Шиферець масковий
| Шиферець масковий | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![Масковий шиферець (Національний парк Теньєнте-Агріпіно-Енсісо[de], департамент Бокерон, Парагвай)](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Lophospingus_pusillus_en_el_Parque_Nacional_Teniente_Enciso_(cropped).jpg) | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Lophospingus pusillus (Burmeister, 1860) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| Gubernatrix pusilla | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Ши́ферець масковий[2] (Lophospingus pusillus) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae)[3]. Мешкає в Південній Америці.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 14 см. У самців голова і горло чорні. Над очима широкі білі "брови", на щоках широкі "вуса", що формують на обличчі чорну "маску". Верхня частина тіла, крила і хвіст сірі, за винятком білих кінчиків покривних пер крил і білих крайніх стернових пер. Нижня частина тіла переважно блідо-сіра. На голові характерний прямий гостроконечний чорний чуб. Дзьоб жовтувато-рожевий. Самиці мають дещо більш тьмяне забарвлення, "брови" і "вуса" у них менш чіткі, крила і спина мають коричнюватий відтінок[4].
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Маскові шиферці мешкають на півдні Болівії, заході Парагваю і півночі Аргентини. Вожни живуть в рідколіссях і сухих чагарникових заростях в регіоні Гран-Чако. Зустрічаються парами або невеликими зграйками, на висоті до 2200 м над рівнем мор, переважно на висоті до 1000 м над рівнем моря. Живляться насінням і дрібними безхребетними, яких шукають на землі. Гнізда будується самцем. Воно має чашоподібну форму, робиться з лишайників і рослинних волокон, скріплюється павутинням, встелюється шерстю і тонкими корінцями.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Lophospingus pusillus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 18 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 18 жовтня 2022.
- ↑ Ridgely, Robert S.; Tudor, Guy (2009). Field Guide to the Songbirds of South America: The Passerines. University of Texas Press. с. 663. ISBN 978-0-292-71748-0.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |