Хуту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хуту
Pierre Nkurunziza - World Economic Forum on Africa 2008.jpgJuvénal Habyarimana (1980).jpg
Olivier Rukundo.jpgVictoire Ingabire Umuhoza.jpg
Сучасний ареал розселення і кількість
Загальна кількість 5–9.5 мільйонів
Найбільші розселення Руанда Руанда
Бурунді Бурунді
ДР Конго ДРК
Близькі етнічні групи Тутсі, тва
Мова Рунді, руанда
Релігії Католицизм, протестантизм, сунізм, місцеві вірування

Ху́ту (також бху́тту) — народ у центральній Африці, основне населення Руанди й Бурунді. Відповідно до даних ЦРУ США 84% населення Руанди й 85% населення Бурунді є хуту. Історично основним заняттям хуту було землеробство. Розмовляють, в основному, мовами групи банту, панівна нині релігія — католицизм.

Історія[ред.ред. код]

Хуту переселились в район Великих Африканських озер у I столітті з півночі, витісняючи пігмеїв тва, які до того часу займали панівне положення в області.

У XV столітті хуту були підкорені тутсі. Влада тутсі над хуту підтримувалась Бельгією до 1962 року, поки регіон не було поділено на Руанду й Бурунді. Хуту отримали повний контроль над Руандою, що 1994 року призвело до геноциду тутсі, 800 000 були вбиті,[1]. В результаті конфлікту загинуло близько мільйона чоловік (14% населення Руанди).[2]

До початку геноциду в Руанді поділ на хуту й тутсі мав здебільшого соціальний характер, між цими етнічними групами вже не було мовних і культурних розбіжностей, а фізичні відмінності багато в чому стерлись через міжетнічні шлюби, хоча донині поширено уявлення, що хуту нижчі за зростом, та що їхня шкіра є темнішою.[3] З часів бельгійського колоніального правління національність була записана в ідентифікаційній картці руандійця, при цьому запис про національність дитини відповідав запису про національність його батька[3].

Через конфлікти між хуту й тутсі обстановка в регіоні Великих Африканських озер залишається напруженою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «How the genocide happened». BBC. 2004-04-01. 
  2. «Minorities Under Siege: Pygmies today in Africa». UN Office for the Coordination of Humanitarian Affairs. 2006. 
  3. а б Carl H. Wilkens, «I'm not leaving», 2011. ISBN 978-1-4507-8080-3