачка до нього пульпи. Дамба не відповідала проектним параметрам і нормам безпеки, а пропускна спроможність дренажної системи була недостатньою для відведення надлишків води. 13 березня 1961 дамба не витримала навантаження, і селевий потік висотою приблизно до 14 м ринув на Куренівку («Куренівська трагедія»). Офіційні джерела применшували масштаби катастрофи, повідомляючи про загибель лише 145 чоловік, але насправді, за оцінками сучасних істориків, кількість загиблих сягала приблизно 1,5 тис.
Після катастрофи у відрогах Бабиного Яру ще залишалося понад три мільйони кубічних метрів пульпи. Для продовження робіт із заповнення яру було споруджено капітальну бетонну дамбу, прокладено новий потужний водогін для відводу води та вжито інших заходів безпеки. Частина пульпи, що вихлюпнулася на Куренівку, вже у затверділому стані поверталася самоскидами назад і використовувалася для засипки яру.
Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинишньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.
[ред.] Пам'ятники, встановлені у Бабиному Ярі та поблизу нього
У Бабиному ярі та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема:
- «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному ярі», відкритий 2 липня 1976 р.
- Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори, встановлений 29 вересня 1991 р., у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.
- Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21 лютого 1992 р., у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників.
- Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра (Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам. Встановлений у 2000 р.
- Пам'ятник розстріляним у Бабиному ярі дітям. Відкритий 30 вересня 2001 р. біля виходу зі станции метро «Дорогожичі».
- Камінь на місці, де передбачалося збудувати єврейський меморіальний центр. Закладений 29 вересня 2001 р., у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.
- Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять» зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost» («остарбайтери»). Встановлений у 2005 р.
- Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року, встановлений у березні 2006 р., у 45-ту річницю катастрофи.
- Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами, встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте убивали людей в 1941. Господи упокой их души».
- 1 грудня 2009 року відкрито пам'ятник підпільниці, Герою України Тані Маркус на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
- ↑ Patrick Dempsey Babi-Yar: a jewish catastrophe. P. A. Draigh (Publishing), 2005 ст. 152
- ↑ NUERNBERG MILITARY TRIBUNAL Volume IV "The Einsatzgruppen Case" pages 145, 148, 213
- ↑ John R. Angolia/Hugh P. Taylor: Uniforms, Organization & History of the German Police Volume 1. pages 124 , 308
- ↑ NUERNBERG MILITARY TRIBUNAL Volume IV "The Einsatzgruppen Case" page 148
[ред.] Джерела
- Анисимов А. «Судный день» городского масштаба. (рос.)
- Анісімов О. Куренівський апокаліпсис. Київська трагедія 13 березня 1961 року в фотографіях, документах, спогадах...
- Веб-енциклопедія Києва. (Умови використання).
- Вулиці Києва. Довідник / За редакцією Кудрицького А. В. — Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
- Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією Кудрицького А. В. — Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. — Київ: Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с.: іл. — ISBN 966-686-050-3.
- Коваль М. Рік 1941-й. Київ. «Остаточне вирішення». // «Дзеркало тижня», № 37. — 2001. — 22 вересня.
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
[ред.] Інші ресурси інтернету
- Сайт Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр»
- Бабин яр
- Сайт роману «Бабин Яр»
- Бабин яр на Вікімапії
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
