Піньїнь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Піньїнь (кит. 拼音, pīn-yīn) — найпоширеніший стандарт латинізування китайської мови (мандаринського діалекту), тобто позначення звуків китайської за допомогою латинської абетки. Піньїнь був розроблений наприкінці 50-х років XX століття, офіційно прийнятий на континентальній частині Китаю в 1979 році і прийнятий як міжнародний стандарт у 1991 році. Піньїнь також використовують для введення ієрогліфів на комп'ютері та для пошуку слів у словнику. Альтернативна назва - "китайський фонетичний алфавіт" (КФА).

Історія[ред.ред. код]

Поодинокі випадки латинізації китайських слів почалися ще до Ренесансу, коли Марко Поло та інші європейці вступили в контакт з китайською культурою. Систематична ж латинізація китайської мови почалася в 17 столітті священнослужителями Матео Річі, Ніколасом Тріголєм та іншими, які прибули до Китаю вивчати мову й проповідувати християнство. Пізніше до латинізації приєдналися інші європейці. В 1867 році Томас Л. Вейд – секретар з китайської мови у британському посольстві в Китаї – видав книгу «Самовчитель з китайської» (语言自迩集), для якого він адаптував систему латинізації священнослужителя Р. Морісона. Через 45 років Х.Л. Джайлз видав китайсько-англійський словник, де він використав ту ж саму систему з деякими змінами.

Розуміючи, що традиційна система письма китайської мови заважає загальній освіті в країні, численні китайські інтелектуали започаткували рух за латинізацію китайської мови. Такі вчені, як Лу Сінь (鲁迅), Ху Ши (胡适), Лі Цзіньсі (黎锦熙), Лінь Ютан (林语堂), Чжао Юаньжень (赵元任), Цянь Сюаньтон (钱玄同) були палкими прихильниками цього руху. Починаючи з 1897 року було запропоновано багато систем, а в 1928 Міністерство Освіти націоналістичного уряду прийняло 国语罗马字 – систему, запропоновану видатним лінгвістом Чжао Юаньженєм. В цій системі немає діакритичних знаків тонів, натомість склади з різними тонами мають різне літерне написання. Система стала дуже популярною серед тих, хто займався китайською мовою в США, але не розповсюдилася в Китаї.

У той самий час багато комуністів-революціонерів також підтримували ідею латинізації. В 1931 році на конференції китайських підданих на радянському Далекому Сході була прийнята система Qu Qiubai's Latinhua xinwenz (瞿秋白的拉丁化新文字). В ній ніяк не відображалися тони, тому вона була набагато простішою за попередню. За цією системою навчалися робітники на радянському Далекому Сході та в Янані, оплоті китайської комуністичної революції. За кілька років радянський уряд створив комітет з вивчення питання латинізації китайської мови, і в 1958 була запропонована нова схема Hanyu Pinyin Fang'an (汉语拼音方案). Багато років Ханью Піньїнь Фан’ан використовувалась в початковому навчанні та у словниках, а система Вейлд-Джайлза – в англомовних публікаціях до 1979, коли Міжнародна організація з питань стандартизації (International Organization for Standardization) ухвалила рішення зробити піньїнь міжнародним стандартом латинізації китайської.

Позначення тонів[ред.ред. код]

Кожен склад китайської мови може читатися одним з чотирьох тонів, що відрізняються інтонацією, або ж нейтральним, так званим легким тоном. В піньїні позначки тонів ставляться над головною голосною складу.

  1. Перший тон позначається макроном (ˉ) над голосною:
    Āā Ēē Īī Ōō Ūū Ǖǖ
  2. Другий тон позначається акутом, тобто знаком, який використовується в українській для позначення наголосу:
    Áá Éé Íí Óó Úú Ǘǘ
  3. Третій тон позначається бревісом (гачком, v-подібною позначкою над літерою):
    Ǎǎ Ěě Ǐǐ Ǒǒ Ǔǔ Ǚǚ
  4. Четвертий тон позначається в письмі гравісом (знаком зворотного наголосу) (`):
    Àà Èè Ìì Òò Ùù Ǜǜ
  5. П'ятий, нейтральний тон не позначається в письмі:
    Aa Ee Ii Oo Uu Üü

Інколи тони ще позначається цифрами 1-4, що йдуть після власне складу, наприклад:

ma3=mǎ

Легкий тон в цьому разі позначається цифрою 5 або 0.

Правила орфографії[ред.ред. код]

Написання складів разом і окремо

1. Звичайно кожне слово китайської мови пишеться окремо. Слово може складатися з одного складу або з декількох складів, що позначають єдине поняття:

朋友 péng-you - друг

图书馆 tú-shū-guǎn - бібліотека

Zhào Yuánrèn – Чжао Юаньжень

Ānnà - Анна

3.Разом пишуться географічні назви, які складаються з декількох ієрогліфів, але треба відокремлювати іх від назви провінції, округу тощо та від топографічних показників (topographical features), наприклад, 市(shi, ),省(sheng, ), 江 (jiang, ріка):

广州 Guǎng-zhōu – Гуанчжоу (Ґуанг-джоу)

美国人 měi-guó-rén - американець

看了 kàn-le - читав

看过了 kàng-guò-le - прочитав

火车 到了 Huǒ-chē dào-le. Потяг прийшов.

Дієслово і додаток пишуться разом, якщо вони є одним словом:

吃饭 - chī-fàn - їсти

睡觉 - shuì-jiào - спати

看书 - kàn-shū - вчитися

我们 wǒ-men - ми

他们 tā-men - вони

我们的 wǒ-men-de - wǒ-men

zhè (ge) rén - ця людина

zhè-xiē - ці

zhè-ge - цей

shí-wǔ – п’ятнадцять

liǎng ge rén – дві людини

13.Bǎi (сто), qiān (тисяча), wàn (десять тисяч), yì (сто мільйонів) у складі числівників пишуться разом з попередньою частиною числівника, але окремо від наступної:

jiǔ-yì líng qī-wàn èr-qiān sān-bǎi wǔ-shí liù – дев’ятсот мільйонів сімдесят дві тисячі триста п’ятдесят шість.

dì-shí-sān - тринадцятий

mā-ma de shū – мамина книга

Tā zài ma? Він тут?

Вживання великої літери

1.Велика літера вживається на початку речення:

Míng-tian nǐ qù ma? Завтра ти йдеш?

2.Велика літера вживається на початку власних імен і назв:

Běi-jīng - Пекін

3.Велика літера вживається на початку географічних назв:

Huáng-hé – Хуанхе

Вживання апострофа

Якщо склад, що починається з а, о, е стоїть після іншого складу, то меж ними вживається апостроф:

皮袄pi ‘ao ср. 票 piao

Рудиментарні правила прочитання[ред.ред. код]

Піньінь використовується для запису китайських прізвищ у англомовних текстах. Здебільшого ним передаються імена спортсменів і політиків. Тому журналістам, тележурналістам, а особливо спортивним коментаторам слід знати хоча б рудименти прочитання піньїня.

  • В кінці слова "ng" - тверде "н", "n" - м'яке.
  • "x" читається, як "с" (з присвистом), а не як "кс". Наприклад, Deng Xiaoping - Ден Сяопін.
  • "ui" читається, як "вей".
  • "c" - "ц"
  • "q" - середнє між "ч" і "ц".
  • "ch" - "ч"
  • "z" - "дз".
  • "g" - "ґ" (на початку складу).
  • "j" - "цз".
  • "yi" на початку слова чи складу читається "i".

Порівняльна таблиця[ред.ред. код]

Голосні a, e, o, i
МФА ɑ ɔ ɤ ɛ aɪ eɪ̯ ɑʊ̯ ɤʊ̯ an ən ɑŋ ɤŋ ɑɻ ʊŋ i i̯ɛ i̯ɤʊ̯ i̯ɛn in
Піньїнь a o e e ai ei ao ou an en ang eng er ong yi ye you yan yin ying
Тун'юн-піньїнь a o e e ai ei ao ou an en ang eng er ong yi ye you yan yin ying
Вейд-Джайлз a o o/ê eh ai ei ao ou an ên ang êng êrh ung i yeh yu yen yin ying
Чжуїнь ㄨㄥ ㄧㄝ ㄧㄡ ㄧㄢ ㄧㄣ ㄧㄥ
Приклад
Голосні u, y
МФА u u̯ɔ u̯eɪ̯ u̯aɪ̯ u̯an u̯ən u̯ʊn u̯ɤŋ u̯ʊŋ y y̯œ y̯ɛn yn i̯ʊŋ
Піньїнь wu wo wei wai wan wen weng yu yue yuan yun yong
Тун'юн-піньїнь wu wo wei wai wan wun wong yu yue yuan yun yong
Вейд-Джайлз wu wo wei wai wan wên wêng yüeh yüan yün yung
Чжуїнь ㄨㄛ ㄨㄟ ㄨㄞ ㄨㄢ ㄨㄣ ㄨㄥ ㄩㄝ ㄩㄢ ㄩㄣ ㄩㄥ
Приклад


Нешиплячі приголосні
МФА p m fɤŋ fʊŋ ti̯ou̯ tu̯ei̯ ny ly kɤɻ
Піньїнь b p m feng diu dui t ger k he
Тун'юн-піньїнь b p m fong diou duei t nyu lyu ger k he
Вейд-Джайлз p p' m fêng tiu tui t' kêrh k' ho
Чжуїнь ㄈㄥ ㄉㄧㄡ ㄉㄨㄟ ㄋㄩ ㄌㄩ ㄍㄜㄦ ㄏㄜ
Приклад 歌儿
Шиплячі приголосні
МФА tɕi̯ɛn tɕi̯ʊŋ tɕʰin ɕy̯ɛn ʈʂɤ ʈʂɨ ʈʂʰɤ ʈʂʰɨ ʂɤ ʂɨ ʐɤ ʐɨ tsɤ tsu̯ɔ tsɨ tsʰɤ tsʰɨ
Піньїнь jian jiong qin xuan zhe zhi che chi she shi re ri ze zuo zi ce ci se si
Тун'юн-піньїнь jian jyong cin syuan jhe jhih che chih she shih re rih ze zuo zih ce cih se sih
Вейд-Джайлз chien chiung ch'in hsüan chê chih ch'ê ch'ih shê shih jih tsê tso tzŭ ts'ê tz'ŭ szŭ
Чжуїнь ㄐㄧㄢ ㄐㄩㄥ ㄑㄧㄣ ㄒㄩㄢ ㄓㄜ ㄔㄜ ㄕㄜ ㄖㄜ ㄗㄜ ㄗㄨㄛ ㄘㄜ ㄙㄜ
Приклад
Тони
МФА ma˥˥ ma˧˥ ma˨˩˦ ma˥˩ ma
Піньїнь ma
Тун'юн-піньїнь ma
Вейд-Джайлз ma1 ma2 ma3 ma4 ma0
Чжуїнь ㄇㄚ ㄇㄚˊ ㄇㄚˇ ㄇㄚˋ ㄇㄚ・
Приклад

Посилання[ред.ред. код]

Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.