Волинь
| Волинь | ||
|
|
||
| Герб Волині | ||
|
|
||
|
Карта Волині (20 століття).
|
||
|
|
||
| Почаївська лавра | ||
|
|
||
| Музей народної архітектури та побуту України, окружний двір із села Солов'ї, Волинська область | ||
.jpg)
Воли́нь (Велика Волинь, Волинська земля) — давньоруська історична область, історично-географічний край у басейні південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу (його правих приток), у північно-західній частині сучасної (з 1991 р.) України. Розташована між Поділлям на півдні та Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів'ями Ужа на сході.
Охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської та Хмельницької областей. Площа — близько 70 000 км². У ширшому розумінні до Волині можна віднести південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі.
Зміст |
Назва[ред.]
Назва «Волинь» як означення території вперше з'явилася у літописі 1077 року.
Деякі історики вважають, що назва походить від міста «Велинь» або «Волинь», про яке згадують давні літописи. Місто Волинь розташовувалось більш як за 20 кілометрів на захід від нинішнього Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг. Від назви міста походить і назва краю та племені, що його населяло.
Схожа думка була і в найвідомішого польського історика Яна Длугоша, у текстах якого повідомляється, що назва регіону Волинь походить від назви однойменної фортеці, яка була розташована у місці впадіння річки Гучви у Західний Буг, а точнішу у селі Грудек (теперішня назва Грудек-над-Бугом, біля міста Грубешува).[1]
Деякі етимологи вважають, що назва споріднена з назвою чеського містечка Волині (чеськ. Volyně) або німецької назви острова Волін (нім. Wollin) в Померанії.
За версією О. О. Шахматова, назва «Волинь» походить від німецької * walhōs готської * Walhs, давньо-верхньо-німецької walah, walh, середньо-верхньо-німецької walch зі значенням «чужий, кельт, представник романських народів», середньо-нижньо-німецької wale «іноземець», які, в свою чергу, походять від кельтського етноніма Volcae, згаданого ще в творах Цезаря, і споріднені назвам Уельс, гели, Галлія.
Історія[ред.]
У 7—9 століттях Волинь населяли східнослов'янські племена: дуліби, бужани і волиняни. Згадує народ «валінана» арабський мандрівник аль-Масуді (10 століття). Волинянами (дулібами) називали племена, які проживали у верхів'ях Західного Бугу, Прип'яті.
У 9-10 століттях на Волині виникли міста Волинь, Буськ, Луцьк, Червен, Белз. З середини X століття Волинська земля увійшла до складу Київської Русі. Про інкорпорацію Києвом Волині свідчить літописна звістка про реформи княгині Ольги та встановлення погостів по р.Лузі. На думку Ю.Диби, літописна фраза «и оустави по мьстѣ. погосты и дань. и по лузѣ погосты и дань и ѡброкы», поміщена в продовженні літописного опису помсти Ольги деревлянам ("по мьстѣ" - буквально "після помсти"), відображає реалії маршрута походу княгині Ольги після деревлянської помсти далі на захід, до правої притоки Західного Бугу – р.Луги. Підкорення Деревлянської землі та Волині відкрило перед Києвом перспективи контролю двох важливих міжнародних торгівельних шляхів. Один з них - сухопутний, названий "Шлях із німців у хозари", пов'язував Волзьку Булгарію через Київ, Краків та Прагу з Регенсбургом та ринками збуту руських товарів в Баварському Подунав'ї. Крім того, володіння деревлянським та волинським відтинками цього шляху, який проходив через Устилуг, розташований при впадінні Луги до Західного Бугу, давало Києву можливість контролювати водний маршрут по Бугу, який відкривав вигоди прямоїй торгівлі з Балтикою. Масштаби торгових операцій по Західному Бугу та Віслі відображено в масових знахідках торгових пломб в Дрогичині. З 15000 шт їх загальної відомої кількості 12000 (80%) виявлено в Дорогичині та його околицях. На Північні околиці Русі припадає лише 2500 (17%) пломб, з яких до 1000 знайдено в Новгороді та Городці на Волзі. Решту 3% дали інші руські землі. Вигідне розташування р.Луги на перетині торгових маршрутів привело до заснування на ній Володимира-Волинського.[2][3]
У 981 році великий князь київський Володимир Святославович приєднав забужські Червенські гради, а 988 році князь заснував тезойменне місто Володимир (Волинський) і віддав Волинську землю в уділ своєму синові Всеволоду. Від часу адміністративної реформи Володимира Святославича у Володимирі сиділи сини київських князів.
Волинська земля подовжувала формуватися у другій половині 11 століття внаслідок об'єднання територій Червенських градів і Белзької землі. Відтак до них було приєднано Берестейську волость. Згодом волинські князі почали освоювати територію на схід від міст Дорогобуж, Острог та Вигошів.
На Любецькому з'їзді 1097 р. Волинську землю було закріплено за князем Давидом Ігоревичем, але Витечівський з'їзд 1100 року позбавив його Волині, і деякий час нею володіли різні князі. В 1117 році Волинь перейшла до володінь Володимира Мономаха. За Ізяслава Мстиславовича до складу волинських земель входить Погорина з містами Шумськом, Тихомлем та Гнійницею. За князювання Романа Мстиславича в 1195 році до його князівства було приєднано Полонне і з тих часів надовго східною межею Волині стала річка Случ.
На початок ХІІ ст. Волинська земля займала територію від Берестя на Західному Бузі до верхів'їв річки Серету на півдні. Її порубіжжя на заході становили міста Сутейськ і Червен, на сході — Дубровиця, Дорогобуж, Острог, Полонне, Камянець.
В 12 столітті одним із центрів консолідації Волинської землі стало місто Луцьк. Для протидії київським князям, які прагнули заволодіти Волинською землею, на сході її території інтенсивно будувалися міста і фортеці. У першій половині 12 століття значна частина волинських кордонів стабілізувалася. З кінця 1150-х років на території Волинської землі складається Волинське або Володимирське князівство. У 1170—1205 роках Володимирське князівство об'єднало навколо себе всі удільні князівства. У 1199 році, з приєднанням до нього Галицького князівства, утворилося Галицько-Волинське князівство.
Остаточно територія землі склалася у першій половині 13 століття. Західний рубіж Волинської землі (з Польщею) пролягав у межиріччі Західного Бугу й Вепра, а на початку 13 століття впритул підступив до Вепра. На північному заході та півночі кордон Волинської землі з Литвою і ятвягами проходив Західним Бугом і його притоками, зокрема річкою Лесною. Більшість басейну річки Кросни належала до Волинської землі. Тут рубіжною була річка Нур.
У 2-й половині 14 століття польські феодали після запеклої боротьби проти Угорщини і Литви захопили західну частину Волині. Відомо, зокрема, що в 1506 р. маршалком Волинської землі був Федор (Федько) Янушкевич, а з 1507 р. Острозький Костянтин Іванович. Після Люблінської унії 1569 року шляхетська Польща захопила всю Волинь і створила тут Волинське воєводство.
Під час існування Української держави XVII століття, урядом Гетьмана Богдана Хмельницького у липні 1648 року була утворена військово-земська одиниця — Волинський полк, яка охоплювала більшість території Волині. Ця одиниця існувала з перервами до 1658 року.
Під час чергового переділу Польщі в 1793 році частина земель Волині відійшла до Російській імперії. Спочатку територія була названа Ізяславське намісництво, з центром в Ізяславі, пізніше, в 1795, створюють Волинське намісництво, що складатиметься з 15 округів, з центром у Новоград-Волинському. В 1797 році губернським містом призначають місто Житомир а намісництво перейменовують у Волинську губернію. В 1802 році Житомир був викуплений казною у графа Ільїнського, а в 1804 році призначений губернським містом.
У 1900-1917 роки у Житомирі діяло Товариство дослідників Волині, результатом якого стали бібліотека, Волинський центральний музей (нині Житомирський краєзнавчий музей), першим завідувачем якого був Яків Яроцький.
Волинська земля в складі УНР утворена 2-4 березня 1918 законом про адміністративно-територіальний поділ України. Земський центр — Луцьк. До землі мали увійти Володимирський повіт, Ковельський повіт, Луцький повіт, північна частина Дубенського повіту Волинської губернії. Організація влади не була завершена. Проіснувала майже 2 місяці до 29 квітня 1918 року у зв'язку з утворенням Української Держави на чолі з гетьманом Скоропадським.
Губернія мала складатися з 20 повітів: вже існуючі 12 повітів з планованими долучити 8 повітів з Мінської губернії: Пінський повіт; Гродненської губернії: Брест-Литовський повіт, Кобринський повіт; Холмської губернії: Томашівський повіт, Грубешівський повіт, Володавський повіт та Більський повіт.
Список повітів, частину яких планувалося приєднати до суміжних існуючих або новоприєднуваних повітів: з Люблінської губернії: Костянтинівський повіт, Радзінський повіт і Красниставський повіт; з Гродненської губернії: Пружанський повіт; з Мінської губернії: Слуцький повіт.
Також у документах Української Держави виділяли окремо всю Холмську губернію з доданими до неї Берестейським, Більським, Кобринським, Пружанським повітами і частинами повітів Люблінської губернії. Офіційно Холмська губернія у складі Української держави була утворена 15 листопада 1918 року.
У вересні 1920 року край потрапляє під польську юрисдикцію, на двадцять років затверджену Ризьким договором 1921 року. Утворюється Волинське воєводство з центром у Луцьку. Більшість східної Волині стала частиною Житомирської області УРСР.
Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа 18 вересня 1939 року в Луцьк вступили частини Червоної армії, відтак встановлено радянську владу. 4 грудня 1939 року утворюються Волинська і Рівненська області у складі УРСР. Під час німецької окупації 1941—1943 років тут існувала об'єднана адміністративна одиниця генеральний комісаріат «Волинь-Поділля».
З 1991 року Волинь у незалежній Україні, проте радянський обласний поділ зберігся.
Див. також[ред.]
- Лука-Райковецька культура
- Дуліби
- Волиняни
- Бужани
- Червенські городи
- Волинське князівство
- Волинське воєводство (Річ Посполита)
- Лодомерія
- Галицько-Волинське князівство
- Королівство Галичини та Володимирії
- Волинська губернія
- Велика Волинь
Джерела[ред.]
- ↑ Ioannis Dlugossii Annales seu cronicae incliti regni Poloniae. Liber 1/2. Warszawa. 1964
- ↑ Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (1) // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2011. – Ч. 4(36). – С. 20–28.
- ↑ Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (2: Шлях на Лугу) // Студії мистецтвознавчі. – Київ, 2012. – Ч. 2(38). – С. 7–29.
Посилання[ред.]
- Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 1. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1984.
- Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 2. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1986.
- Волинь у боротьбі за волю України ч. 1. Вінніпег: Накладом «Волинського Видавничого Фонду», 1952.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. Луцьк: Вежа, 2000.
- Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
- Бондаренко Г. В. Волинь і Волинське Полісся в історичній політичній географії
- Трембіцький В. Позиція Великої Волині в українській Державі 1918 року. Вінніпег-Нью-Йорк: Інститут Дослідів Волині, 1993.
- Волинь // Географічний словник Королівства Польського.
Мережні ресурси[ред.]
- Історична Волинь
- «Ї». Волинський усе-світ. №49
- Геннадій Бондаренко. Археологія і пам’яткознавство Волині: історіографічний огляд (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)
- Портал «Волинь» (пол.)
|
||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||
|
|||||||
