Тонга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Королівство Тонга
Puleʻanga Fakatuʻi ʻo Tonga
Kingdom of Tonga

Прапор Тонги Герб Тонги
Прапор Герб
Девіз: Ko e ʻOtua mo Tonga ko hoku tofiʻa
(Бог і Тонга - моя спадщина)
Гімн: Ko e fasi ʻo e tuʻi ʻo e ʻOtu Tonga
Розташування Тонги
Столиця
(та найбільше місто)
Нукуалофа
Офіційні мови Тонганська, Англійська
Державний устрій Конституційна монархія
 - Король Тупоу VI
 - Прем'єр-міністр Сіале'атаонго Ту'івакано
Незалежність від Великобританії та Австралії 
 - Проголошена 4 червня 1970 
Площа
 - Загалом 748 км² (172-га)
 - Води (%) 4%
Населення
 - оцінка 2011 р. 103,036 (190-та)
 - Густота 139/км² (76-те)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний 763,1 млн дол. (179-та)
 - На душу населення $7,344 (110-та)
Валюта Паанга (TOP)
Часовий пояс  (UTC+13)
Домен інтернету .to
Телефонний код +676

Королі́вство То́нґа (тонг. Puleʻanga Fakatuʻi ʻo Tonga, англ. Kingdom of Tonga) — держава-архіпелаг в південно-західній частині Тихого океану, складається із понад 172 островів, з яких тільки 36 населені. Відноситься до карликових держав.

Острови Тонґа розташовуються на лінії, що сполучає Нову Зеландію і Гаваї, південніше від Самоа і східніше від Фіджі. Були відкриті голландськими мореплавцями Віллемом Схаутеном і Якобом Лемером в 1616 році.

Назва[ред.ред. код]

В перекладі з багатьох мов Полінезії слово Tonga означає «південь».[1] Вірогідно, архіпелаг отримав таку назву за своє розташування на південь від островів Самоа, звідки велась колонізація Полінезії, в тому числі і Тонґа. Однак тонганці перекладають назву своєї країни як «сад».[2] Англійський мандрівник Джеймс Кук назвав архіпелаг в 1773 році «Островами дружби» (англ. Friendly Islands).[1]

Географія[ред.ред. код]

Мапа Королівства Тонґа

Географічне положення[ред.ред. код]

Дивись також Острови Тонги

Держава Тонґа являє собою скупчення вулканічних та коралових островів, розташованих в південній частині Тихого океану. Найближчі архіпелаги — острови Фіджі (розташовані на північно-захід від Тонга) та архіпелаг Самоа(на північно-схід).

Загальна площа Тонґа становить близько 748 км². З них суші — 718 км², водної поверхні — 30 км².[3] Країна розташована на 172 островах, з яких тільки 36 населені (площа населеної території близько 670 км²).[4] Найбільшими острівними групами, які входять до складу Королівства, є острови Вавау, Тонгатапу та Хаапай. Архіпелаг Тонґа тягнеться з північно-північно-сходу на південно-південно-схід приблизно на 631 км, а зі сходу-південно-сходу на захід-північно-захід приблизно на 209 км.[5] Найвища точка країни, яка досягає висоти 1033 м, розташована на острові Као.[3]

24 січня 1972 року Тонґа пред'явила свої претензії на рифи Мінерва, а вже 15 липня анексувала їх. Попри ці дії з боку Південнотихоокеанського форуму, суперечки між Тонґа та Фіджі щодо приналежності цих рифів тривають.

Геологія[ред.ред. код]

Архіпелаг розташований на межі Тихоокенської та Індо-Австралійської літосферних плит, на захід від впадини Тонга і являє собою скупчення вулканічних, коралових островів і рифів, що розташовані на вершинах двох паралельних підводних хребтів.[6]

Деякі острови архіпелагу оточені бар'єрними рифами, як, наприклад, острови Ніуас. Група Вавау переважно представлена піднесеними вулканічними або піднятими вапняковими островами, також оточеними рифами. В групі Хаапай в основному зустрічаються підняті вулканічні або низовинні вапнякові острови. Острови Тонгатапу і Еуа мають вапнякове походження[6]. Острів Тонгатапу характеризується рівнинним рельєфом: поодинокі пагорби досягають висоти близько 30 м. Коралова основа острова вкрита вулканічним попелом глибиною до 3 м.[7]

За останні двісті років на островах зареєстровано більше 35 вулканічних вивержень.[8]

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Тонга жарки́й, тропічний, перебуває під впливом південно-східних пасатів.[9] Режим опадів в значній мірі пов'язаний з Південнотихоокеанською зоною конвергенції.[10] Чітко виокремлюються два сезони: сезон дощів та сезон посух. Вологий сезон, також відомий як сезон циклонів, триває з листопаду по квітень, а посушливий — з травня по жовтень. Найбільше дощів в січні, лютому та березні, за кожен з який може випасти 250 мм дощу.[9] Середньорічна кількість опадів щороку може бути різною, причиною чому є Ель-Ніньйо та тропічні циклони.[10] Під час Ель-Ніньйо на островах спостерігаються тривалі посухи, а під час циклонів — сильні дощі. В різних частинах країни середньорічна кількість опадів також відрізняється: більше всього опадів на північних островах — біля 2500 мм в рік (це викликано сезонною близіст'ю Південноотихоокеанскої зони конвергенції), менше всього — на південних островах (близько 1700 мм в рік).[11] В столиці країни, місті Нукуалофі, в рік випадає близько 1733 мм, в Ліфука — близько 1689 мм, в Неіафу — 2185 мм.[12] Починаючи з 1970 року тенденцією для островів в центральній і південній частинах Тонга стало зниження кількості опадів.[9]

Середньорічна температура повітря в країні варіюється від 26 °C на Ніуафооу до 23 °C на Тонгатапу. В жаркі дощові місяці (листопад-квітень) температура на островах зазвичай коливається між 25—26 °C, а в сухі прохолодні (травень—жовтень) — між 21—24 °C.[9] При цьому на північних островах архіпелагу різниця температур, як правило, менше ніж на південних. Максимальна температура, зареєстрована на Вавау 11 лютого 1979 року, становила +35 °C, мінімальна, зареєстрована 8 вересня 1994 року в Фуамоту, — +8,7 °C.[11] Переважаючими є вітри південно-східного направлення, які дують з травня по жовтень.[12] В сезон циклонів (листопад—березень) господарюють пасати.

Тонга знаходиться під негативним впливом тропічних циклонів, які здебільшого набирають руйнівної сили. В середньому в країні щорічно реєструється не менше одного циклону[9], більшість з яких в сезон дощів. Найбільша кількість циклонів, як правило, реєструється в лютому.[11]

Історія[ред.ред. код]

Полінезійці почали заселяти острови Тонга ще в XIII столітті до н. е. Острови Тонга стали відправною точкою для подальшого освоєння Океанії. Тонганці ходили в далекі плавання, нападаючи на мешканців багатьох островів Океанії та збираючи з них данину.

Починаючи з X століття на островах Тонга, Самоа та частині Фіджі була встановлена влада «св'ящених» вождів туі-тонга, засновником династії якої став Ахоеіту.

В 1773, 1774, 1777 роках острови відвідав британський мандрівник Джеймс Кук, який дав їм назву «острови дружби». З 1797 року на Тонга почали прибувати християнські місіонери, але тільки в 1828 році їм вдалось утвердитись на архіпелазі та почати навернення тонганців в християнство.

В 1845 році помер останній тридцять дев'ятий туі-тонга Луафілітонга та не залишив після себе спадкоємців. Скориставшись цим, туі-канокуполу Онеоу Джордж Тупоу I зосередив владу в одних руках і проголосив себе королем Тонга. Маючи підтримку християнських місіонерів, він провів ряд реформ, що закріпили феодальний устрій і королівську владу, а також заклав основи державного устрою і суспільних відносин, які в дечому збереглись до сьогодні. В 1870-1880-х роках Франція, Німеччина, Великобританія та США уклали з Тонга договори, що визнавали незалежність королівства.

В період з 1900 по 1970 роки Королівство Тонга знаходилось під протекторатом Великобританії. При цьому місцеві королі зберегли свою владу. В 1970 році острови Тонга отримали незалежність.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Адміністративно Королівство Тонга розділене на п'ять адміністративних округів: Вавау, Ніуас, Тонгатапу, Хаапай та Еуа.[13] Округи в свою чергу поділяються на райони та селища.[14]

Округ Назва на англійській мові Площа (км²) Населення (2006 рік) Адміністративний центр
Вавау Vava'u 119 15 485 Неіафу
Ніуас Niuas 72 1652 Хіхіфо
Тонгатапу Tongatapu 261 71 260 Нукуалофа
Хаапай Ha'apai 110 7572 Пангаі
Еуа 'Eua 87 5165 Охонуа

До складу округу Вавау входять 6 районів: Неіафу, Леіматуа, Хахаке, Пангаімоту, Хіхіфо та Моту.[15] До складу округу Ніуас входять 2 райони: Ніуатопутапу і Ніуафооу.[16] До складу округу Тонгатапу входять 7 районів: Колофооу, Коломотуа, Ваіні, Татакамотонга, Лапаха, Нукунуку та Коловаі.[17] До складу округу Хаапай входять 6 районів: Ліфука, Фоа, Уіха, Лулунга, Кауваи-Хаано и Муомуа.[18] До складу округу Еуа входять 2 райони: Еуа-Мотуа і Еуа-Фооу.[19]

Політичний устрій[ред.ред. код]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Тонга — конституційна монархія.[20] Діюча Конституція країни була дарована королем Джорджем Тупоу I 4 листопада 1875 року. Її поява стала важливим етапом в державному розвитку Королівства та кульмінаційним моментом в політичній діяльності Тупоу I з модернізації тонганського суспільства і забезпечення внутрішньої стабільності і єдності країни. Частково завдяки Конституції Королівство протягом всього XIX століття залишалось єдиною незалежною державою Океанії.[21]

Конституція Тонги складається з 3 розділів та 115 статей і відноситься до числа «жорстких» конституцій, тобто для її зміни потрібне виконання ряду умов. Право вносити зміни в основний закон держави має Законодавча Асамблея. Для цього поправка повинна пройти через три читання в асамблеї, а після цього передана на розгляд королю. Якщо Таємна рада Тонги і Кабінет одностайно виступають в підтримку конституційної поправки, вона повинна бути схвалена королем. Після підписання королем поправка вступає в силу.[22] Однак зміні не підлягають статті, які присвячені «закону про свободу» (мається на увазі «Декларація прав», з якої починається Конституція), принципу успадкування престолу і титулам/спадковим маєткам місцевих перів.

Тепер у Тонга проводиться поетапна політична реформа. Спеціально з цією метою в 2008 році була скликана Конституційна та виборча комісія в складі 5 чоловік.,[23] основною ціллю якої є розробка пропозицій з внесення змін в розділи Конституції, присвячені виконавчій, виборчій владі, принципам взаємовідносин між ними, а також змін у виборчий закон Тонги.[24]

Населення[ред.ред. код]

Національний перепис населення проводиться в Тонга на регулярній основі, починаючи з 1921 року. Однак є статистичні дані, які отримані в більш ранні роки (наприклад, в 1891 році).[25]. З 1956 року перепис населення проводиться кожні десять років (останній відбувся в 2006 році)

Згідно з останнім переписом 2006 року (дані Департаменту статистики Тонга), численність населення країни становила 101 991 чоловік.[26] До 2008 року, за оцінками ЦРУ, ця цифра збільшилась до 119 009 чоловік.[3] Темпи приросту населення в Тонга є відносно низькими на фоні інших країн Океанії: 1,669 % за оцінкою 2008 року.[3] Перепис же 2006 року показав збільшення численності населення на 4,3 % в порівнянні з даними перепису 1996 року, що є на 4207 чоловік (при щорічному прирості в 0,4 %).[27]

У 2006 році найбільш густонаселеним регіоном був Тонгатапу, численність населення якого становила 72 045 чоловік (70,6 %). У Вавау проживало 15 505 чоловік (15,2 %), в Хаапай — 7570 чоловік (7,4 %), Еуа — 5026 чоловік (4,9 %), Ніуас — 1665 чоловік (1,9 %).[26] Найбільший приріст населення був зафіксований в Тонгатапу (8 % в порівнянні з 1996 роком) та Еуа (6 %). На інших островах було відмічено зменшення населення: на Вавау — на 1 %, в Хаапай — на 7 %, а в Ніуас — на 19 %.[27] Одною з основних причин низьких показників є еміграція населення на острови Тонгатапу та Еуа, чи за кордон.

Крупні діаспори вихідців з Тонга є в Новій Зеландії, Австралії та США. У 2001 році в Новій Зеландії було зареєстровано 40 700 тонганців (близько 18 % від численності народів Океанії, які проживають на території Нової Зеландії). Більшість з них (78 %) проживало в місті Окленд, 5 % — в Веллінгтоні.[28] В Австралії в 2006 році було зареєстровано 7580 тонганців (в 2001 році — 7720 чоловік), більшість з яких проживала в штатах Новий Південний Уельс (4920 чоловік, або 65 %) та Вікторія (1190 чоловік, або 15,7 %).[29] Крім того, є велика діаспора в США: в 2000 році — 27 686 чоловік, або 7,3 % від численності народів Океанії, які проживають в Штатах.[30] Основні місця розселення — штати Юта, Каліфорнія та Гаваї.[1]

Перепис населення також показав, що в регіоні Тонгатапу населення збільшилось у всіх районах, окрім Лапаха, де відбулось зменшення численності населення на 2 %. Найвищий приріст був відмічений в районі Ваіні — на 12 %. В регіоні Вавау населення найбільше збільшилось в районі Пангаімоту — на 8 %, а зниження було зареєстровано в районах Моту (на 43 %) та Хіхіфо (на 5 %). В регіоні Хаапай численність населення впала у всіх районах, крім Фоа (ріст на 3 %). В Еуа в двох районах був зафіксований приріст населення, а в Ніуас, навпаки, зменшення.[27]

Найбільша густота населення в 2006 році була зареєстрована на острові Тонгатапу — 277 чоловік на км², в той час як у країні ця цифра становила 157 чоловік на км² (найнижча густота — на островах Ніуас, 23 чоловіка на км²).[27] В порівнянні з даними перепису 1996 року густота населення знизилась на островах Вавау, Хаапай та Ніуас, а збільшилась на островах Тонгатапу та Еуа.

У 2006 році доля міського населення Королівства Тонга становила трохи більше 23 % (або 23 658 чоловік). Все воно проживало в міських поселеннях Колофооу, Коломотуа та Мауфанга на острові Тонгатапу.[31] В 1996 році численність міського населення становила 22 400 чоловік.[32] Таким чином, за десять років цей показник збільшився на 5,6 %.

У 2006 році чоловіки становили 50,8 % (51 772 чол.), жінки — 49,2 % (50 219 чол.). Доля дітей до 15 років в 2008 році — 33,7 %, дорослого населення від 15 до 59 років — 62 %, старше 65 років — 4,3 %, таким чином, середній вік населення становив 21,8 років. Середня тривалість життя чоловіків, згідно з оцінкою 2008 року, — 67,9 років, жінок — 73,1 роки.[3]

Етнічний склад[ред.ред. код]

Населення Тонги гомогенне: згідно з даними перепису 2006 року майже 97 % мешканців були тонганці, представники корінного полінезійського народу, 1,6 % — представники змішаних шлюбів тонганців та інших народів. Доля іноземців (європейців, вихідців з інших островів Тихого океану та азіатів) мінімальна. Відносно 1996 року був помічений ріст чисельності китайців, індійців, а також фіджійців.[33]

У 2006 році чисельність китайців в Тонга склала 395 чоловік, в той час як в 1996 році в країні нараховувалось всього 55 представників цього народу.[34] Перші ж етнічні китайці з'явились на архіпелазі ще в 1920-х роках в якості англіканських священиків, а в 1974 році в Тонга з'явився перший тайваньський бізнесмен.[35] Значний приріст китайського населення в Королівстві в кінці XX століття був, здебільшого, викликаний тим, що в 1990-х роках тонганський уряд продавав паспорти своєї країни китайцям та мешканцям Гонконгу, заробивши таким чином значні суми.[36] Паспорти в основному купували китайські націоналісти.[35] В результаті до 2001 року в столиці, місті Нукуалофа, працювало близько 120 магазинів, власниками яких були вихідці з Китаю.[35] Однак приплив китайських іммігрантів викликає невдоволення серед місцевого населення, яке побоюється їхньої економічної переваги. До того ж, серед тонганців зросло безробіття.[37] В 1999 році Тонганська асоціація китайців зареєструвала 40 випадків переслідування китайських підприємців, в тому числі нападів.[38] У 2000 році влада округу Нукунуку заборонила всі китайські магазини.[39] У 2001 році в країні було зареєстровано вже близько 100 нападів на расовому підґрунті, організованих тонганцями проти китайців. Ріст напруги в суспільстві примусив прем'єр-міністра Тонга, принца Улакалала Лавака Ата, відмовити 600 китайцям в продовженні дозволу на працю. Їм же було наказано залишити країну протягом 12 місяців.[37] У 2006 році пройшли чергові заколоти в Нукуалофа, організовані проти китайських підприємців. Це призвело до подальшої еміграції ще декількох сотень китайців.[40] Незважаючи на погане ставлення з боку місцевого населення, в Тонга досі мешкає значна кількість китайців, більшість з яких не збирається залишати свій бізнес на архіпелазі.[35]

Мови[ред.ред. код]

Окрім англійської мови офіційною мовою країни є тонганська, одна з багатьох мов полінезійської групи австронезійських мов, наряду з гавайською, маорі, самоанською, таїтянською та іншими. Спільно з мовою ніуе тонганська мова формує тонганську підгрупу полінезійської групи мов. Писемність мови була створена в першій половині XIX століття європейськими місіонерами. Загальна чисельність носіїв тонганської мови в 1998 році становила 96 334 чоловік.[41]

Тонганське письмо базується на латинській абетці та складається з 16 літер — 5 голосних та 11 приголосних. Суттєву роль в усному мовленні відіграє тривалість голосних звуків, внаслідок чого може змінюватись значення слова. На письмі довжина позначається макроном, або толоі (наприклад, «ā»), а гортанна змичка, або глухий гортанний вибуховий приголосний звук, — апострофом («ʻ»).

У країні також є носії іншої тихоокеанської мови — ніуафооу, якою в 1981 році розмовляло 690 чоловік (використовується на островах Ніуафооу та Еуа).[42] До XIX століття на острові Ніуатопутапу також існувала своя місцева мова, та після анексії Джорджем Тупоу I в червні 1862 року її було цілковито витіснено тонганською.[43][44]

За оцінкою 1998 року, 98,9 % населення країни вміло читати і писати тонганською або англійською.[3]

Економіка[ред.ред. код]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Характеристики, що визначають економічну ситуацію в Тонга, не відрізняються від характеристик інших країн Океанії: величезна виняткова економічна зона, обмежені природні ресурси, віддаленість від основних світових ринків збуту, дефіцит висококваліфікованих спеціалістів. При цьому основними факторами, що можуть порушити економічну стабільність на островах, є природні катастрофи (в основному, посухи та циклони) і коливання на світових ринках.[45] Пов'язано це з тим, що основу експорту Тонга складають товари (кабачки, ваніль, риба, перець), які дуже чуттєві до природних процесів, а сама країна є економічним агентом, який не може впливати на ціноутворення на глобальних ринках.[46] Віддаленість від основних ринків збуту продукції призводить не тільки до високих транспортних витрат, перешкоджає міжнародній мобільності факторів виробництва, а також заважає проникненню в країну різноманітних комерційних і технічних ноу-хау.[46]

Згідно з даними ЦРУ за оцінкою 2007 року ВВП країни за паритетом купівельної спроможності становив близько $526 млн, а ВВП на душу населення — $5100.[3] В період з 1973 по 1995 роки щорічний економічний приріст, який в значній мірі визначався витратами держави та рівнем грошових переводів з-за кордону, становив близько 1,8 %. Ріст реального ВВП в період з 1994 по 2001 рік в середньому становив 2,2 %, при чому цей показник варіювався від 0,1 до 6,2 %, що свідчило про залежність економіки від таких секторів, як сільське господарство та туризм.[45] Згідно з оцінкою 2007 року ріст ВВП мав від'ємний показник: −3,5 %, що було відображенням ослаблення тонганської економіки.[3]

Сільське господарство[ред.ред. код]

Тонганці з вирощеним ямсом.

Одним з важливих секторів економіки Тонга є сільське господарство. Однак в останні роки спостерігається зниження долі цього сектору в ВВП країни. Наприклад, в 1994/1995 роках доля сільського господарства в ВВП становила 34 %, а в 2005/2006 роках ця цифра впала до 25 %. Це викликано диверсифікацією місцевої економіки, в результаті якої значно зросла роль сектору послуг. Основною ціллю даного процесу є розширення економічної бази Тонга з ціллю укріплення економіки на випадок майбутніх зовнішніх шоків.[47] Сільське господарство забезпечує країну продуктами харчування, робочими місцями, матеріалами для будівництва та промисловості, стимулює притік закордонної валюти.

Основними сільськогосподарськими культурами є кокосова пальма (з маслянистого ендосперму горіхів цієї рослини виробляють копру), банани, ваніль, кабачки, какао, кава, імбир, чорний перець.

Рибальство[ред.ред. код]

Риба — одна з національних коштовностей Тонга, яка відіграє дуже важливу роль в економіці і житті країни. Для внутрішнього ринку риба в основному виловлюється в межах рифів і лагун та служить основним джерелом білка для місцевого населення.[48]

Країна має велику виняткову економічну зону, площа якої становить близько 700 тисяч км².[48] Поповнення державного бюджету також здійснюється за рахунок видачі закордонним кораблям ліцензії на право вилову риби в цій економічній зоні, при цьому прибуток від ліцензування сильно залежить від погодних умов (здебільшого від Ель-Ніньйо). Основний інтерес для закордонних кораблів представляє тунець.

В кінці 1960-х років в Тонга почався комерційний вилов лобстерів, який щорічно становив близько 36 метричних тонн.[48] Однак в останні роки відбулось зниження цієї цифри. Крім того, вирощуються різноманітні види морських молюсків: частина з них йде для внутрішнього споживання, а раковини використовуються для виготовлення сувенірів для туристів. Уряд країни робив спроби з розведення устриць і перлів, однак ці експерименти були невдалі.[48] Початок розведенню цих молюсків в країні був покладений на початку 1960-х років, а в 1975 році урядом Тонга було створено експериментальне підприємство з вирощування устриць-крилаток (лат. Pteria penguin), які спеціально для цих цілей були завезені з Японії. В 1993 році на островах Вавау вперше було створено ряд комерційних ферм з вирощування перлів.[49]

Транспорт[ред.ред. код]

Міжнародний аеропорт Фуаамоту

Однією з перешкод для розвитку дорожньої системи в країні є дефіцит земельних ресурсів, а також існуючий режим землекористування. До того ж, велика частина доріг була збудована на кошти, отримані з-за кордону.[50]. У 2000 році довжина шосейних доріг Тонга становила всього 680 км. З них 184 км були з твердим покриттям.[3] В країні відсутній залізничний транспорт.

В Тонга відсутні національні авіаперевізники: існуючі раніше місцеві авіакомпанії «Peau Vavaʻu» (була заснована в 2004 році, здійснювала внутрішні перельоти).[51] та «Royal Tongan Airlines» (була заснована в 1985 році, здійснювала внутрішні та міжнародні перельоти).[52] припинили своє існування. В теперішній час основними міжнародними авіакомпаніями, які здійснюють польоти в країну, є «Air Pacific», «Air New Zealand», «Pacific Blue».[53], а між островами Тонга — «Chathams Pacific».[54] Всього в 2007 році в країні діяло 6 аеропортів, але тільки один з них, Міжнародний аеропорт Фуаамоту, мав тверде покриття злітно-посадкової смуги.[3]

На більшості островів діє громадський транспорт, є таксі (на номерних знаках — буква «T»).[55] Найбільший порт країни — Нукуалофа.[3]

Зв'язок[ред.ред. код]

Будівля Телерадіокомісії Тонга

Преса Тонга представлена трьома щотижневими виданнями: газета «Tonga Chronicle» (тонг. Ko e Kalonikali Tonga) належить уряду країни і публікується щоп'ятниці двома мовами — тонганською та англійською (тираж газети тонганською мовою становить коло 5 тисяч екземплярів, на англійській — 1,5 тисячі);[56] «Times of Tonga» (тонг. Taimi o Tonga) є приватною та видається в Окленді (Нова Зеландія) двічі на тиждень з окремим випуском для островів Тонга (заснована в квітні 1989 року);[57] журнал «Matangi Tonga» також є приватним .[58] В країні публікується ще кілька друкованих видань: «Lao moe Hia» (публікація судових справ; тонганською мовою),[59] «Ko e Kele'a» (політичні коментарі)[60] та кілька релігійних видань.[56]

На островах працюють одна AM-станція («Radio Tonga 1»)та чотири FM-станції: «Kool 90FM» (належить урядовій Телерадіокомісії Тонга), «Radio 2000» (приватна радіостанція), 93FM (приватна релігійна), «Radio Nuku'alofa» (приватна).[58] У 2004 році в Тонга три компанії надавали телевізійні послуги: Телерадіокомісія Тонга (англ. Tonga Broadcasting Commission, урядова організація, якій належать канали «Television Tonga» та «TV Tonga 2»), «Tonfon» (платне кабельне телебачення), «Friendly Island Broadcasting Network» (приватна компанія, яка надавала послуги на Вавау).[58]

На островах доступні різноманітні телекомунікаційні послуги, в том числі, телефонія та Інтернет. У 2007 році в країні використовувалось більше 21 тисячі домашніх телефонів та 46 500 мобільних телефонів. Інтернетом користувались 8400 чоловік.[3]

Туризм[ред.ред. код]

Місто Неіафу.

Довгий час туристичний сектор економіки Тонга був відносно нерозвинений. Лиш у 1966 році урядом королівства зроблено перший вагомий крок на шляху до розвитку туризму — побудовано найбільший в країні готель «International Dateline Hotel».[61] Нині туризм відіграє вагому роль в економіці Тонги та є одним із головних джерел надходження іноземної валюти. У 2004 році країну відвідало 41 208 туристів, що майже на 10 тисяч більше, ніж в 1999 році: тоді країну відвідало 30 949 чоловік.[62] Країну здебільшого відвідують туристи з Нової Зеландії, Австралії та США.[63] У 2003 році основними цілями приїзду в Тонга було проведення на островах канікул/відпусток, а також відвідання друзів та родичів[64], а основними видами відпочинку для іноземців — дайвінг, спортивне рибальство, культурний туризм, ходіння на яхті, серфінг, кемпінг.

Громадяни деяких держав, зокрема й колишніх республік СРСР, — Росії, України, Латвії й Литви, не потребують отримання візи до в'їзду в країну. Як правило, вона видається безкоштовно в аеропорту при в'їзді в Королівство. Термін дії — 1 місяць. Обов'язковими умовами для її отримання є зворотній квиток та достатня кількість коштів для відпочинку в Тонга. Тим не менш, громадяни низки країн зобов'язані отримати візу до в'їзду в країну.[65]

Зовнішні економічні зв'язки[ред.ред. код]

Основними статтями експорту Тонга є сільськогосподарська продукція (кабачки, риба, ваніль, коренеплоди). Країна залежить від імпорту продовольчих товарів, продукції машинобудівництва і транспортних засобів, палива, хімічної продукції. Імпорт в декілька раз перевищує експорт. У 2006 році обсяг експорту склав $ 22 млн, а імпорту — $ 139 млн.[3]

Основними партнерами з імпорту в 2007 році були Фіджі (32 %), Нова Зеландія (27 %), США (9 %), Австралія (8 %), Китай (5 %). Основні партнери з експорту — США (34 %), Японія (20 %), Південна Корея (10 %), Фіджі (6 %), Самоа (5 %).[3]

Грошова система та фінанси[ред.ред. код]

Тонганська монета 1980 року номіналом в 1 паанга

Грошова одиниця Тонга — паанга, введена в обіг 3 квітня 1967 року (до цього використовувався тонганський фунт). Сама по собі вона не є конвертованою валютою, а її курс прив'язаний до кошика валют, що складається з австралійського, новозеландського доларів, долара США та японської єни. В обігу знаходяться 7 монет номіналами в 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 сеніті, а також 7 банкнот номіналами в 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 паанга.

За бюджетом на 20072008 рік (бюджетний рік триває з 1 липня по 30 червня) витрати становили 109,8 млн доларів США, а прибутки — 80,48 млн доларів США.[3] Найбільшими статтями витратної частини бюджету є витрати на ЖКГ, економіку, охорону здоров'я.[66] Серед прибутків найбільше значення мають надходження від податків, причому вирішальну роль грають непрямі податки.[67]

Важливим джерелом поповнення бюджету країни є поштові марки, які викликають цікавість філателістів з усього світу.

Внутрішня банкова система Тонга представлена трьома закордонними (Westpac Bank of Tonga, ANZ Bank, Malaysian Banking finance) та одним місцевим банком (Tonga Development Bank).[68] Нагляд за цими банками виконує Національний резервний банк Тонга (англ. National Reserve Bank of Tonga), який є центральним банком країни.

Культура[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Національна збірна Тонги з регбіліг (у червоному)

Регбі — національний вид спорту на островах Тонга, а національна збірна з регбі («'Ikale Tahi», або «Морські Орли») досить вдало виступає на міжнародній арені. Хоча вона і має скромніші результати, ніж команди з Самоа та Фіджі, та країна чотири рази брала участь в Чемпіонаті світу з регбі (вперше взяла участь 1987 року). Найуспішнішим виступом національної збірної був виступ на чемпіонаті світу з регбі 2007 року, коли в перших двох матчах вона завдала поразки збірним США з рахунком 25—15 та Самоа з рахунком 19—15. Однак у двох наступних матчах збірна цілком прогнозовано поступилася Новій Зеландії та Англії, зайнявши в своїй групі 3-тє місце. Завдячуючи цьому успіху національна збірна Тонги автоматично пройшла кваліфікацію на участь у Чемпіонаті світу з регбі 2011 року, який відбудеться в Новій Зеландії.

Футбольна асоціація Тонги є членом ФІФА та Конфедерації футболу Океанії з 1994 року.[69][70] Перший міжнародний матч за участю збірної Тонги з футболу відбувся 29 серпня 1979 року, в якому Тонга програла збірній Таїті з рахунком 0:8.[71] Найбільшої поразки збірна Тонги зазнала від збірної Австралії 9 квітня 2001 року, програвши з рахунком 0:22.[71] Найбільшу перемогу збірна Тонги одержала над збірною Федеративних Штатів Мікронезії 5 липня 2003 року на Південнотихоокеанських іграх в Фіджі з рахунком 7:0.[71]

Національний олімпійський комітет країни було сформовано в 1963 році та офіційно визнано МОК у 1984 році.[72] Вперше збірна Тонги взяла участь у літніх Олімпійських іграх в 1984 року (проходили в місті Лос-Анджелес). Однак перша і поки єдина медаль (срібло) була завойована тільки 1996 року, в Атланті, тонганським боксером Паеа Вольфграммом. У зв'язку з кліматичними умовами Тонга жодного разу не брала участі у зимових Олімпійських іграх, хоча планувалось, що в 2010 році у Олімпійських іграх у Ванкувері (Канада) братиме участь тонганський саночник, який проходив підготовку в Німеччині.[73] Однак йому не вдалось подолати кваліфікацію.[74]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в «Назва Тонга». US Department of State. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 4 Травня, 2010. (англ.)
  2. «Королівство Тонга». www.janesoceania.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-04. (англ.)
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с «Tonga». CIA.TheWorldFactBook. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  4. Ms Lu’isa Tupou Veihola Tu’i’afitu National Circumstances // The Kingdom of Tonga’s Initial National Communication. In response to its commitments under the United Nations Framework Convention on Climate Change. — 2005. — С. 1.(англ.)
  5. «Tonga. Location, size, and extent». Encyclopedia of the Nations. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  6. а б Edward R. Lovell, Asipeli Palaki Introduction // National coral reef status report Tonga. — С. 317.(англ.)
  7. «Country Pasture/Forage Resource Profiles. Tonga.». FAO. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-28. (англ.)
  8. «Global Volcanism Program. Tofua». Smithsonian National Museum of Natural History. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-28. (англ.)
  9. а б в г д Ms Lu’isa Tupou Veihola Tu’i’afitu National Circumstances // The Kingdom of Tonga’s Initial National Communication. In response to its commitments under the United Nations Framework Convention on Climate Change. — 2005. — С. 2.(англ.)
  10. а б Ms Lu’isa Tupou Veihola Tu’i’afitu National Circumstances // The Kingdom of Tonga’s Initial National Communication. In response to its commitments under the United Nations Framework Convention on Climate Change. — 2005. — С. 7.(англ.)
  11. а б в «Climate Summary of Tonga». Tonga Meteorological Services. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-28. (англ.)
  12. а б Edward R. Lovell, Asipeli Palaki Introduction // National coral reef status report Tonga. — С. 318.(англ.)
  13. «Administrative Divisions of Countries». Statoids. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-28. (англ.)
  14. «Populationfor distribution by division, district, village by population change, Tonga: 1996 & 2006». Tongan Statistics. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  15. «Divisions — Vava'u». Tongan Government. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  16. «Divisions — Niuas». Tongan Government. Процитовано 28 травня 2010. 
  17. «Divisions — Tongatapu». Tongan Government. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  18. «Divisions — Ha'apai». Tongan Government. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  19. «Divisions — 'Eua». Tongan Government. Процитовано 28 травня 2010. (англ.)
  20. «Tonga System of Government Information. Government of Tonga». University of the South Pacific. PacLII. Процитовано 31 травня 2010. (англ.)
  21. Sione Latukefu. «The History of the Tongan Constitution». The Official Website of the Tongan Government. Процитовано 31 травня 2010. (англ.)
  22. Конституція Тонги, частина 2, стаття 79.
  23. «Parliament Approves Constitution & Electoral Commission Bills». The Official Website of the Tongan Government. Процитовано 31 травня 2010. (англ.)
  24. «Commission to consider political reform». The Official Website of the Tongan Government. Процитовано 31 травня 2010. (англ.)
  25. Chapter I. Background // Population Census 1996. — Tonga Department of Statistics. — 1996. — С. vi.
  26. а б «Census 2006 — Population Distribution». Department of Statistics Tonga. Процитовано 29 травня 2010. (англ.)
  27. а б в г «Census 2006 — Population size, Trend, Distribution and Structure». Department of Statistics Tonga. Процитовано 29 травня 2010. (англ.)
  28. «Tongan People in New Zealand.». New Zealand's official statistics agency. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-29. (англ.)
  29. «Community Information Summary. Tonga-born». Australian Government. Department of Immigration and Citizenship. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-29. 
  30. «We the People: Pacific Islanders in the United States. Census 2000 Special Reports». U.S. Census Bureau. (Бюро переписи США). August 2005. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-29. (англ.)
  31. «Population Census 2006. Press Release № 3». Department of Statistics Tonga. Процитовано 29 травня 2010. (англ.)
  32. «Demographic Indicators». Department of Statistics Tonga. Процитовано 29 травня 2010. (англ.)
  33. «Census 2006 — Ethnic origin». Department of Statistics Tonga. Процитовано 1 червня 2010. (англ.)
  34. «Population Census 1996 — General Information». Department of Statistics Tonga. Процитовано 1 червня 2010. (англ.)
  35. а б в г James Jiann Hua To. «The Overseas Chinese in Tonga». The Tokyo Foundation. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  36. «In the Court of the King of Tonga». The New York Times. June 7, 1992. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  37. а б Paul Raffaele & Matthew Dearnaley. «Tonga to expel race-hate victims». The New Zealand Herald. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  38. «Tonga's Prince takes swipe at racism at home and abroad». The New Zealand Herald. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-01-01. 
  39. «No More Chinese!». Tongatapu.net. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  40. «Flight chartered to evacuate Chinese in Tonga». ABC Online. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  41. «Tongan». Ethnologue. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  42. «Niuafo'ou». Ethnologue. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  43. «Niuatoputapu». Ethnologue. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-01. (англ.)
  44. Lui A.J. Bell, ‘Ulunga Fa’anunu and Taniela Koloa The people // Fisheries Resources Profiles Kingdom of Tonga. — 1994—1995.
  45. а б Barbados Programme of Action + 10 (BPoA) National Assessment Report. Tonga С. 1.
  46. а б Barbados Programme of Action + 10 (BPoA) National Assessment Report. Tonga С. 7.
  47. Ms Lu’isa Tupou Veihola Tu’i’afitu Agriculture // The Kingdom of Tonga’s Initial National Communication. In response to its commitments under theUnited Nations Framework Convention on Climate Change. — 2005. — С. 21.
  48. а б в г Lui A.J. Bell, ‘Ulunga Fa’anunu and Taniela Koloa Summary // Fisheries Resources Profiles Kingdom of Tonga. — 1994—1995.
  49. Antoine Teitelbaum and Poasi N. Fale. Support for the Tongan pearl industry SPC Pearl Oyster Information Bulletin (November 2008).
  50. Ms Lu’isa Tupou Veihola Tu’i’afitu Transport // The Kingdom of Tonga’s Initial National Communication. In response to its commitments under theUnited Nations Framework Convention on Climate Change. — 2005. — С. 29.
  51. «History of Peau Vava'u». Peau Vava'u Ltd. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  52. «Our Airline». Royal Tongan Airlines. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  53. «Tonga Airlines». Tonga Airports Limited. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  54. «Tonga Airlines». Tonga Airports Limited. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  55. «Tonga. Getting there & around». Lonely Planet Publications. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  56. а б «TONGA Press, Media, TV, Radio, Newspapers». Press Reference. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  57. «About us». Times of Tonga. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  58. а б в «Country profile: Tonga». BBC. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  59. «Lao moe Hia». Tonga on the 'NET. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  60. «Ko e Kele'a». Tonga on the 'NET. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  61. School of Travel Industry Management. University of Hawaii at Manoa Executiver Summary // Tourism Development In The Kingdom of Tonga. — С. 1.
  62. «Number of Visitor (non resident) Arrivals». Department of Statistics Tonga. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  63. «Visitors by Country of Residence». Department of Statistics Tonga. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  64. «Visitors by purpose of visit». Department of Statistics Tonga. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  65. «Visa». Tonga Visitors Bureau. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  66. «Central Government Finance. Current Government Expenditure». Department of Statistics Tonga. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  67. «Central Government Finance. Source of current revenue». Department of Statistics Tonga. Процитовано 30 травня 2010. (англ.)
  68. «Banks of Tonga». National Reserve Bank of Tonga. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. (англ.)
  69. «Tonga». FIFA World Cup. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-31. (англ.)
  70. «Tonga». Oceania Football Confederation. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-31. (англ.)
  71. а б в «World Football Elo Ratings: Tonga». Tonga Football. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-31. (англ.)
  72. «Tonga Sports Association and National Olympic Committee». Official site of the Olympic Movement. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-31. (англ.)
  73. «Even cooler runnings as Tonga take up luge». The Sydney Morning Herald. November 21, 2008. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-31. (англ.)
  74. «Tongan athlete narrowly misses out on Winter Olympics». Radio Australia News. February 1, 2010. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-31. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]