Фелінонімія
Фелінонімія (від лат. felis — кішка і від грец. ὄνομα — ім'я, назва) — наука, що вивчає назви котів (кішок), їхнє походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан тощо. Фелінонімія є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику двох наук і використовує дані з двох областей знань цих наук: фелінології та лінгвістики.
Фелінонімія (інакше феліноніміка, фелінонімікон) — галузь ономастики, розділу зоонімії, що вивчає феліноніми (клички котів)[1].
Предмет фелінонімії[ред. | ред. код]
У широкому значенні:
- походження кличок;
- розвиток кличок у діахронії та синхронії;
- сучасний стан;
- соціальний характер;
- інтернаціональний характер;
- національний колорит.
У вузькому значенні:
- особливість утворення фелінонімів;
- номінативні процеси у сфері кличок котів: мотиви, способи та принципи номінації;
- шляхи переходу інших підкласів зоонімії у фелінонімію і навпаки[2].
Розвиток фелінонімії[ред. | ред. код]
Початком формування окремої галузі, яка розпочинає активно займатися вивченням домашніх котів, можна назвати середину XIX ст., коли створюються чисельні клуби любителів котів, зокрема перший з таких клубів «National Cat Club» був створений у Великій Британії в липні 1887 року. Після утвердження науки фелінології, з середині ХХ ст. виникає потреба у вирішенні низки важливих питань: генетики, анатомії, фізіології, розведенні та догляді за домашніми улюбленцями. Як зазначають автори книги «Генетика кошки» П.М. Бородін, О.О. Рувінський, першою зареєстрованою кличкою в Племенній книзі кішки була Красуня Бредфорда[3].
По всій Західній Європі створюються численні фелінологічні клуби. Виникає потреба у називанні котів і кішок. Фелінонімія починає виокремлюватися як окрема галузь ономастики вже на початку ХХІ століття. До цього в наукових працях на позначення кличок котів і кішок часто вживався загальний видовий термін «зоонім». Але ще з 1960-х років почалося фрагментарне наукове дослідження українських фелінонімів. У працях відомих українських мовознавців, таких як Павла Чучки, Юрія Карпенка, Михайла Сюська — вперше згадуються клички котів і кішок, інколи трапляється термін «фелінонім».
Традиційні українські клички котиків (самець)[ред. | ред. код]
- Ко́цький, Му́рчик, Гультя́й, Левко́, Мазу́н, Ру́дик, Сіри́й, Си́вий Сніжо́к, Малю́к
Традиційні українські клички кицьок (самиця)[ред. | ред. код]
- Ко́цька, Ма́ня, Ма́нька, Ли́пка, Ли́са, Ряба́, Си́ва
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Абрамов Р. А. До проблеми фелінонімії як окремого підкласу ономастики / Р. А. Абрамов // Dialog der Sprachen, Dialog der Kulturen. Die Ukraine aus globaler Sicht: III. Internationale Konferenz der Ukrainistik. — München, 2013. — С. 18
- ↑ Абрамов Р. А. Міжонімна омонімія (омонімія власних назв) в сучасній українській мові / Р. А. Абрамов // Наукові записки. Серія “Філологічна”. — Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”. — Вип. 34. — 2013. — С. 12-14.
- ↑ Генетика кошки / под ред. П. М. Бородина и А. Н. Рувинского. — Новосибирск, Наука, 1993.
Література[ред. | ред. код]
- Slowianska onomastyka : Encyklopedia : W 2-ch t. / Pod red. A.Cieslikowej; wspohidziaie J.Dumy — Warszawa Krakow : TNW, 2003. — Т. II. — S. 344–345.
- Пашкевич А. А. Особенности кличек животных как именных классов / А. А. Пашкевич // Аспирантские тетради. — СПб., 2006. — № 2 (19). — С. 60–64.
- Ковтюх С. Л. Основні проблеми дослідження зоонімії української мови / С. Л. Ковтюх // Записки з загальної лінгвістики. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2005. — Вип. 6. — С. 100–106.