Рідигер Федір Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рідигер Федір Васильович
Народився грудень 1783
Мітава, Курляндія
Помер 11 червня 1856(1856-06-11)[1] (72 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Країна  Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Учасник Наполеонівські війни, Війна четвертої коаліції, Російсько-шведська війна, Французько-російська війна 1812, Війна шостої коаліції, Російсько-турецька війна 1828–1829, Листопадове повстання 1830—1831, Краківське повстання 1846 і придушення Угорського повстання (1848—1849)
Роки активності з 1799
Посада член Державної ради Російської імперії[d]
Військове звання генерал від кавалерії
Конфесія лютеранство
Рід Rüdigerd
Батько Jakob Wilhelm Rüdigerd
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Володимира орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня Орден Святої Анни орден Святої Анни I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святої Анни III ступеня Орден Віллема Королівський угорський орден Святого Стефана Орден Леопольда (Австрія) орден Червоного орла Knight Grand Officer of the Order of Willem орден Червоного орла 1-го класу Золота зброя «За хоробрість»

Федір Васильович Рідигер (нар. грудень 1783 — пом. 11 червня 1856) — російський військовий діяч, граф, генерал-ад'ютант.

Бойову кар'єру розпочав у війну з Наполеоном 1806—1807 років; брав участь у війні зі Швецією у 1808—1809 роках, був поранений в бою біля кирки Корстула.

Під час російсько-французької війни 1812 року, перебуваючи в армії Вітгенштейна, командував Гродненським гусарським полком; з відзнакою брав участь у боях при Друї, Клястицях, Полоцьку і Чашниках. У 1813 році, перебуваючи в корпусі Клейста, бився при Люцені і Бауцені. У 1814 році був при взятті Парижа.

У 1828 році під час війни з Туреччиною перейшов через Дунай (біля Сатунова) на чолі російського авангарда і примусив Кюстенджі до капітуляції. У бою під Базарджиком розбив восьмитисячний турецький кінний загін. Восени 1828 року отримав посаду командувача 7-м піхотним корпусом і брав участь у всіх вважливих битвах кампанії 1829 року, по закінченні якої був призначений начальником військ у Молдавії.

Під час Польської війни 1831 року успішно діяв проти Дверницького на Волині (бій під Боремлем), проти Ромаріно і Ружицького в Люблінському воєводстві і на лівому березі Вісли.

Коли в 1846 році в Кракові сталися заворушення, був поставлений на чолі російської загону, що зайняв це місто разом з прусськими та австрійськими військами.

У 1847 році отримав титул графа.

Під час придушення Угорського повстання 1849 року, командуючи російським авангардом, невідступно переслідував угорського головнокомандувача Гергея і змусив його до капітуляції під Вілагошем.

У 1850 році призначений членом Державної ради, в 1855 році — головнокомандувачем гвардійським і гренадерського корпусами, пізніше — головою комісії для поліпшень по військовій частині.

Література[ред. | ред. код]

  • Майков П. Ридигер, Федор Васильевич // Русский биографический словарь : в 25 томах. — СПб.—М., 1896—1918.
  • Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 533. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)
  • Шилов Д. Н., Кузьмин Ю. А. Члены Государственного совета Российской империи. 1801—1906: Биобиблиографический справочник. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2006. — ISBN 5-86007-515-4

Примітки[ред. | ред. код]