Шиллуки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шиллуки
Shilluk
Шиллуцька жінка.jpg
Шиллуцька жінка
Загальна кількість понад 400 000 осіб
Найбільші розселення Flag of South Sudan.svg Південний Судан
Близькі етнічні групи північні луо
Нілотські народи
Мова шиллук
Релігія традиційні вірування

Шиллу́ки (шиллук, самоназва — чоло) — нілотський народ групи північних луо у Південному Судані (Східна Африка), вважається чи не найбільшою чисельно етнічною групою новоутвореної (2011) з метрополії Судан держави Південний Судан.

Територія проживання і чисельність[ред.ред. код]

Шиллуки проживають на лівобережжі Білого Нілу до границь провінції Кордофан і праворуч від річки — від злиття Нілу і Собату і у верхів'ї Собату на 30 км, в т.ч. в околицях міста Малакаль.

Шиллуки є найчисельнішим з негроїдних народів т.зв. Англо-Єгипетського (або Південного) Судану, а з липня 2011 року — незалежної держави Південний Судан, чисельність представників якого за оцінками на 1990-ті становила 430—450 тисяч осіб.

Антрополігія, мова і релігія[ред.ред. код]

Портрет шиллука, бл. 1914 року

Шиллуки — типові негроїди, колір шкіри — агатово-чорний.

Мова шиллуків — шиллук (коло, дхоло, чулла, шулла) належить до північних луо мов нілотської мовної групи східно-суданського відгалуження шарі-нільської мовної родини ніло-сахарської макросім'ї мов.

У шиллуків зберігаються традиційні вірування. Західні місіонери занесли християнство.

Історія і суспільство[ред.ред. код]

Шиллуцький воїн, фото Р.Бухти (Richard Buchta), 1877-80

Разом з пращурами сучасних народностей алур, ачолі, бурун, мабан, аннуак, джур, турі, бор предки шиллуків на межі ер створили і управляли доволі міцним ранньодержавним утворенням — царством Куш, так зване (у етнографічних дослідженнях) «божественне царство» (англ. divine kingdom), що простягалося на північ аж до Хартума. Однако до V століття н.е. воно занепало в силу внутрішнього розбрату і під зовнішнім тиском[1].

Шиллуки — традиційно войовнича група. Зброя — списи, щити, палиці. Військова організація спиралася на систему вікових класів.

У шиллуцькому суспільстві в минулому існувало рабство.

Шиллуцькі роди об'єднувалися в підрозділи, що складали плем'я[2]. Конфедерація із 10 племен очолювалась правителем — «божественним царем» ретом, що вважався земним утіленням легендарного прапращура шиллуків Ньяканга (Ньїканга). Функції рета переважно мали ритуальний характер.

Шиллуки — єдиний народ Верхнього Ніла, що визнає одноосібного вождя як правителя для всіх племен. Хоча вони живуть патріархальними сім'ями, влада вождя, проте, незмінно передавалась дітям сестри або іншим родичам за жіночою лінією.

Господарство[ред.ред. код]

Господарський тип шиллуків близький до нуерського, але вони є більш осідлими. Основні заняття — тропічне ручне землеробство, розведення великої і дрібної рогатої худоби, рибальство.

Розвинута обробка заліза. Поширено відхідництво.

Культура[ред.ред. код]

Предмети побуту шиллуків

Шиллуки живуть у близько розташованих одне до одного поселеннях.

Житло шиллуків — кругла або овальна у плані хатина з соломи і гілок.

Раніше шиллуки, зокрема чоловіки, практично не носили ніякого одягу, жінки ж надягали подобу фартуха з телячої шкури. Із запровадження англо-єгипетської адміністрації шиллуки почали переймати європейську одіж[3].

Основу раціону складають каші, також овочі, риба тощо.

Духовна культура шиллуків представлена вшануванням загально-нілотського божества родючості Джуок, що уявлявся у вигляді небесного бика, який посилав на землю дощ. Основні свята якраз і були пов'язані з «викликанням» опадів і збиранням перших паростків, супроводжувалися ритуальними жертвоприношенням у вигляді каші, звареної з зерна нового врожаю. Кожне плем'я і дотепер має капище-святилище Ньяканга (міфічного пращура, від якого веде своє походження «божественний цар» рет), вхід куди вільний лише жерцям і удові рета[4].

Виноски[ред.ред. код]

  1. Westermann D. The shilluk people, their language and folklore., Westport: Negro Universities Press, 1970. P. 187—194 (англ.)
  2. Берзина С.Я Шиллук // Народы мира. Историчко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», стор. 521 (рос.)
  3. Берзина С.Я. Шиллук // Народы и религии мира / під ред. Тішкова В.О., М.: «Большая Российская Энциклопедия», 1999
  4. Токарев С.А. Традиционные культы // Религия в истории народов мира/ М ИПЛ, Библиотека атеистической литературы, М., 1976. стор.202-215 (рос.)

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]

  • Берзина С.Я Шиллук // Народы мира. Историчко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», стор. 521 (рос.)
  • Берзина С.Я. Шиллук // Народы и религии мира / під ред. Тішкова В.О., М.: «Большая Российская Энциклопедия», 1999 (рос.)
  • Токарев С. А. Традиционные культы // Религия в истории народов мира/ М ИПЛ, Библиотека атеистической литературы, М., 1976. стор.202-230.
  • Westermann D. The shilluk people, their language and folklore., Westport: Negro Universities Press, 1970. P. 187—194 (англ.)
  • Мова шиллук на www.ethnologue.com
  • Refugees International about the Shilluk
  • The Gateway to Shilluk Community
  • Chollo Nation and Its People
  • Library of Congress Photo of two Shilluk men, dated 1936
  • Шиллуцькі рети на alexhistory.narod.ru
  • Кацнельсон И.С. Напата и Мероэ — древние царства Судана., М., 1970
  • Evans-Pritchard E.E. The Divine Kingship of the Shilluk of the Nilotic Sudan, Camb., 1948 (англ.)
  • Hofmayr W. Die Schilluk., W., 1925 (нім.)
  • Riad M. The divine Kingship of the Shilluk ans its Origin., W., 1959 (англ.)