Наполеонівські війни

Наполеонівські війни (1803—1815) — серія з кілька воєн, проведених Францією в період Консульства (1799—1804) і імперії Наполеона (1804—1814, 1815). Виступивши проти коаліції європейських країн (Австрії, Англії, Росії, Швеції і Пруссії), Наполеон одержав ряд перемог біля Аустерліца (1805), Йени (1806), Ейлау і Фрідланда (1807), але не зміг вести ефективної війни проти Англії після поразки в морському бою біля Трафальгара. Найпершою метою війн було прагнення Наполеона завдати повної поразки Англії та усунути її як політичного та економічного суперника Франції. Його війська воювали в Іспанії з 1808, коли Наполеон втрутився у династичні чвари іспанських Бурбонів, потерпіли поразки в Росії в 1812 і в бою біля Лейпцигу, що призвело до його полону і заслання на острів Ельбу. Наполеон повернувся у Францію в 1815, почав новий виступ проти сил коаліції, що завершилося повною поразкою Франції біля Ватерлоо. Для боротьби з Наполеоном європейські монархи створили ряд коаліцій.

Передмови війни

Наполеон Бонапарт скористався здобутками Великої Французької революції. Після перевороту 18-19 брюмера 1799 року, він, як перший консул став на чолі Республіки. Цей переворот знаменував собою остаточне закінчення революції. Наполеон провадив політику, спрямовану на централізацію влади та концентрацію її у власних руках. Для цього за новою Конституцією було створено складний бюрократичний апарат головним завданням якого було проведення волі першого консула.

Розгром Третьої коаліції

Занепокоєний бурхливою підготовкою плану Наполеона щодо висадки на Британських островах, уряд Британії розгорнув активну діяльність щодо піготовки сильної антифранцузької коаліції на континенті. До 1805 року вдалось створити третю антифранцузьку коаліцію в складі Англії, Австрії та Росії. Англія мала фінансувати дії союзників, а Австрія та Росія - виставляти свої війська на полях битв. Для цього союзниками був розроблений грандіозний план по розгрому наполеонівської Франції. На півночі Європи, проти Данії мала діяти 100 тис. російсько-англійська армія. У Центральній Європі, проти Баварії та прирейнських союзників Наполеона - 80 тис. австрійська армія Макка, на допомогу якій з Росії рухалась 45 тис. армія Кутузова. В Північній Італії мала діяти 100 тис. австрійська армія ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна, яка повинна була очистити від французів Ломбардію та розвинути наступ на південну Францію. Одночасно з цими арміями у Кампанії висаджувалась 36 тис. армія прихильників неаполітанських Бурбонів, що рухаючись на північ вийшла б на з'єднання з австрійцями ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна. І нарешті у Центрі Європи між силами К.Макка та ерцгерцога Карла мала дяіти 25 тис. армія ерцгерцога Баптіста Йосифа Іоганна, який мав допомогти одному з них в разі потреби. Однак оскільки англійці не виступили на жодному напрямку, а Бурбони не змогли зібрати достатніх сил, то основними силами коаліції залишались австрійська та російська армії.

Битва при Ватерлоо

Після повернення Наполеона з о. Ельби підчас так званих Ста днів вчинив, як виявилось, останню спробу стати на чолі Франції. Першим його кроком після повернення стало відновлення Імперії, а отже і її армії. У 1815 році на плато Мон-Сен-Жан, недалеко від Брюсселя, у битві при Ватерлоо Наполеон Бонапарт зазнав остаточної поразки від об'єднаних англо-голландських та пруських військ, якими керували відповідно Веллінгтон та Блюхер. Повернувшись у Париж імператор підписав акт зречення та здався на милість англійців. Попри його прохання перевезти його до США, британський уряд вирішив заслати його, як почесного полоненого на о. Святої Єлени. Таким чином битва при Ватерлоо поставила остаточну крапку в ході Наполеонівських війн.

Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це!. Це повідомлення варто замінити точнішим.

Див. також

• Франко-російська війна 1812