Болівія

	Республіка Болівія; República de Bolivia
Прапор	Герб
	Девіз: "¡La unión es la fuerza!"; («В єдності сила!»)
	Гімн: «Bolivianos, el hado propicio»
Столиця	Сукре, Ла-Пас
Найбільше місто	Санта-Крус-де-ла-Сьєрра
Офіційні мови	іспанська мова, кечуа, аймара
Державний устрій	Республіка
- Президент	Ево Моралес
Незалежність
- від Іспанії	6 серпня 1825
Площа
- Загалом	1 098 581 км²
- Води (%)	1,29
Населення
- оцінка 2005 р.	0 (84)
- перепис р.	8 857 870
- Щільність	8 4/км² (210)
ВВП (ПКС)	2006 р., оцінка
- Повний	$25.684 мільярдів (101)
- На душу населення	$15 000 (125)
ІРЛП (2004)	0,863 (medium) (115)
Валюта	Болівіано (BOB)
Часовий пояс	(UTC-4)
Домен Інтернет	.bo
Телефонний код	+591

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Республіка Болівія – держава в центральній частині Південної Америки. На півночі і на сході межує з Бразилією, на південному сході – з Парагваєм, на півдні – з Аргентиною і на заході – з Чилі і Перу.

Зміст

1 Загальна інформація
2 Географія. Природа
3 Природні ресурси
4 Економіка
- 4.1 Промисловість
- 4.2 Сільське господарство
5 Зовнішня торгівля
6 Туризм

[ред.] Загальна інформація

Площа 1098,6 тис. км².

Населення 7,95 млн чол. (2001).

Офіційною столицею країни є Сукре, однак резиденція уряду знаходиться в місті Ла-Пас.

Офіційні мови – іспанська, кечуа, аймара; поширена мова гуарані (індіанська).

Грошова одиниця – болівіано.

Болівія простягнулася на 1503 км з півдня на північ та на 1265 кілометрів зі сходу на захід.

Межує на півночі та сході з Бразилією, на південному сході - з Парагваєм, на півдні - з Аргентиною, на південному заході - з Чилі та Перу.

Болівія багата на природні ресурси (передусім олово, нафта, природний газ; також є цинк, сурма, вольфрам, срібло, свинець, мідь, золото), але висока витратність виробництва, нестача інвестицій, проблеми з внутрішнім транспортом і відсутність виходу до моря обмежують її розвиток. Болівія залишається однією з найбідніших країн Південної Америки.

Програма революційного уряду 1952-1953 рр. передбачала негайну аграрну реформу та націоналізацію копалень. Це спричинило зростання сільськогосподарського виробництва, скорочення видобутку корисних копалин та зростання заробітної платні. Незважаючи на політичні та соціальні реформи, реалізовані під час революції, темпи зростання національної економіки залишилися надзвичайно низькими.

[ред.] Географія. Природа

На півд.-заході країни розташоване нагір’я Пуна і хребти Анд (пік Анкоума, 6550 м). На півн.-сході – передгірні рівнини, на півночі – Амазонська низовина. Клімат країни тропічний та субекваторіальний. Ріки: Бені, Мамаморе, Гуапоре. Озера: Тітікака, Поопо. Західну третину території Болівії займають гори Анди, що досягають тут найбільшої ширини - бл. 650 км. Інша частина країни являє собою великі пустельні низовини, на схід від гір; північна їх частина дренується притоками Амазонки, а південна належить до басейну рік Парагвай - Парана. Гірська територія ділиться на три області: Західна Кордільєра, що простягається вздовж чилійського кордону; Кордільєра-Реаль, видовжена в тому ж напрямі на сході гірської країни, і високогірне плато Альтіплано, що розділяє ці хребти.

Див. також: Геологія Болівії, Гідрогеологія Болівії.

[ред.] Природні ресурси

Економіка відчула страшних коливань і досить недавно через падіння цін на олово, поганих врожаїв та виплати боргів Міжнародному Банку, все це призвело до страшної інфляції. Хоча Болівія отримувала дуже велику іноземну допомогу, технічну підтримку та позики Міжнародного Банку протягом ряду років, величезні проблеми, що не мають швидких або легких вирішень продовжують стояти перед урядом.

Державна гірнича корпорація Comibol проголосило про важкі втрати та падіння виробництва у 1980-х роках, коли через перевиробництва олова у світі було закрито 2/3 шахт та звільнення звітти великої кількості робітників.

Початок розробки нафтових ресурсів Болівії датується 1920 роком, коли Стандартна нафтова компанія Нью Джерси придбала концесію на дослідження та експлуатацію зони південно-східній Болівії. Ряд маленьких родовищ нафти був виявлений тут, але ця компанія була націоналізована у 1937 році та на її базі утворили YPFB (Yacimientos Petroliferos Fiscales Bolivianos).

У середині 1950-х років компанії США відновили розробку нафти у Болівії. 1956 року Болівійська Компанія видобутку нафти (відділення американської корпорації) почала успішну розробку нафти та природного газу в районі Санта-Круc. В 1966 році почали експортувати нафту у південну Каліфорнію, через трубопровід YPFB з Болівії у Тихоокеанский порт Аріка (Чилі), а також підвищувати обсяг продажу на внутрішньому ринку та в Аргентині. Однак політична невизначеність розладнала цю промисловість - в 1969 році Болівія знов націоналізувала нафтодобувну компанію.

Хоча з 1972 року Болівія знову стала заохочувати іноземні нафтові компанії, виробництво продовжувало падати через нестачу інвестицій та невдалі спроби повернути втрачену довіру. Підвищення внутрішнього споживання в кінці XX сторіччя примусило імпортувати частину нафти і призвело до нової хвилі співпраці Болівії з іноземними нафтовими компаніями.

Виробництво природного газу стало більш успішним, і з падінням світового попиту на олово наприкінці 1980-х та у 1990-х роках, газ став найважливішим експортним товаром Болівії, який до середини 1980-х рр. давав більше половини всіх офіційних прибутків. Головний споживач природного газу - Аргентина. Великі родовища газу сконцентровані в районі Санта-Крус.

Болівія багата й іншими природними ресурсами, зокрема, володіє великим гідроелектричним потенціалом, який мало використовується.

Див. також Корисні копалини Болівії

[ред.] Економіка

Див. Економіка Болівії

[ред.] Промисловість

Промисловий сектор зріс, починаючи з 1950-х років, але залишається невеликим, незважаючи на деякі переваги від членства Болівії у Андській Групі (регіональній торговельній організації). Тим не менше історично сформовані галузі як обробка мінералів (включаючи очистку нафти)обробка сільськогосподарських продуктів продовжують домінували у Болівійській промисловості. В 1970-х роках в промисловості було зайнято біля 10% робочого населення, але ця пропорція зменшилася у 1980-х роках. Болівійська видобуток олова базується головним чином на видобутку з шахт, що часто знаходяться на великій глибині та побудовані в важких, віддалених районах східних Кордильер, до того ж вони знаходяться на великій висоті. Руди з низьким вмістом олова тяжко очищати. Зараз заводи Болівії обробляють руди в яких вміст олова менш, ніж 1%. Болівійські плавильщики зараз виробляють та концентрують прості мінерали, що містять олово, але більш складні руди доводиться експортувати для виплавки у інші країни.

Харчова промисловість включає в себе мукомольну промисловість, молочне виробництво та переробку молока, очистку цукру, пивоваріння та виготовлення алкогольних напоїв. Інші галузі промисловості це машинобудування, виробництво текстилю, взуття, меблів, скла, цегли, цементу, паперу, та широкого асортименту товарів народного споживання для внутрішнього ринку з невеликою купівельною можливістю споживачів. Біля 2/3 болівійської промисловості знаходиться в Ла-Пас і його околицях, а також у районі Кочабамба.

Існує суттєва конкуренція з боку імпортерів бразильських, аргентинських, та перуанських промислових товарів, а також від контрабандних товарів - останні є головним чином товарами з сусідніх країн і США, що можуть продаватися дешево, бо уникають мита.

Болівія має надлишкові джерела енергії, особливо гідроелектричний потенціал, але споживання електроенергії на душу населення залишається низьким. Національна Електрична Компанія (Empresa Nacional de Electricidad) головним чином постачає великі міста та шахти. Гідроелектростанції обслуговують Ла-Пас, Кочабамбу, Оруро.

Міста Санта-Крус, Сукре, Таріха і Трінідад живляться тепловою енергією, що є побічним продуктом спалювання нафтопродуктів на ТЕС. Більш ізольовані центри на сході постачаються електроенергією за рахунок невеликих автономних генераторів.

Див.

[ред.] Сільське господарство

Приблизно половина працюючого населення задіяно у сільському господарстві (включаючи невелику кількість мисливців, лісників та рибалок ), але на фермерство припадає тільки 27% валового продукту. Хоча селянський ринок виріс у північних містах та в крупних транспортних центрах на Альтіплано та навколо Кочабамби, окрім того фермерство залишається широко розповсюдженим в Андах.

Картопля та oca (також їстівний овоч) є основними культурами на північному Альтіплано, де споживають їх, як правило, в сушеному вигляді. Дві важливі зернові культури, що визрівають на висоті Анд, обидві досить високо поживні, це quinoa та canahu.

Як тяглова сила на сільськогосподарських ділянках у Андах використовуються лами та альпаки, які спокійно піднімаються в гори, де виконують різноманітні сільськогосподарські функції, хоча використання лами, як в’ючної тварини зменшився з зростанням автомобільного вантажного транспорту.

В Юнгас виняткові за якістю кава, какао, цитрусові, банани, авокадо, ананаси, манго, папайя, дині, чилійські перці, солодка картопля (ямс) та маніоки.

Різноманітність сільськогосподарських культур, що можно було б вирощувати на продаж обмежується,поганими шляхами, ізольованістю та бідним ринком. Тільки кока має великий міжнародний ринок.

В теплому, сприятливому кліматі Валлеса ростуть кукурудза, пшениця, ячмінь, люцерна, виноград, персики та різні овочі, пасуться вівці і молочна худоба; цей район іноді називають "садом Болівії" це родючий регіон, район з систематичним зрошенням і постійно зростаючими врожаями.

На сході, навколо Санта-Крус росте цукрова тростина, рис, бавовна, пасеться рогата худоба, яка є важливим видом продукції, яку споживає, як правило внутрішній ринок. Тут також збереглися великі ранчо. Цінні тропічні дерева ростуть в лісах Чако та в північних дощових лісах, але велика відстань до ринку та конкуренція, постачальників, що користуються більш доступними місцевостями поза Болівією, обмежують експлуатацію та тим самим рятують ліс від варварського знищення та втрати різноманіття.

[ред.] Зовнішня торгівля

Експорт металів (головним чином олова, але також цинку, срібла та вольфраму) традиційно домінувало в торгівлі Болівії. З крахом світового ринку олова у 1980-х роках, природний газ став домінувати в експорті; Корисні копалини і природний газ складають разом понад 80% законної експортної торгівлі Болівії. Сільськогосподарський експорт включає в себе: кавау, цукор та деревину, разом з невеликою кількістю дикого каучуку, бразильських горіхів та шкір.

Основну частину імпорту складають промислові продукти: машини та обладнання для промисловості та транспорту це головні категорі. Сировина, споживчі товари, та харчові продукти — це інші важливі категорії імпорту. Найбільші торгівельні партнери – Аргентіна та США, але значна торгівля також ведеться з іншими Південноамериканськими країнами, Великобританією, Німеччиною, і Японією.

Незаконна торгівля кокаїном стала значним елементом в болівійській економіці. Листя місцевого чагарника коки споживали Андські індіанці сторіччям для захисту від холоду та для задоволення. Невелика кількість коки легально експортувалося багато років для медичних цілей. Безпрецедентне розширення вирощування коки в Юнгасі, та особливо в регіоні Чапаре (північний-схід від Кочабамби) почався в 1960-х роках з раптовим зростанням незаконного міжнародного ринку кокаїну. Оскільки потреба в кокаїні зросла в Північній Америці та Європі в 1970-х і 1980-х роках нашого сторіччя, Болівійські фермери скоро виявляли, що жодна інша сільськогосподарська культура не може конкурувати з кокою по прибутковості. Вона стала ідеальним продуктом, що приносить великий прибуток - легко вирощується і легко транспортується у вигляді сухого листя або готового для контрабандного вивозу з країни порошку. По всьому сходу розсіянні льотні смуги, що призначені для контрабандного вивозу кокаїну.

1/3 світового урожаю коки зростає в Болівії (1/4 - в болівійському регіоні Чапаре). Спроби уряду скоротити площі під кокою не мали успіху. Посіви коки безперервно збільшуються. У 1980-х роках з країни вивозили кокаїну на $5.000,000.000. Експорт наркотиків забезпечив величезне доповнення до валового національного продукту країни.

Через те, що вирощування коки дає селянам і уряду величезний прибуток, а нелегальним дилерам - шалені прибутки, торгівлю кокаїном стало майже неможливо побороти.

[ред.] Туризм

Туризм ще не дає суттєвого внеску в економіку, але сприяє розвитку відповідної інфраструктури - наприклад, поліпшення готельних умов (особливо в Ла-Пас).

Нещодавно Болівію було внесено до популярного туру Південною Америкою, який привертає туристів із США, Європи та Японії.

Найбільшу зацікавленість іноземних туристів викликають озеро Тітікака та його околиці (зокрема, рибальство); руїни інкських споруд на острові Сонця; доінкські руїни в Тіауанако; індіанське життя в Альтіплано.

Ще одна туристична траса пролягає через Кордильєри в джунглі Юнгаса. Цей маршрут є дуже популярним, бо протягом кількох годин можна побачити дивовижні краєвиди та відчути кліматичні контрасти Анд.