Аргентина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Аргентина
República Argentina

Прапор Аргентини Герб Аргентини
Прапор Герб
Девіз: «En unión y libertad»
(«У союзі та волі»)
Гімн: «Himno Nacional Argentino»
Розташування Аргентини
Столиця
(та найбільше місто)
Буенос-Айрес
34°20′ пд. ш. 58°30′ зх. д. / 34.333° пд. ш. 58.500° зх. д. / -34.333; -58.500
Офіційні мови іспанська мова
Державний устрій Федеративна республіка
 - Президент Крістіна Фернандес де Кіршнер
 - Віце-президент Хуліо Кобос
Незалежність від Іспанії 
 - Травнева революція 25 травня 1810 
 - Декларація незалежності 9 липня 1816 
 - Визнана Іспанією 21 вересня 1821[1] 
Площа
 - Загалом 2 766 890 км² (8)
 - Води (%) 1,1
Населення
 - перепис 2010 р. 40 091 359
 - Густота 14 43/км² (168)
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний $632,223 млрд. (22)
 - На душу населення $15 603 (43)
ІРЛП  (2010) Green Arrow Up.svg 0,775 (високий) (46)
Валюта Аргентинський песо (ARS)
Часовий пояс ART (UTC-3)
 - Літній час ARST (UTCне використовується)
Коди ISO 3166 AR
Домен інтернету .ar
Телефонний код +54

Аргенти́на (ісп. Argentina МФА: [arxenˈtina], читається як Аудіо Архенті́наопис файлу), офіційно Аргентинська Республіка — держава в Південній Америці, що займає південно-східну частину материка, східну частину о. Вогняна Земля і ряд островів у південній Атлантиці. Межує на півдні й заході з Чилі, на північному заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2 780 092 км². За переписом 2010 року населення Аргентини становить 40 091 359 осіб[2]. Столиця — Буенос-Айрес. Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — аргентинський песо.

Зміст

Походження назви[ред.ред. код]

Назва Аргентина походить від лат. «argentum» (срібло). У часи колонізації сучасної території Аргентини ходили чутки (за деякими версіями для привернення більшого числа переселенців), що ці землі дуже багаті на срібло, завдяки чому найбільша річка регіону отримала назву Ріо-де-ла-Плата (у перекладі — Срібна річка). Земля донизу за течією річки стала відома як Аргентина, себто Срібна, хоча значних покладів срібла там так і не знайшли. Уперше назва території як Terra Argentea була вжита на португальських мапах 1554 року. Власне назва Аргентина була вперше вжита в однойменній поемі Мартіна дель Барко Сентенери і стосувалася території Лаплатської низовини, а також сучасних Перу, Тукуману і Бразилії[3]. Офіційно назва країни Аргентина була закріплена конституцією 24 грудня 1826 року[4].

Географія[ред.ред. код]

Фізична мапа Аргентини

Аргентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки, східну частину острова Вогняна Земля, острови Естадос та ін. Спірною територією є Фолклендські (Мальвінські) острови на півдні Атлантики. Протяжність Аргентини з півночі на південь становить близько 3800 км і близько 1400 км із заходу на схід.

Аргентина вирізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; з нею межують сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом.

Водоспад Ігуасу
Виноградники у провінції Сальта

Усього на території країни виділяють 4 великих природних області:

  1. Гірська область Анд;
  2. Північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;
  3. Пампа — великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від ріки Ріо-Колорадо;
  4. Патагонія — відкриті вітрам степи на південь від Ріо-Колорадо.

Внутрішні води[ред.ред. код]

Головні ріки: Парана, Уругвай, Ріо-де-ла-Плата, Парагвай, Чубут, Ріо-Негро.

Річкова сітка густіша на півночі. Великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Ріки півдня Аргентини маловодні. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Переважно озера мають льодовикове походження (Науель-Уапі, Буенос-Айрес, В'єдма та ін.)

Рельєф[ред.ред. код]

Дві третини території Аргентини займають просторі низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Пампа, Лаплатська низовина. На заході рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На північ від 27° пд. ш. в межі Аргентини заходить Міжандійське плато — Пуна-де-Атакама (до 4200 м). Весь південний схід зайнятий Патагонським плато (до 2000 м).

Клімат[ред.ред. код]

Мапа кліматичних зон країни.

У зв'язку зі значними розмірами, як поздовжніми так і поперечними, Аргентина має широке розмаїття кліматичних зон. В цілому, в країні кліматичні умови вважаються помірними, але зустрічається вся гама кліматичних умов — від субтропічного клімату в північних районах до субполярного на півдні країни. На півночі Аргентини відмічаються спекотні умови, з вологим літом та м'якою і сухою зимою, спостерігаються також, періодично, посухи. Центральна Аргентина відзначається спекотним літом та дощами, бурями, грозами, частим градом на заході і прохолодними зимами. Для півдня країни характерні тепле літо і холодні зими з сильними снігопадами, особливо в гірських районах. А на високогір'ях, по всіх широтах країни, фіксують найхолодніші умови, з сухим кліматом і засніженими горами.

Для спекотного і вологого клімату півночі характерна температура від +27 °C в січні до 12 °C в липні і рясні опади у провінції Місьйонес до 2000 мм на рік. Ці показники знижуються по мірі просування на захід до 600 мм у напівпустелі Чако Секо. Субтропічні умови з значною кількістю опадів (до 2000 мм на рік), відмічаються й в східній частині Анд, утворюючи так звану «Юнгас» — свого роду високогірні ліси, які розвинули величезне біологічне різноманіття, другий за величиною біорізноманіття регіон країни, поступаючись лише «Сельві місіонерів» (ісп. Selva misionera). Але взимку тут спостерігається сухий сезон, пов'язаний з дефіцитом опадів, хоча це не так сильно відчувається, оскільки висока вологість повітря не спадає цілий рік.

Помірний клімат характерний для Пампасів із середньою температурою 15 °C і опадами від 1000 мм до 500 мм на рік, що зменшуються зі сходу на захід. Посушливі умови відмічають в північній частині Анд, Пампінських Сьєррах, степовій зоні на північний захід від Пампасів і Патагонії (Patagonia extraandina), з доволі частими великими добовими температурними амплітудами, іноді більше 25 °C різниці між днем і ніччю (в основному на північному заході). В північних степах Патагонії взимку фіксується середня температура нижче 15 °C, з частими заморозками і малою кількістю опадів — до 400 мм на рік, у південній Патагонії середня температура нижче 10 °C та опадів — до 300 мм. Підвищена вологість спостерігається і в умовах холодного клімату, а саме, у південній половині Анд, південних островах і Антарктиді із середньою температурою близько 7 °C, яка змінюється з висотою, у меншу сторону, кількість опадів становить 4000 мм до 2000 мм на кордоні з Чилі і різко зменшуються в напрямку на схід (до 300 мм на рік), здебільшого це є сніг, лише в короткий літній період — дощі.

Кліматограми різних зон Аргентини.
Ресістенсія (Чако) Посадас (Місьонес) Сальта (Сальта) Буенос-Айрес Ла-Ріоха (Ла-Ріоха) Мендоса (Мендоса) Ушуая (Вогняна Земля)
Clima Resistencia (Argentina).PNG Clima Posadas (Argentina).PNG Clima Salta (Argentina).PNG Clima Buenos Aires (Argentina).PNG Clima La Rioja (Argentina).PNG Clima Mendoza (Argentina).PNG Clima Ushuaia (Argentina).PNG
Субтропічний клімат з сухим сезоном Субтропічний клімат без сухого сезону Тропічний клімат гірський Помірно вологі пампаси Посушливі пагорбів та кишені Напівпосушливий клімат Холодні вологі умови
Льодовик Періто-Морено на півдні Аргентини

Загалом, на кліматичні умови в Аргентині впливають Тихий та Атлантичний океани. Тому тут домінують дві повітряні маси: тепла — з вологими вітрами з субтропічних областей Атлантичного океану і суха, холодна — з сухими вітрами з південної частини Тихого океану. Основний вітровий фронт в Аргентині називаються «Памперо», він домінує на рівнинах Патагонії в напрямку Пампи. А після холодного фронту приходить «В'єнто Норте» (ісп. Viento Norte), цей північний теплий вітер, характерний для середини і кінця зими, створює м'які та помірні кліматичні умови, а за ним слідує «Сонда», гарячий та сухий вітер, який переважає на центрально-західній частині країни. Спустившись з 6000 метрових схилів Анд, Сонда, від такого перепаду висот, на декілька годин стає поривчастим до 120 кілометрів на годину, приносячи значну шкоду населенню та господарствам. Найчастіше такі пориви вітру спостерігаються з червня по листопад, а на високогір'ях вони спричиняють снігові бурі й завірюхи.

Кліматичний фронт «Судестада» пов'язаний з глибоким низьким тиском в атмосфері в зимовий період. Судестада спричиняє помірну холодну температуру, але, водночас, приносить дуже сильні дощі і шторми на узбережжі моря чим й призводить до затоплення прибережних районів. Спостерігаються такі умови наприкінці осені та зими на узбережжі центру Аргентини та в гирлі Ріо-де-ла-Плата.

У південних регіонах фіксують тривалий період денного світла — з листопада по лютий (до дев'ятнадцяти годин), і полярну ніч — з травня по серпень.

Семиколірний пагорб у провінції Жужуй

Геологія, ґрунти й корисні копалини[ред.ред. код]

У межах Аргентини виділяють такі геологічні утворення:

Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладень раннього і середнього палеозою і континентальних відкладень верхнього палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).

Аргентина має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд та ін.

Узбережжя та моря[ред.ред. код]

Узбережжя Мар-дель-Плата

Атлантичне узбережжя країни простягається на 4 665 км. Впродовж багатьох років воно залишається популярним місцем відпочинку місцевого населення. Рельєф узбережжя варіюється від піщаних дюн до скель. Берегова лінія Аргентини розчленована мало. Мілка ділянка Атлантичного океану біля узбережжя називається Аргентинське море. Його води багаті на рибу та можливо містять значні запаси нафти.

На клімат узбережжя здебільшого впливають дві океанічні течії — Бразильська та Фолклендська.

Південне узбережжя Вогняної Землі формує північне узбережжя протоки Дрейка.

Флора і фауна[ред.ред. код]

Докладніше: Природа Аргентини

Ліси займають близько п'ятої частини території Аргентини. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.

Часовий пояс[ред.ред. код]

Докладніше: Час в Аргентині

Географічно Аргентина розташована в дев'ятнадцятому та двадцятому часових поясах, однак використовує час двадцять першого поясу — протягом усього року.

Історія[ред.ред. код]

Хуан Перон, президент Аргентини у 1946—1955, 1973—1974
Президенти Аргентини Нестор Кіршнер (2003—2007) та Крістіна Фернандес (2007—2011)
Докладніше: Історія Аргентини

Людина з'явилася на території Аргентини приблизно у час від 50 до 11 тисячоліття до н. е. У давні часи територію Аргентини населяли численні індіанські племена, що зберігали общинно-родові відносини. Найрозвиненішими були племена індіанців північного заходу, відомі під узагальненою назвою діагітів. Вони вели осіле життя, займалися землеробством, уміли виплавляти кольорові метали, знали ткацтво. На північному сході та в центрі жили гуарані, тапес та ін. В південній частині кочували араукани, патагонці.

У 1516 році сюди прибули перші європейці — експедиція іспанського мореплавця Хуана Діаса де Соліса. Проти колонізаторів не раз спалахували повстання індіанських племен (1580, 1630, 1657, 1710-11). У 1776 році було утворене залежне від іспанської корони Віце-королівство Ріо-де-ла-Плата, до складу якого увійшли території сучасних Парагваю, Аргентини, Уругваю і частини Болівії зі столицею у місті Буенос-Айресі.

Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810-26 аргентинці під керівництвом Брауна, Бельграно і Сан-Мартіна вели збройну боротьбу проти іспанських колонізаторів. У 1816 конгрес представників провінцій у м. Тукумані проголосив незалежність Об'єднаних провінцій Ла-Плати від Іспанії. В 1826 було створено Федеративну Республіку Аргентина. Протягом 19 ст. точилася боротьба між унітаріями (борці за автономію регіонів від панування Буенос-Айреса) і федералістами (прихильники сильного централізованого правління). З 1830-х років в Аргентині зміцнювалися економічна і політична позиції Великобританії, 1833 вона захопила Фолклендські (Мальвінські) острови.

Наприкінці 19 ст. Аргентина опиняється в залежному від великих держав політичному й економічному становищі, перетворюючись на постачальника м'яса, зерна та іншої сировини. Період з 1930 по 1943 роки отримав назву Безславна декада і характеризувався авторитарною владою військовиків. У 1943 внаслідок військового перевороту до влади в Аргентині прийшла група офіцерів, один з керівників якої Хуан Перон (президент Аргентини 1946-55 і 1973-74) проводив політику соціяльного популізму, пізніше відому як перонізм. Переворот 1976 року привів до влади військову хунту, яка розпустила конгрес, заборонила діяльність політичних партій і профспілок. Хунта керувала країною, доки поразка в Фолклендській війні з Великобританією не змусила генерала Гальтієрі піти у відставку в 1983 році, після чого в Аргентині було встановлено демократичне правління. У 2001 році Аргентина пережила економічну кризу, після якої у країні встановилася відносна стабільність розвитку.

Державний устрій і форма правління[ред.ред. код]

Аргентина — федеративна демократична республіка, в її складі 23 автономні провінції і один округ (столичний).

Виконавча влада[ред.ред. код]

Каса-Росада — резиденція президента Аргентини

На чолі держави стоїть президент, який обирається на 4 роки (може займати пост 2 терміни поспіль). Він же — голова виконавчої влади, а також головнокомандувач збройних сил. 2007 року Президентом Аргентини обрана Крістіна Фернандес де Кіршнер, у 2011 році переобрана на другий термін до 2015 року.

У парі з президентом обирається віце-президент, який має замінити його у разі відставки або смерті. Він також є головою Сенату. Нині цю посаду займає Хуліо Кобос.

Головою виконавчої влади провінції є губернатор.

Наступним за впливовістю органом виконавчої влади є Кабінет міністрів, голова і члени якого призначаються президентом. Він складається з таких міністерств:

  • Міністерство внутрішніх справ;
  • Міністерство зовнішніх відносин, міжнародної торгівлі і культу;
  • Міністерство оборони;
  • Міністерство економіки і публічних фінансів;
  • Міністерство федерального планування, державних інвестицій і послуг;
  • Міністерство юстиції і прав людини;
  • Міністерство безпеки;
  • Міністерство освіти;
  • Міністерство праці, служби і соціальної безпеки;
  • Міністерство здоров'я;
  • Міністерство науки, технології і продуктивних інновацій;
  • Міністерство соціального розвитку;
  • Міністерство промисловості;
  • Міністерство землеробства, тваринництва і риболовлі;
  • Міністерство туризму.

Також до системи виконавчої влади входить генеральний секретаріат, виконавчий і технічний секретаріат, секретаріат культури, секретаріат із боротьби з наркотиками, секретаріят інтелектуальної власності, військовий секретаріат.

Законодавча влада[ред.ред. код]

Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: Палати депутатів (257 особи), яка обирається на 4 роки, і Сенату (72 особи), який обирається на 6 років (по 3 сенатори від столиці і кожної провінції).

Вибори до конгресу відбуваються за методом д'Ондта прямим голосуванням. Парламент оновлюється частинами (половина Палати депутатів і третина Сенату) кожні два роки. Кількість обрань на посаду депутата чи сенатора необмежена.

Законність рішень Конгресу перевіряє Генеральна аудиторська служба[5].

При конгресі діє омбудсмен, який слідкує за дотриманням прав людини у країні[6].

Верховний суд Аргентини

Судова влада[ред.ред. код]

Найвищим органом судової влади Аргентини є Верховний Суд, що складається з п'яти суддів, які призначаються Президентом та затверджуються двома третинами голосів у Сенаті.

Суди нижчих інстанцій поділяються на:

  • Федеральні суди — вирішують справи у рамках федеративного законодавства
  • Національний суд — вирішує справи у рамках законодавства автономного міста Буенос-Айрес

Судді призначаються президентом та узгоджуються з сенатом. Кандидатів висуває Рада Суддів.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Разом з іншими південноамериканськими країнами Аргентина входить до складу таких міжнародних організацій: Меркосур, ОАД, Союзу південноамериканських націй, СОТ, ООН, МАГАТЕ, МВФ, Велика двадцятка, Група 77, Група Ріо, Асоціація латиноамериканської інтеграції, Латинський союз, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНІДО, Інтерпол, ВООЗ, ЮНЕСКО, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Всесвітня туристична організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація, Міжнародний телекомунікаційний союз, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня метеорологічна організація, Асоціація ібероамериканських держав для розвитку національних бібліотек, Організація ібероамериканських держав для освіти, науки і культури, Латиноамериканська енергетична організація, Андійська корпорація розвитку, Андійська спільнота, Кернська група.

У 1982 році Аргентина вела з Великобританією Фолклендську війну за контроль над Фолклендськими островами.

Збройні сили[ред.ред. код]

Міністерство оборони

Головнокомандувачем Збройних Сил Аргентини є президент. Також керуванням ними займається Міністерство Оборони.

Збройні сили Аргентини складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил та військово-морських сил. Водні території охороняє Берегова охорона (ісп. Prefectura Naval Argentina), а прикордонні райони — Національна жандармерія (ісп. Gendarmería Nacional Argentina), що підпорядковується Міністерству внутрішніх справ; обидві служби також знаходяться під контролем Міністерства оборони.

У кожній провінції є власна поліція, що працює разом з Федеральною поліцією (ісп. Policía Federal Argentina), яка займається розслідуванням злочинів федерального масштабу.

Державні символи[ред.ред. код]

Прапор Аргентини складається з трьох рівних за шириною горизонтальних смуг — крайні пофарбовані у світло-блакитний, центральна — в білий колір. В центрі прапора знаходиться жовте «травневе сонце».

На гербі, фоном для якого слугують кольори аргентинського прапора, зображено рукостискання на фоні фригійського ковпака — символу свободи, рівності та процвітання. Зверху — сонце, що сходить — символ нової нації. Герб обрамований лавровими гілками.

Слова аргентинського національного гімну були написані Вісенте Лопесом-і-Планесом, музика — Бласом Парерою. Пісня була прийнята як національний гімн 11 травня 1813 року.

Також державними символами Аргентини за законом є[7]:

  • бант кольорів національного прапора
  • пічник (лат. Furnarius) — національний птах
  • родохрозит — камінь країни
  • Ерітрина півнячий гребінь (лат. Erythrina crista-galli) — національна рослина
  • Пато — національний спорт
  • Перікон — національний танець

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Аргентина складається з 23 провінцій і федерального округу Буенос-Айрес. Більшість провінцій у свою чергу поділяються на департаменти, а ті — на муніципалітети. Провінція Буенос-Айрес поділяється на округи.

Усі провінції мають власні конституції та органи виконавчої, законодавчої і судової влади, але водночас підкоряються і федеральним законам. На чолі провінції стоїть губернатор, який обирається на 4 роки.

Argentina provinces blank 2.png


Економіка[ред.ред. код]

Експорт (2009)[8] Імпорт (2009)
Країна Обсяг Країна Обсяг
Бразилія Бразилія 18,9% Бразилія Бразилія 31,3%
КНР КНР 9,1% КНР КНР 12,4%
Чилі Чилі 6,7% США США 12%
США США 7,4% Німеччина Німеччина 4,4%
Нідерланди Нідерланди 4,2% Парагвай Парагвай 3,1%
Всього $ 56 млрд Всього $ 35,2 млрд

Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна.

Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих.

В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. В імпорті Аргентини переважають машини і устаткування, природний газ, електроенергія, електроніка[9]. Основними торговими партнерами Аргентини є Бразилія, США, КНР[10].

ВВП Аргентини — $ 306,7 млрд[11]. Темп зростання ВВП — 0,9%. ВВП на душу населення — $7 643[12]. Прямі закордонні інвестиції — $ 4,3 млрд.

Банківська система й валюта[ред.ред. код]

Центральний банк Аргентини

Грошовою одиницею Аргентини є песо.

Керівним органом банківської системи є Центральний Банк Аргентини (ісп. Banco Central de la República Argentina), головою якого є Мерседес Марко дель Понт. Основу банківської системи Аргентини становить Асоціація Банків Аргентини (ісп. Asociación de Bancos de la Argentina), до якої входять:

  1. Banco de la Nación Argentina;
  2. Banco Santander Río;
  3. BBVA Banco Francés;
  4. Banco Galicia;
  5. Banco de la Provincia de Buenos Aires;
  6. Banco de la Provincia de Córdoba;
  7. Banco de la Ciudad de Buenos Aires;
  8. Citibank Argentina;
  9. Banco Credicoop Coop. Ltdo.;
  10. Standard Bank;
  11. HSBC Bank Argentina.

Другий дефолт[ред.ред. код]

За даними ЗМІ Аргентина опинилася в стані технічного дефолту вдруге з початку століття після того, як пізно ввечері 30 липня 2014 закінчився термін погашення боргових зобов'язань перед деякими кредиторами. Дефолт відбувся через невиплати по боргах на суму всього лише 1,3 мільярда доларів.

Промисловість[ред.ред. код]

Видобування нафти у Комодоро-Рівадавія

На промислове виробництво припадає 17,5% ВВП Аргентини і 13% робочих місць (2007). На будівництво припадає 6,7 ВВП і 9,5% робочих місць (2007). Найбільшу вагу мають галузі, пов'язані з обробкою продукції сільського господарства — виробництво олії, м'яса, молока, кави, шоколаду, вина. Іншими важливими галузями є машинобудування, хімічна і металургійна промисловість.

Добувна промисловість[ред.ред. код]

Аргентина має значні поклади нафти, головним чином у затоці Сан-Хорхе. Продукція нафтохімічної промисловості становить 20% експорту країни. Також добуваються мідь (3% експорту), золото, срібло, цинк, марганець, уран і сірка. Експорт аргентинських мінералів на 2006 рік склав 2,65 млрд доларів[13].

Енергетика[ред.ред. код]

Вітрогенератор у провінції Сан-Хуан

Згідно з даними 2005 року, Аргентина щороку виробляє близько 101 176 гігават на годину електричної енергії, зокрема[14]:

Видобуток нафти щорічно становить 38,323 млн м³, а природного газу — 48,738 млрд м³[15].

Сільське господарство[ред.ред. код]

Аргентина має добре розвинуте сільське господарство, в структурі якого переважає тваринництво.

Рослинництво[ред.ред. код]

У структурі посівних площ Аргентини провідне місце займають посіви зернових культур, серед яких головні пшениця (16-е місце у світі[16]) і кукурудза (8-е місце у світі[17]). Вирощують також ячмінь (20-е місце у світі[18]), є посіви гречки і зернобобових.

Важливе місце в структурі посівів займають технічні культури, передусім, посіви бавовни (13-е місце у світі[19]), соняшнику (3-є місце у світі[20]), сої (2-е місце у світі), сорго (5-е місце у світі[21]) на півночі вирощують чай (8-е місце у світі[22]), у центральних районах — цукрові буряки, є посіви льону-довгунця (10-е місце у світі[23]), цукрової тростини (9-е місце у світі)[24]. В Аргентині добре розвинене садівництво (за збором лимонів — 3-є місце у світі, винограду — 2-е місце у Південній Америці, слива - 14-е місце у світі[25], абрикоси - 24-е місце у світі[26], яблуко - 11-е місце у світі[27]), на півночі — виноградарство (5-е місце у світі за виробництвом вина[28]), у приміських зонах великих міст — овочівництво (8-е місце у світі за виробництвом часнику[29], 4-е за виробництвом артишоку[30], 21-е за виробництвом цибулі[31], 29-е за виробництвом томатів[32]).

Тваринництво у провінції Коррієнтес

Тваринництво[ред.ред. код]

В структурі тваринництва провідною галуззю є вирощування великої рогатої худоби, переважає м'ясна спеціалізація. Скотарство сконцентроване на північному сході Аргентини. Друга галузь — це вівчарство, має м'ясо-вовняний напрямок спеціалізації і розвивається в північно-західних, західних та південних районах країни. Місцеве значення має птахівництво і свинарство, розвивається також конярство, на узбережжі відносно добре розвивається риболовля (22-е місце у світі[33]) і здійснюється формування рибного та рибоконсервного комплексу.

Транспорт[ред.ред. код]

Залізничний вокзал Росаріо

Основний транспорт — автомобільний, морський, залізничний.

Аргентина має більше 600 тисяч км асфальтованих шляхів у межах міст і 37 тисяч км поза їх межами. У країні налічується більше 8 млн автомобілів[34].

Істотну роль відіграє водний транспорт — більша частина імпорту потрапляє в Аргентину водним шляхом. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів.Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і ріки Парана, Уругвай і Парагвай, що впадають у нього, утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю близько 11 000 км[35].

Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 31,9 тис. км[36], ще 10 тис. км не використовуються. 1990 року залізниці було приватизовано, після чого вони використовуються майже виключно для вантажних перевезень.

Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно державною авіакомпанією «Aerolíneas argentinas»[37]. Основний центр повітряного сполучення — столиця країни[38].

Демографія[ред.ред. код]

Індіанець она
Кафедральний собор у Ла-Платі

Розміщення населення дуже нерівномірне. Найгустіше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В західних і південних районах Аргентини проживає незначна кількість населення. Частка міського населення становить 89,3%[39].

Найбільші міста (в тис. жителів за переписом 2010 року):

Етнічний склад[ред.ред. код]

Основне населення — аргентинці — нащадки іспанських колонізаторів 16—18 ст. Подальший приріст населення ішов значною мірою за рахунок імміграції з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами. В Аргентині налічується 20—30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та близько 400 тис. метисів. Згідно з даними перепису 2001 року в Аргентині постійно проживає більше 1,5 млн іноземних громадян (4,2% населення), здебільшого це парагвайці, італійці, іспанці, болівійці і чилійці.

Мови[ред.ред. код]

Іспанська мова, а точніше її місцевий діалект (ісп. rioplatense), є єдиною мовою, яка використовується в органах державного управління та діловодства, у державних закладах освіти, науки, культури, зв'язку тощо, хоча законодавчо її статус як державної мови жодним чином не закріплено. Місцеве значення мають мови кечуа, гуарані, мапудунґун, а також валлійска, які мають статус офіційних в окремих провінціях[46].

Релігія[ред.ред. код]

Католицька церква в Аргентині має особливе юридичне положення і підтримку держави.

76,5% аргентинців вважають себе католиками, 9% сповідують євангелізм, 11,3% вважають себе агностиками або атеїстами, 1,2% є свідками Єгови, 0,9% мормонами, 1,2% сповідують інші релігії[47].

Суспільство[ред.ред. код]

Національні свята[ред.ред. код]

Святкування дня прапора

Загальнодержавними неробочими днями в Аргентині є[48]:

Освіта[ред.ред. код]

Міністерство освіти Аргентини

Згідно з переписом 2001 року рівень грамотності в Аргентині найвищий серед країн Південної Америки — 97,4%[49]. За законом № 26.075 на фінансування освіти в Аргентині має виділятися не менше 6% ВВП країни[50].

Система освіти має 4 рівні:

  1. дошкільна (ісп. Inicial) для дітей віком від 45 днів до 5 років:
    • ясла (ісп. Jardines Maternales) для дітей від 45 днів до 2 років
    • дитячі садки (ісп. Jardines de Infantes) для дітей віком 3-5 років
  2. початкова (ісп. Primaria) для дітей віком від 6-12 років
  3. середня (ісп. Secundaria) для дітей, які закінчили курс початкової освіти, триває 6 років:
    • базова (3 роки)
    • орієнтована (3 роки) має різні спеціалізації, які учень може обирати
  4. вища (ісп. Superior):
    • університетська
    • вищі професійно-технічні і педагогічні навчальні заклади

5 грудня 2006 року в Аргентині проголошено загальне обов'язкове навчання дітей віком від 5 до 18 років (останній рік дошкільної освіти, початкова і середня). Навчальний рік триває з березня по листопад[51] з тижнем канікул у липні[52]. Існує обов'язкова шкільна форма у вигляді білого халата. Оцінювання здійснюється за 10-бальною шкалою.

За формою власності освіта в Аргентині буває державною (безкоштовною) і приватною (платною). Близько 70% дітей навчаються у державних школах.

Статистика
Освіта в Аргентині (2008)[53][54]
Рівень Навчальних закладів Учнів Працівників
 Дошкільні 17 001 1 485 899 99 475
 Початкові 22 207 4 664 025 314 492
 Середні 15 524 994 585 159 766
 Вищі[55] 2 052 607 233 19 058
 Університети 107 1 600 522 171 421

Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). В столиці є наукові установи і товариства — Академія літератури, Національна академія права та ін.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Проблемами здоров'я населення опікується Міністерство здоров'я. На охорону здоров'я витрачається 8,9% ВВП. На тисячу жителів країни налічується 3,01 медика. Найбільшої шкоди населенню завдають хвороба Шагаса, СНІД та туберкульоз.

Народжуваність на 2009 рік склала 18,6‰, смертність 7,6‰, природний приріст населення 11,0‰[56]. Середня тривалість життя 75 років[57].

Культура[ред.ред. код]

Культура Аргентини характеризується різноманітністю завдяки мультикультуралізму та мультиетнічності населення цієї країни, складеного переважно з переселенців з багатьох країн світу, а також місцевих індіанців. Аргентинська культура є тривким синкретизмом форм вираження думки, характерних для суспільств різних світоглядів, які об'єднуючись, хоча й не без конфліктів, утворюють подвійне відчуття приналежності до культури Європи і Латинської Америки.

Архітектура[ред.ред. код]

Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мистецтві. З 16 ст. під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського бароко (собор у Кордові, 18 ст.). В 18—19 ст. поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В другій половині 19 ст. в архітектурі Аргентини запанувала еклектика, з початку 20 ст. — конструктивізм. З кінця 19 ст. в Буенос-Айресі зводяться багатоповерхові будинки в стилі модерн. З 1950-х років розквітає будівництво хмарочосів, що породжує нову течію в архітектурі — бруталізм (архітектори А. Вірасоро, А. Вільямс, X. Дельпіні).

Образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Національний музей декоративного мистецтва у Буенос-Айресі

Мистецтво стародавнього населення Аргентини — індіанців — проявилося лише в орнаментах побутових і культових предметів.

З 16 ст., після завоювання країни іспанцями, аргентинське мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії, розвивалося переважно релігійне мистецтво, у якому часто традиційні християнські сюжети поєднувалися з віруваннями місцевих жителів. В 17 — на початку 18 ст. в архітектурі, скульптурі і живописі панує бароко, в кінці 18 — на початку 19 ст. його змінює класицизм. Внаслідок відкриття кордонів і значної імміграції в Аргентину у XIX столітті її мистецтво зазнало сильного впливу мистецьких течій з інших країн.

Сучасний живопис Аргентини виник у 1910-х роках, зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними художниками ХХ ст. Аргентини є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвячують свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Головними мистецькими угрупованнями ХХ ст. були групи «Боедо» і «Флорида». Група «Боедо» об'єднувала головним чином графіків, які в своїх творах порушують соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла національна скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіорованті. В сучасному мистецтві Аргентини сильні також формалістичні напрями, тенденції нової образності, поп-арту, неосюрреалізму, гіперреалізму, системного мистецтва, неоабстракціонізму, кінетизму.

Музика[ред.ред. код]

Найбільш знаним породженням аргентинської музики є танго, що значно вплинуло на розвиток музики в Аргентині та поза її межами. Найвідомішими музикантами у цьому жанрі вважають Карлоса Гарделя й Астора П'яццолу.

Фольклор є типовішим для провінції країни. Його головними виконавцями вважаються Мерседес Соса, Орасіо Гварані, Los Nocheros, Соледад[58]. Музичні стилі куартето (ісп. el cuarteto) і кумбія (ісп. la cumbia) народилися в провінції Кордова, і теж зайняли належну їм нішу у просторі національної музики.

У 1960-х роках з'явився аргентинський рок, найвизначнішими представниками якого вважають гурти Soda Stereo, Rata Blanca, Bersuit Vergarabat, Патрісіо Рея та його гурт Redonditos de Ricota, музикантів Чарлі Гарсія, Андреса Каламаро, Луїса Альберто Спінетту та Фіто Паеса.

Серед класичних композиторів відомими представниками є Альберто Хінастера, Хуліан Агірре, Карлос Гуаставіно, Хуан Хосе Кастро, серед виконавців — Марта Аргеріх, серед диригентів — Даніель Баренбойм.

Література[ред.ред. код]

Аргентинська література — одна з найрозвиненіших та найвпливовіших на Латиноамериканському континенті. Історія літератури в Аргентині — це процес розвитку від іспанських коренів, релігійного та описового жанру через пошук форм національного самовираження літератури гаучо до сучасних мистецьких течій, який дав світу творців світового рівня. Найвідомішими аргентинськими письменниками є Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Леопольдо Лугонес, Ернесто Сабато, Томас Елой Мартінес тощо.

Кіно[ред.ред. код]

Перший фільм в Аргентині був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргентинської кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисер У. дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Аргентинські стрічки двічі здобували Оскара: у 1985 «Офіційна версія» (ісп. La historia oficial) та у 2009 «Таємниця в його очах» (ісп. El secreto de sus ojos). Стрічка «XXY» (2007) здобула Гран-прі Каннського кінофестивалю. Аргентинські фільми також здобували численні нагороди на багатьох кінофестивалях, зокрема премії «Гойя» та призи Берлінського кінофестивалю.

Аргентина також відома своїми телефільмами, деякі з яких йшли на екранах України, зокрема, телесеріали Буремний шлях і Флорісьєнта.

Відомі аргентинські кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сандріні та ін.

Аргентинське кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда.

Мате — традиційний аргентинський напій

Кухня[ред.ред. код]

Основу аргентинської кухні складають страви з яловичини і вино, а також продукти, які є відносно дешевими у цій країні. Кухня Аргентини формувалася під впливом традицій доколумбових цивілізацій, а потім європейських мігрантів, переважно італійців та іспанців. Типовими аргентинськими стравами і напоями є:

  • Асадо — м'ясо, смажене на вогні
  • Мате — чай з гостролиста парагвайського
  • Дульсе-де-лече — десерт, схожий на варену згущенку
  • Альфахори — пироги, начинений дульсе-де-лече і политий шоколадом
  • Емпанада — різновид пирогів
  • Відбивна по-міланськи (міланеса)
  • Локро — страва з маїсу, гарбуза, квасолі
  • Сандвіч-де-міга — бутерброд з кількох шарів хлібу товщиною близько 3 мм, перемежованих овочами, салом, сиром, ковбасою тощо

Музеї[ред.ред. код]

Найбільші музеї країни: Національний музей витончених мистецтв, Національний історичний, Латиноамериканського мистецтва, Природничих наук.

Зв'язок і ЗМІ[ред.ред. код]

Передовиця газети Clarín

Головні телеканали Аргентини: Canal Trece, América TV, Telefe, Canal 9, а також державний TV Pública. Також у країні є широкий вибір кабельного телебачення.

В Аргентині видається понад 200 газет, 156 з яких — у Буенос-Айресі. Найвідоміші з них «Кларін» і «Ла Насьйон». Також відомі «Página/12», «Perfil», «Tiempo Argentino», «Crónica» (Буенос-Айрес), «Los Andes» (Мендоса), «La Capital» (Мар-дель-Плата), «La Capital» (Росаріо), «El Día» (Ла-Плата), «La Gaceta» (Сан-Мігель-де-Тукуман), «La Nueva Provincia» (Баїя-Бланка), «Cuyo» (Сан-Хуан) і «La Voz del Interior» (Кордова).

Радіостанції Аргентини належать в основному трьом компаніям: «Ель Мундо», «Бельграно» і «Сплендід». В Аргентині налічується близько 1500 радіостанцій, з яких 260 ведуть мовлення у діапазоні AM і 1150 — у діапазоні FM[59].

На березень 2008 в Аргентині налічувалось 7 млн персональних комп'ютерів. На початок 2010 року доступ до мережі Інтернет мали 64,4%[60] населення (26 млн користувачів). На грудень 2010 року 4,5 користувачів мали доступ до широкосмугового інтернету[61]. У межах національного домену (.ar) на серпень 2008 зареєстровано 1 700 000 сайтів[62].

Телефонна мережа була приватизована 1990 року компаніями «Telefónica» і «Telecom Argentina». У країні налічується 8,9 млн стаціонарних та 50,4 млн. мобільних телефонів[63]

Пошта надає свої послуги по всій країні і перебуває частково у приватній власності. Головним постачальником поштових послуг є компанія «Correo Argentino».

Спорт[ред.ред. код]

Найпопулярнішим видом спорту в Аргентині є футбол[64]. Збірна Аргентини з футболу здобула 25 великих міжнародних титулів [65] в тому числі два Кубки світу з футболу, дві золоті олімпійські медалі і чотирнадцять Кубків Америки з футболу[66]. В країні 331 811 зареєстрованих футболістів[67], і їх кількість збільшується завдяки участі дівчат і жінок в цьому виді спорту, які організували свій власний національний чемпіонат з 1991 року та зуміли заволодіти південноамериканським кубком чемпіонів у 2006 році. А більше тисячі аргентинських гравців (чоловіків) грають за кордоном, більшість, з них, в європейських футбольних лігах[68].

Аргентинська футбольна асоціація (ісп. AFA) була утворена в 1893 році і є найстарішою національною футбольною структурою у світі. А футбольний турнір (чемпіонат) в Аргентині розпочався в 1891 році і став третім у футбольній історії, після Англії та Нідерландів. AFA сьогодні налічує 3 377 футбольних клубів[69], в тому числі, 20 в елітному дивізіоні, який з 1931 року перейшов на професійні рейки. Найпопулярніші футбольні клуби країни — «Рівер Плейт» з 33 титулами і «Бока Хуніорс» з 24 чемпіонськими титулами[70]. Легендою світового футболу є аргентинець Дієго Марадона. З 2000-х років в країні набули популярності ще й футзал і пляжний футбол.

Баскетбол є другим за популярністю видом спорту, низка баскетболістів грають в Національній баскетбольній Асоціації США та Європейських лігах, в тому числі: Ману Джінобілі, Андрес Носьйоні, Карлос Дельфіно, Луїс Скола і Фабрісіо Оберто. Збірна Аргентини з баскетболу (чоловіки) виграла золото на Олімпіаді 2004 року і бронзову медаль в олімпійському турнірі 2008 року. В наш час[Коли?] Аргентина займає перше місце в Міжнародній федерації баскетболу. Збірна Аргентини з регбі відома, як «Лос-пумас» («пуми»), з багатьма гравцями, що грають в Європі, двічі перемагали збірну Франції в 2007 році на Кубку світу з регбі й стали там третьою командою. Наразі, в країні налічується близько 70 000 регбістів й збірна країни входить в шістку лідерів світового регбі.

Серед інших видів спорту, що культивуються в Аргентині — хокей на траві (особливо серед жінок), теніс, автоперегони, бокс, волейбол, поло і гольф. Автоперегони займають важливе місце в симпатіях аргентинців, в першу чергу, завдяки Хуану Мануель Фанхіо — видатного спортсмена в цьому виді спорту, який здобував у 1950-х роках, п'ять світових титулів у Формулі 1. Кінні перегони мають своїх прихильників також, а Збірна команда Аргентини з поло добивалася значних міжнародних успіхів, принісши дві золоті медалі в Олімпійських іграх країні та числені нагороди на світових кінно-спортивних форумах.

Тенісисти Аргентини здобували багато трофеїв після спалаху Гільєрмо Віласа в чоловічому тенісі в 1970 році і Габріели Сабатіні в період 1980 — 1990 років, що спричинило до справжнього тенісного буму в країні. Наслідком цього стали наступні успіхи тенісистів: Давида Налбандяна, Хуана-Мартіна дель Потро, Гастона Гаудіо, Гільєрмо Корія і Паоли Суарес, та й Світовий Командний Кубок з тенісу (World Team Cup) Збірна Аргентини з тенісу вигравала тричі, останній раз в 2007 році.

У світі відома й аргентинська школа боксу, що дала близько 30 успішних боксерів. Найпомітніший Карлос Монсон, який панував в середній вазі між 1970 — 1977 роках, а загалом, боксери на Олімпійських іграх здобули 7 золотих медалей, 7 срібних і 10 бронзових.

Туризм та відпочинок[ред.ред. код]

У 2006 на туристичну галузь Аргентини припадало 7,41% ВВП. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації у 2010 році країну відвідало 5,17 млн іноземних туристів, що принесли 3,3 мільйони доларів до державної казни[71]. Аргентиною є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії).

Найпопулярнішою туристичною атракцією Аргентини є місто Буенос-Айрес. У 2007 році його відвідали 5 250 000 туристів. Іншими туристичними центрами є водоспад Ігуасу та інші об'єкти, внесені до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО: Національний парк Лос-Гласьярес (зокрема льодовик Періто-Морено), єзуїтські місії регіону Ґуарані, Куева-де-лас-Манос, півострів Вальдес, провінціальний парк Ісчіґуаласто, національний парк Талампая, єзуїтський квартал і місії Кордови, Кебрада-де-Умауака.

Аргентина має багато гірськолижних курортів, найвизначнішими з яких є Барілоче та Лас-Леньяс.

На атлантичному узбережжі Аргентини знаходяться відомі морські курорти, зокрема Мар-дель-Плата.

Відносини України й Аргентини[ред.ред. код]

Важливе значення розвитку українсько-аргентинських відносин для обох країн зумовлене рядом історичних факторів. Аргентина першою серед країн Латинської Америки 5 грудня 1991 року визнала незалежність України[72] і першою в регіоні встановила з нею дипломатичні відносини 6 січня 1992 року[73]. Аргентина також була першою країною у світі, яка визнала Українську Народну Республіку і встановила з нею дипломатичні відносини у лютому 1921 року[74]. З березня 1993 року у Буенос-Айресі діє Посольство України, а з травня 1993 року в Києві — відповідно аргентинське посольство. В Аргентині постійно проживає сьома за чисельністю українська діаспора у світі, яка налічує понад 300 тисяч осіб[75][76]. Україна й Аргентина мають давні зв'язки, які зважаючи на потребу зміцнення позицій України на міжнародній арені і впливовість Аргентини, а також взаємодоповнювальний характер їхніх економік, є пріоритетним напрямком розвитку зовнішньої політики обох країн. Історичний досвід Аргентини у становленні національної економіки і утвердженні її як суб'єкта міжнародних відносин багато в чому може стати корисним у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу.

Українці в Аргентині[ред.ред. код]

Українці провінції Місьйонес

Еміграція українців в Аргентину почалася з кінця XIX ст. У 1904—05 рр. з Бразилії в Аргентину переселилося близько 5 тис. вихідців з Чернігівщини. Особливо великий потік еміґрантів із Західної України у був 1924—32 рр. Українці селилися в основному на пустуючих лісистих землях двох північних провінцій — Місьйонес і Чако, де вони складали більшість сільського населення. Основне заняття українців у провінції Чако було вирощування бавовнику, в Місьйонес — тютюну і чаю. У провінції Мендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалися виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато українських сімей в степових провінціях Аргентини займалися хліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствах Буенос-Айреса та його передмість.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  • Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. — 752 с. ISBN 966-7804-78-X
  • Губарчук П. Українці в Аргентіні. «Жовтень», 1956, № 12 і «Волинь», 1957, № 3;
  • Дмитерко Л. Там, де сяє Південний Хрест. К., 1957;
  • (2008—2009) Guía Turística Argentina. Buenos Aires: Automóvil Club Argentino. ISBN 7-7980-5273052-7.
  • Abad de Santillán, Diego (1965). Historia Argentina. Buenos Aires: TEA (Tipográfica Editora Argentina).
  • María Alonso, Roberto Elisalde, Enrique Vázquez (1994): Historia Argentina y el Mundo Contemporáneo. Buenos Aires: Editorial
  • Gerchunoff, Pablo; Llach, Lucas (1998): El ciclo de la ilusión y el desencanto: un siglo de políticas económicas argentinas. Buenos Aires: Ariel. ISBN 950-9122-57-2.
  • Luna, Félix (1994): Breve historia de los argentinos. Buenos Aires: Planeta / Espejo de la Argentina. 950—742-415-6.
  • Benson, Phillip; Möginger, Robert (Bearb.): Polyglott Apa Guide, Argentinien, Verlag: Langenscheidt, München: 2000, ISBN 3-8268-2468-7
  • Bodemer, Klaus / Pagni, Andrea / Waldmann, Peter (Hrsg.): Argentinien heute. Politik. Wirtschaft. Kultur., Frankfurt a. M. 2003, ISBN 3-89354-588-3
  • Jost, Christoph: Argentinien: Umfang und Ursachen der Staatsverschuldung und Probleme der Umschuldung in: Auslandsinformationen 11/2003, Konrad-Adenauer-Stiftung: Sankt Augustin, ISSN 0177-7521
  • Llanos, Mariana / Nolte, Detlef: Menem wirft das Handtuch. Ein politischer Neuanfang in Argentinien unter Néstor Kirchner? in: Brennpunkt Lateinamerika 10/2003, Institut für Iberoamerika-Kunde: Hamburg, ISSN 1437-6148
  • o. A.: A survey of Argentina in: The Economist vom 15. Juni 2004, Economist Group: London, ISSN 0013-0613
  • Galeano, Eduardo: Die offenen Adern Lateinamerikas, Wuppertal: Peter Hammer Verlag 1973, ISBN 3-87294-162-3

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.portalargentino.net/leyes/a630921a.pdf
  2. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_totalpais.asp
  3. http://docs.google.com/gview?a=v&q=cache:gkeNouYKvnoJ:shial.colmex.mx/textos/JoseCarlosChiaramonte.pdf+%22el+patriota+argentino%22+%22no+es+sanjuanino%22&hl=es&gl=ar&sig=AFQjCNGpLmF1EUxpnvnUlmWoXPcfXOfbfQ
  4. http://www.senado.gov.ar/web/interes/constitucion/capitulo1.php
  5. http://www.senado.gov.ar/web/interes/constitucion/auditoria.php
  6. http://www.senado.gov.ar/web/interes/constitucion/defensor.php
  7. http://www.folkloredelnorte.com.ar/tucuman/argdatos.htm#simbolos
  8. http://www.indec.gov.ar/nuevaweb/cuadros/19/i_argent_11_09.pdf
  9. http://www.scavage.com/trade?menu=ar.import/definitive&query=period:2010&inquiry=product
  10. http://www.indec.gov.ar/nuevaweb/cuadros/19/i_argent_11_09.pdf
  11. http://www.bcra.gov.ar/pdfs/indicadores/Radar.pdf
  12. http://www.bcra.gov.ar/pdfs/indicadores/Radar.pdf
  13. http://www.inversiones.gov.ar/ppt/recursosnaturales.ppt
  14. http://www.indec.mecon.ar/nuevaweb/cuadros/12/z051007.xls
  15. http://www.indec.mecon.ar/nuevaweb/cuadros/12/z051001.xls
  16. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567
  17. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567
  18. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  19. http://faostat.fao.org/site/339/default.aspx
  20. http://faostat.fao.org/faostat/form?collection=Production.Crops.Primary&Domain=Production&servlet=1&hasbulk=0&version=ext&language=EN
  21. http://faostat.fao.org/faostat/servlet/XteServlet3?Areas=%3E862&Items=83&Elements=51&Years=2005&Years=1995&Years=1985&Format=Table&Xaxis=Years&Yaxis=Countries&Aggregate=&Calculate=&Domain=SUA&ItemTypes=Production.Crops.Primary&language=EN
  22. http://faostat.fao.org/DesktopDefault.aspx?PageID=567&lang=en#ancor
  23. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  24. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  25. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  26. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  27. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567
  28. http://news.reseau-concept.net/images/oiv_es/Client/DIAPORAMA_STATISTIQUES_Tbilissi_2010_EN.ppt
  29. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  30. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  31. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567#ancor
  32. http://faostat.fao.org/site/567/DesktopDefault.aspx?PageID=567
  33. http://www.fao.org/fishery/
  34. http://www.adefa.com.ar/anuarios/anuario_2006/6_parque_automoto1-vehicle_fleet.pdf
  35. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ar.html#Trans
  36. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ar.html
  37. http://www.aerolíneas.com.ar/arg/main.asp?idSitio=AR&idPagina=2&idIdioma=es#
  38. http://www.mibuenosairesquerido.com/xArgentina6.htm
  39. http://www.mininterior.gov.ar/poblacion/situacion_gral.asp
  40. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_totalpais.asp
  41. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_cordoba.asp
  42. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_santafe.asp
  43. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_resto.asp
  44. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_resto.asp
  45. http://www.censo2010.indec.gov.ar/preliminares/cuadro_tucuman.asp
  46. http://www.diariochaco.com/noticia.php?numero=61721
  47. http://edant.clarin.com/diario/2008/08/27/um/encuesta1.pdf
  48. http://www.boletinoficial.gov.ar/DisplayPdf.aspx?f=20101103&s=01&pd=1&pa=3
  49. http://www.indec.mecon.gov.ar/censo2001s2/Datos/01000C72.xls
  50. http://portal.educacion.gov.ar/consejo/files/2009/12/ley_de_educ_nac1.pdf
  51. http://spuweb.siu.edu.ar/studyinargentina/pages/study200.php
  52. http://portal.educacion.gov.ar/enlaces/files/2011/02/calendario_2011.pdf
  53. http://portal.educacion.gov.ar/mapa/
  54. http://www.mcye.gov.ar/spu/documentos/Anuario_2008.pdf
  55. без урахування університетів
  56. http://www.deis.gov.ar/Publicaciones/Archivos/Serie5Nro53.pdf
  57. http://www.indec.mecon.ar/nuevaweb/cuadros/7/sesd_01b01.xls
  58. http://www.argamb.ukrpack.net/UA_Ucrania_Argentina/Культура.html
  59. http://www.mibuenosairesquerido.com/xArgentina6.htm
  60. http://www.internetworldstats.com/sa/ar.htm
  61. http://www.indec.mecon.ar/nuevaweb/cuadros/14/internet_03_11.pdf
  62. http://www.infobae.com/contenidos/400152-100918-0-La-%22ñ%22-llegó-a-internet
  63. http://www.rpp.com.pe/2009-12-30-argentina-cantidad-de-celulares-supera-al-numero-de-habitantes-noticia_232429.html
  64. «Argentine sport». Argentina.ar. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-01. 
  65. «Argentina». Fédération Internationale de Football Association. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-01. 
  66. «Brazil is the Champion of America». South American Football Confederation. Процитовано 2009-09-01. 
  67. «Argentina: country information». Fédération Internationale de Football Association. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-01. 
  68. «Argentine soccer players exported abroad». Argentina.ar. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-01. 
  69. «Fédération Internationale de Football Association.». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-01.. 
  70. «Primera División — Campeones». Argentine Football Association. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2009-09-01. 
  71. http://www.finanzas.com/noticias/economia/2011-01-20/415627_argentina--turistas-visitaron-argentina-2010.html
  72. Ucrania. Si a la independencia // La Nacion. — 1991. — 05 de diciembre.
  73. http://celaforum.nuevamayoria.com/DATA/es/noticia.040824.php
  74. Василик М. Українські поселення в Аргентині / М. Василик. − Мюнхен : Укр. вільний ун-т, 1982.
  75. Vasylyk M. Inmigracion Ucrania en la Republica Argentina. Una comunidad por dentro / M. Vasylyk. − Buenos Aires : Lumen, 2000.
  76. http://celaforum.nuevamayoria.com/DATA/es/noticia.040824.php

Посилання[ред.ред. код]