Чу (царство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Царство Чу
1030 до Р.Х. – 223 до Р.Х. Династія Цінь Flag
Розташування Царство Чу
Царство Чу періоду Чжаньго у 300 році до н. е.
Столиця Даньян
(1030 до н. е.680 до н. е.)

Цзянін
(680 до н. е.278 до н. е.)

Ін
(680 до н. е.278 до н. е.)

Ченьін
(278 до н. е.241 до н. е.)

Шоучунь
(241 до н. е.224 до н. е.)

Пенчен
(224 до н. е.223 до н. е.)
Релігії Даосизм
Форма правління Монархія
Історія
 - Заснування 1030 до Р.Х.
 - Повалення 223 до Р.Х.

Царство Чу (спрощ.: 楚國піньїнь: Chǔ Guó) — держава, що правила у Китаї у средній течії річки Янцзи, у періоди Чуньцю та Чжаньго. Це царство керувалася ванами з роду Сюн (熊). Існувало понад 800 років. Було повалене державою Цінь у 223 році до н. е.

Географія[ред.ред. код]

Територія колишнього Чу натепер розтошована у центральнім Китаї. У період розквіту царство Чу займало місце теперішніх провінцій Хубей та Хунань цілком, а також простиралося на території сучасних провінцій Хенань на півночі, Аньхой, Цзянсу та Чжецзян на сході, Цзянсі, Гуансі, та Гуандун на півдні, Гуйчжоу на заході. Західному краю колишнього Чу відповідає також сучасна економічна зона із центром у місті Чунцін (не провінція, складає самостійну адміністративну одиницю).

Протягом тисячоліть від існування Чу Китай зазнав значних кліматичниї змін. Незважаючи на впливовість у китайській культурній сфері, через кліматичні відрізнення цивілізація Чу значно відрізнялася від тієї що визначалася впливом династії Чжоу. Чу правомірно роздивляти як найбільшу північну державу у регіоні за назвою «прото-Південно-Східна Азія». Історично цей регіон суттєво відрізнявся від Південно-Східної Азії у сучасних визначеннях.

Історія[ред.ред. код]

У традиційній китайській історіографії прийнято вважати, що царство Чу було засновано в XI ст. до н.е. нащадком легендарного досконаломудрого правителя Чжуань-сюя. Археологічні знахідки дозволяють простежити історію царства Чу тільки з VIII ст. до н.е., а їх більша частина датується V-III ст. до н.е., коли воно перетворилося на могутню державу, що займало величезну територію: від Сичуаньської улоговини (провінція Сичуань) до південно-східних прибережних районів (провінції Аньхой, Цзянсу).

Перший історичний правитель Чу — Юй-сюн і його найближчі нащадки були не чусци, а вихідцями з півночі. Отримавши у володіння землі в Чу, вони зрослися з місцевою правлячою елітою і дали початок правлячої династії.

У X ст. активно боролася проти династії Чжоу. На початку періоду Чуньцю починає вихід за її межі на Велику китайську рівнину. Основний вектор зовнішньої політики Чу з цього часу — підкорення долини р. Хуайхе і спроби закріплення за собою півдня. Водночас вволодарями Чу застосовуються заходи із розширення сільськогосподарських угідь. Починають застосовуватися нові культури, зокрема рис.

Під час правління чуського У-вана (741—689 роки до н.е.) ведуться тривалі війні на південному заході — проти держави Ба (на території сучасної првоінції Сичуань). Водночас робляться спроби підкорити долину р. Ханьшуй, якою володіло царство Шень. У 710 році укладається мирна угода з державою Ба, починаєтсья наступ на царство Суй та його союзників. У 704 році до н.е. володар Чу першим з китайських правителем приймає титул вана, що кидає виклик його носіям з династії Чжоу. При цьому традиційний чуський титул сюн замінюється на чжоуський ван.

У 689-685 роках до н.е. за правління Вень-вана відбуваються військові походи проти царств Шень, Ден і Ба. У 684-677 роках до н.е. підкорення значної частини долини р.Ханьшуй — походи на царства Цай і Чжен, знищення царства Ден.

У 666-656 роках до н.е. за Чен-вана проходить п'ять походів на південь — на царство Чжен (на північний захід від Великої рівнини). У 656 році до н.е. завдає поразки коаліції північних країн на чолі з гегемоном Хуань-гуном з царства Ці.

У 655-645 роках до н.е. захопиє невеликі царства — Сюй (на півночі), Хуан та Їн (південніше). У 644-637 роках до н.е. з метою отримання перепочинку у війнах та накопичення військової потуги задля нових військових кампаній укладаються угоди з царствами Чжен, Цай, Сун і Ці та іншими, розташованими на півдні Великої китайської рівнини.

У 637 році до н.е. починаєтсья війна з гегемоном Вень-гуном з царства Цзінь. З метою пртистиоянню навалі ворога укладається союзу з царством Вей. Втім у 632 році до н.е. у великій битві при р. Ченпу армія Чу зазнає поразки, в результаті активна зовнішя політика чусців припиняється. Чжен намагається спровокувати новий напад Чу на Цзінь і союзників, але чусци відмовляються.

У 631-625 роках до н.е. володар Чу зосереджується на вирішенні внутрішніх проблем, проводяться необхідні адмінітсративні та еконмоічні реформи, що повинні зміцнити державу зсередини, а також надати можливість взяти реванш. У 627 році до н.е. Цзінь укладає союз з царствами Чжен і Чень, витіснивши Чу з цієї області, Чу чинить опір і нападає на Цай і Чень. У 623—619 роках до н.е. за правління Му-вана продовжуєтсья це протистояння.

За час правління Чжуан-вана (613—591 роки до н.е.) та Ґун-вана (590—560 роки до н.е.) тривалі війні точилися з царствами Сун, Шу, Чжен, Чень, Цзінь, починаєтсья протистояння з царством У. У 546 році до н.е. Чу поряд із Цзінь визнається гегемоном Китаю. Втім війна з У продовжилася, уські війська у 506 році до н.е. зуміли захопити столицю Чу — Ін.

Проте вже у наступному році Чу переходить у наступ, захопивши царство Тан. З цього моменту починаєтсья поступове розширення території: у 479 році до н.е. підкорено царство Чень, у 447 році до н.е. — Цай, 431 році до н.е. — Цзюй.

У 390-380 роках до н.е. Чу в союзі з царством Чжао з успіхом воювало проти царства Вей. У 351 році до н.е. Чу укладає мир з Вей. У 333 до н.е Чу в союзі з царством Ці захопило державу Юе, яке знаходилося на території сучасної провінції Чжецзян, і поділили його землі. Поступово Чу очолило коаліцію Цзун проти коаліції Хен на чолі із царством Цінь. Війна цих коаліцій триває до 278 року до н.е., коли столицю Чу — Ін — було захоплено ціськими військами. В результаті міць Чу підупало, а її вани вимушени були декілька разів переносити свою столицю, поки у 241 році до н.е. не зупинилися у м.Шоучунь. В цей час відбувається поступове відродження держави (у 257 році до н.е. чуські війська разом з царством Вей завдають поразки Цінь біля столиці Чжао — Ханьдань, у 256 році до н.е. захоплено князівство Лу — батьківщина Конфуція).

У 224 році до н.е. розпачалася нова війна Чу з царством Цінь, яка тривала з перемінним успіхом. Проте у 223 році до н.е. столиця чуської держави Пенчен була захоплена, Фучу-вана захоплено у полон, а сама держава припинила існування.

Економіка[ред.ред. код]

Чу володіло найпотужнішою аграрної економічною базою, заснованої на рисівництво, чужому просоводческім державам басейну р.Хуанхе. Чуські володарі завжди розглядали свою державу як незалежний від сакральної і політичної влади чжоуського вана самостійний центр.

В Чу отримала широкий розвиток металургія, саме тут з'явилася перша зброя із заліза. Землі Чу були багаті лісами, родовищами заліза, олова, міді та золота. У державі процвітала торгівля, це було єдине давньокитайське царство, в якому карбувалася золота монета.

Культура[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

У середині IV століття до н .е. в царстві Чу зародилася література, що отримала назву «чуци» («Чуські строфи»), - поетичний жанр відносно вільної форми, що бере свій початок в народній творчості. Найвизначні представники цього жанру - Цюй Юань, Сун Юй, Цзін Ча, Цзя І, Чжуан Цзи.

Мистецтво[ред.ред. код]

Сьогодні відомі близько 1500 Чуських пам'яток, що прийнято поділяти на кілька «серій», що виділяються за регіональним і археологічним принципом.

1. Комплекс у Сіньяні (на території однойменно повіту, південь сучасної провінції Хенань), де ймовірно, перебував первісний ареал формування царства Чу. Там було розкрите кілька аристократичних поховань.

2. Пам'ятники, виявлені в південній частині сучасної провінції Хубей, де у VII-VI ст. до н.е. перебувала метрополія царства Чу. Тут були відкриті руїни трьох великих міст, одне з яких було м.Ін — столицею царства Чу.

3. Пам'ятники, розташовані в інших районах провінції Хубей (комплекс у Лутайшань) і в північно-східній частині провінції Хунань.

Самобутність культури і мистецтва Чу проявляється в самих різних сферах. Перш за все, вона позначилася в бронзоливарній справі. Чуські майстри володіли секретом складної технології лиття по витопленого воску, в основі якої лежало виготовлення фігурної матриці та нанесення на неї воскового шару, що точно повторював деталі форми, рівного товщині стінок готового виробу, з подальшим покриттям матриці глиною. Ця техніка дозволяла виконувати навіть дуже великі (заввишки до 60 см і вагою до 200 кг) і химерні за формами вироби з усім їх специфічним декором. Найранніші судини в такій техніці, що датуються VII-VI ст. до н.е., походять з поховання чуського принца в Сіньяні, а їх найкращими зразками вважаються вироби з «усипальниці маркіза І» (Цзен Хоу І му).

Художні досягнення царства Чу, у порівнянні з досягненнями інших регіонів Стародавнього Китаю, виявляютсья у таких ремеслах, як лакове виробництво, шовкоткацтво, виготовлення дзеркал. Універсальною і найбільш яскравою художнього особливістю декоративно-прикладного мистецтва і скульптури Чу є популярність у них зооморфно-фантазійного стилю, породженого багатою творчою уявою місцевих майстрів й їх прагненням до створення самого химерного орнаментального фону, що відтіняє фігури всіляких фантастичних істот. Така, наприклад , вишивка на шовку, що складається з переплетених фігур змій, птахів, звірів, які начебто перетворюються один в одного на очах глядача.

Найбільш специфічними творами чуського образотворчого мистецтва визнані дерев'яні та вкриті лаковими розписами скульптури, які відтворюють верхню частину тулуба або тільки голови зооморфні-фантазійних істот з розлогими, як у оленя, рогами і довгим висунутим язиком.

Джерела[ред.ред. код]

  • Mysteries of Ancient China. New Discoveries from the Early Dynasties / Ed. by J. Rawson. L., 1996
  • New Perspective on Chu Culture during the Eastern Zhou Period/Ed. By Th. Lawton. Washigton, 1991.
  • Cook, Constance. Death in Ancient China: The Tale of One Man's Journey. Leiden: Brill, 2006 ISBN 90-04-15312-8