Фонуафу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фонуафу
Географія
20°19′12″ пд. ш. 175°25′12″ зх. д. / 20.32000000002777895° пд. ш. 175.42000000002775550° зх. д. / -20.32000000002777895; -175.42000000002775550Координати: 20°19′12″ пд. ш. 175°25′12″ зх. д. / 20.32000000002777895° пд. ш. 175.42000000002775550° зх. д. / -20.32000000002777895; -175.42000000002775550
Акваторія Тихий океан
Країна
 Тонга
Адм. одиниця Хаапай
Населення
Фонуафу. Карта розташування: Тонга
Фонуафу
Фонуафу
Фонуафу (Тонга)
Мапа

CMNS: Фонуафу у Вікісховищі

Фонуафу або Фонуафу (англ. Fonuafoou), інші назви Острів Сокіл, також відомий як «Зниклий острів», — це недовговічний, нестабільний вулканічний острів у групі островів Хаапай у південній частині Тихого океану, що є частиною Королівства Тонга. Розташований за 63 км на захід від острова Номука і 24 км на північ від найближчого острова Хунга Тонга. Назва «Острів Сокіла», що використовується в Європі, походить від британського військового корабля HMS Falcon з Австралійської станції, екіпаж якого виміряв мілину в цій точці у 1865 році.

Геологія[ред. | ред. код]

Фонуафу — це вершина підводного вулкана, яка тимчасово піднімається над поверхнею моря, а потім повністю розмивається, не залишаючи землі, видимої над рівнем моря.[1]. Хімік і геолог Едвард Хоффмайстер (1899—1991) з Університету Джона Хопкінса, який відвідав острів Сокіл у травні 1928 року, виявив, що острів складається переважно з базальтових порід, зазвичай дуже дрібнозернистих і забарвлених оксидами заліза.[2]. Вулкан Фонуафу при виверженні не випускає потоки лави, а вивергає лише сипкий матеріал. Тому накопичена від цього площа може бути розмита вітром і хвилями через короткий час, так що острів знову зникає нижче рівня моря протягом кількох років.

Історичні мапи[ред. | ред. код]

Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. /EBchecked/ topic/250669/Haapai-Group#ref=ref965972 Стаття острівної групи Хаапай в Encyclopædia Britannica
  2. J. Едвард Хоффмайстер, Гаррі С. Ледд і Гарольд Л. Аллінг: Острів Соколиний; в: American Journal of Science, грудень 1929 р., стор. 461—471