Південна Америка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Південна Америка
South America (orthographic projection).svg
Площа (включно з островами) 17 820 000 км²
Площа островів 150 000 км²
Довжина берегової лінії 28 6700 км
Середня висота
над рівнем моря
580
Найбільша висота
над рівнем моря
6960 м (г. Аконкаґуа)
Найменша висота
над рівнем моря
-105 м (оз. Карбон)
Найпівнічніша точка мис Галіннас
12°25′ пн. ш. 71°35′ зх. д. / 12.417° пн. ш. 71.583° зх. д. / 12.417; -71.583
Найпівденніша точка мис Фроуерд
53°54′ пд. ш. 71°18′ зх. д. / 53.900° пд. ш. 71.300° зх. д. / -53.900; -71.300
Найзахідніша точка мис Паріньяс
4°45′ пд. ш. 81°20′ зх. д. / 4.750° пд. ш. 81.333° зх. д. / -4.750; -81.333
Найсхідніша точка мис Кабу-Бранку
7°09′ пд. ш. 34°46′ зх. д. / 7.150° пд. ш. 34.767° зх. д. / -7.150; -34.767
Найнижча температура
Чисельність населення: 385 (2008, 5-те у світі) млн. мешканців
Густота населення: 21,4 осіб/км²

Півде́нна Аме́рика — (ісп. América del Sur, Sudamérica, Suramérica, порт. América do Sul, англ. South America, нід. Zuid-Amerika, фр. Amérique du Sud, гуар. Ñembyamérika, кеч. Urin Awya Yala, Urin Amerika) — південний континент в Америці, розташований в Західній і Південній (частково і в Північній півкулі) півкулях планети Земля. Омивається на заході водами Тихого океану, на сході — Атлантичного З півночі межує Панамським перешийком з Північною Америкою.

До складу Південної Америки також входять різні острови, більшість з яких належить країнам континенту. Великі й Малі Антильські острови Карибського моря відносяться до Північної Америки.

Назву «Америка» стосовно цього континенту вперше застосував Мартін Вальдземюллер, нанісши на свою карту латинський варіант імені Амеріго Веспуччі, який, у свою чергу, вперше припустив, що відкриті Христофором Колумбом землі не мають відношення до Індії, а є Новим Світом, невідомим до того європейцям.

Площа континенту — 17,8 млн км²[1] (4-е місце серед континентів), населення — 385 742 554 осіб (2008, 5-е місце серед континентів).

Протяжність з півночі на південь — (приблизно) 7350 км. Протяжність із заходу на схід — (приблизно) 4900 км.

Географія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Географія Південної Америки

Розташування[ред.ред. код]

Південна Америка майже ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі — Атлантичного. На півдні протока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивається водами Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку XX століття через Панамський перешийок був проритий, якому Нині найчастіше межу між Північною й Південною Америкою умовно проводять по Панамському каналу[2].

Площа континенту — 17,8 млн км², площа півострів та островів — 1% площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.)[2].

Середня висота поверхні континенту — 655 м. Найвища точка знаходиться в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49% поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5% — понад 2000 м.

До Південної Америки належать Фолклендські (Мальвінські) острови, які лежать на шельфі Атлантичного океану, а також острови Тринідад і Тобаго. В Тихому океані до Південної Америки наближені Галапагоські острови й прибережний архіпелаг Чонос. Магелланова протока відділяє від материка архіпелаг Вогняна Земля.

Геологічна будова та рельєф[ред.ред. код]

За характером геологічної будови й особливостями сучасного рельєфу Південна Америка поділена на дві частини: на сході — древня докембрійська Південно-Американська платформа; на заході — складчастий пояс Анд.

Піднятим ділянкам платформ — щитам — в рельєфі відповідають Бразильське (східна частина континенту) й Гвіанське (північно-східна частина) нагір'я. Їх підняття супроводжувалось утворенням окремих плато й гірських хребтів з крутими, майже вертикальними схилами. Найбільш припіднятою й розчленованою є східна частина Бразильського нагір'я, де виникли глибові гори — сьєри. Найвища точка Бразильського нагір'я — масив Бандейра (2890 м). Найвища точка Гвіанського нагір'я — гора Рорайма (2810 м).

Прогинам Південно-Американської платформи відповідають гігантські низинні рівнини — Амазонська, Оринокська, Ла-Платська. Амазонія займає величезну заболочену низовину від Анд до Атлантичного океану площею понад 5 млн км² і є найбільшою низовиною на Землі.

Андський Захід являє собою одну з найвищих гірських систем земної кулі. З висотою вона вступає лише Тібетсько-Гімалайській гірській країні. 20 вершин Анд піднімаються на висоту понад 6000 метрів. Найвища з них — гора Аконкаґуа (6960 м) знаходиться в Чілійсько-Аргентинських Андах. Анди (продовження Кордельєрів в Південній Америці) — найдовша гірська система планети (близько 9000 км). Формування Анд розпочалось ще в палеозої, в герцинську складчастість. Але основне горотворення в Андах пов'язано з альпійською складчастістю, відтак Анди — переважно молоді гори, що утворилися під час зіткнення літосферних плит на заході материка. У зв'язку з цим в Андах спостерігаються сильний вулканізм (вулкани Льюльяйльяко (6723 м — найвищий на земній кулі), Чімборасо, Котопахі, Санґай, Уаскаран та інші) й землетруси (найбільшої руйнації завдали землетруси 1960 року — в Чілі, 1970 року — в Перу).

Льодовики Анд надають рельєфу гір різноманітних, часто примхливих, форм. Тут багато гребенів і піків, кріслоподібних заглиблень на схилах гір.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат Південної Америки визначається географічним положенням її території, особливостями планетарної циркуляції атмосфери, впливом навколишніх водних просторів океанів й океанічних течій, а також особливостями макрорельєфу.

Південна Америка перетинається екватором в північній частині. Тому материк простягся від субекваторіальних широт північної півкулі до помірних широт південної півкулі. В помірні широти заходить лише найвужча частина материка. Таким чином, основна частина материка знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному і субтропічному поясах й отримує значні суми сонячної радіації.

Основна частина материка розташована в зоні пасатної циркуляції з переважанням на північ від екватора північно-східних, на південь — південно-східних вітрів з боку Атлантичного океану. Повітряні маси з Атлантики насичені вологою (цьому сприяють теплі течії біля східного узбережжя материка) й приносять сильні опади на східне узбережжя материка і, за відсутності перешкод зі сторони рельєфу, проникають аж до Анд, зволожуючи їх східні схили. Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2 000-3 000 мм опадів за рік, а внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів[3]. Завдяки цьому Південна Америка є найвологішим материком на Землі.

Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний тільки на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це пов'язано з орографічним бар'єром у вигляді Анд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого океану. Крім того поблизу західного узбережжя Південної Америки знаходиться холодна Перуанська течія, яка перешкоджає утворенню опадів. Тому тут утворюється пустеля Атакама, де опади — надзвичайно рідкісне явище. Більша частина західного узбережжя материка отримує 150–200 мм опадів за рік[3].

Південна частина західного узбережжя материка знаходиться в помірних широтах й перебуває під впливом західного перенесення. На західних схилах Патагонських Анд випадає 2000-3000 мм опадів на рік.

В Андах в кожному кліматичному поясі знаходиться область високогірного клімату, де добре виражена висотна поясність. В нижньому поясі гір клімат майже не відрізняється від клімату прилеглих рівнин. Але при піднятті на кожний кілометр підйому відбувається зниження температури на 6°С, зниження тиску на 100 мм ртутного стовпчика, зростає кількість опадів. Анди в Південній Америці перетинають всі кліматичні пояси й мають різну висоту, тому склад висотних поясів на окремих широтах відрізняється. Висотна поясність найкраще виражена в екваторіальному поясі.

Природні зони[ред.ред. код]

Зона екваторіальних лісів (сельва) займає в Південній Америці величезні площі Амазонської низовини в області екваторіального кліматичного поясу. Ґрунти під багатоярусними екваторіальними лісами — червоно-жовті фералітні. В складі рослинності тут поширені різні види пальм, сейба, хінне дерево, гевея, деревоподібні папороті та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. В цій зоні в річках плаває гігантська рослина Вікторія-регія, яка може витримувати вагу до 50 кг. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари, мурахоїди; багато птахів й комах. В Амазонці і її притоках водиться хижа риба піранья, зустрічається удав анаконда, який досягає 11 м в довжину.

Зона саван і рідколісся розміщені в основному в субекваторіальному і частково тропічному поясах. Савани займають Оринокська низовину, де їх називають льянос, а також внутрішні райони Бразильського плоскогір'я, де їх називають кампос. Ґрунти саван червоні фералітні й червоно-бурі. В саванах північної півкулі серед високих злаків ростуть пальми й акації, які стоять поодиноко. В саванах Бразильського плоскогір'я трав'яний покрив складається з високих злаків і бобових. З дерев тут переважають мімози, деревоподібні кактуси, молочаї. В тваринному світі саван поширені варани, рівнинні тапіри, болотні олені, броненосці,; зустрічаються мурахоїди, свині-пекарі; з хижаків — пума і ягуарунді.

Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі сіро-коричневі. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні такі тварини як пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах рік багато гризунів — нутрія, віскаша, а також броненосці. Сьогодні природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані (полями пшениці, кукурудзи), сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.

Зона напівпустель помірного поясу переважає на території звуженої південної частини материка — Патагонії. Патагонія знаходиться в «дощовій тіні» Анд (в помірних широтах переважає західне перенесення, якому перешкоджають високі Анди). В умовах сухого континентального клімату на сірих і сіро-бурих ґрунтах поширений незамкнений рослинний покрив. Він представлений злаками й чагарниками. Ендемічними в тваринному світі Патагонії є скунс, магеланова собака (схожа на лисицю), страус Дарвіна (південний вид нанду). Зустрічаються Пампаська кішка й броненосці, дрібні гризуни[4].

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Близькість океану сприяє тут високій вологості повітря, значну частину року береги оповиті туманами. Проте трапляється, що дощі не випадають по 10 — 20 років. Причиною цього є не лише переважаючі потоки повітря, а й холодна Перуанська течія. Повітря над нею охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар. Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю. На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на острові Вогняна Земля розміщені ліси помірного поясу, де з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії[3].

Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.

Нижчий пояс гір, який називають «жарка земля», простягається до висоти 1200–1500 м над рівнем моря. Його займають вологі екваторіальні ліси. Вище, до 2800 м, гірські вічнозелені ліси з деревоподібних папоротей, бамбуків, хінного дерева, кущів коки. Цей пояс називають «помірна земля». Тут температура протягом року коливаються в межах від +15 до +20°С. На висоті від 2800 до 3800 метрів, вже в прохолодному кліматичному поясі, розміщений пояс низькорослих високогірних лісів — пояс криволісся. Ще вище, до 4500 м, лежить пояс високогірних лугів — парамос. Хоча середньомісячні температури в цьому поясі додатні (+4…+8°С), але часто трапляються нічні заморозки. Рослинність парамосу своєрідна: високі складноцвіті рослини, кущові злаки, ділянки мохових боліт. Вище 4500 м розміщується пояс вічних снігів і льодовиків[4].

Гідрологія[ред.ред. код]

Вологість клімату й регулярні значні опади на основній території материка, широкі рівнинні простори сприяють формуванню на материку великих й повноводних рік. Під впливом вологих вітрів з Атлантики Південна Америка отримує в два рази більше опадів, ніж в середньому весь суходіл Землі. Таким чином, Південна Америка багатша за інші материки на водні ресурси.

Живлення більшості рік Південної Америки дощове. Лише деякі ріки отримують додаткове живлення за рахунок ґрунтових вод, танення снігу й льоду в горах. Всі великі ріки материка несуть свої води в Атлантичний океан. До басейну Тихого океану належать короткі гірські річки Анд. Території внутрішнього стоку займають невеликі площі (всього 6%)[5].

Амазонка — найбагатоводніша річка планети. Вона має найбільший у світі басейн (близько 7,2 млн км²), в якому може розміститися майже вся Австралія. Витоки Амазонки — в Андах, після їх злиття річка кілька тисяч кілометрів тече рівниною. Живиться Амазонка дощовими водами. В неї впадає більш як 500 приток. Ліві та праві притоки розливаються влітку, але оскільки вони розташовані у субекваторіальних поясах Північної та Південної півкуль, то Амазонка повноводна протягом року. Уявлення про величезну масу води, що несе Амазонка, дає її глибина. У нижній течії вона становить понад 100 м. Щосекунди річка скидає в Атлантичний океан у 130 разів більше води, ніж Дніпро. Під час повені вона розливається на 80-100 км.

Парана — друга за величиною річка Південної Америки, яку корінне населення називає «матір'ю моря». Каламутний слід річки помітний в Атлантиці на відстані 100–150 км від берега. За водністю Парана посідає шосте місце з-поміж найбільших річок планети. Парана прокладає свій шлях крізь міцні породи фундаменту платформи, тому для неї звичайними є пороги і водоспади. Мальовничий водоспад Ігуасу на притоці з тією самою назвою спадає з висоти 72 м, розбиваючись на кілька сотень струменів і потоків.

Оріноко бере початок на Гвіанському плоскогір'ї, тому в її долині дуже багато стрімких схилів та уступів, де утворюються водоспади. На одному з притоків Оріноко розташований найвищий водоспад світу — Анхель. Його води спадають з висоти 1 054 м. Оріноко також живиться дощовими водами і найповноводнішою буває з червня до серпня.

Озера материка зосереджені переважно на півдні Анд і мають льодовикове походження. В Центральних Андах на висоті 3 812 м розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака, що має тектонічне походження. Найбільше озеро Південної Америки — Маракайбо виникло у западині земної кори на півночі материка, воно є найбільшим лагунним озером світу.

Незважаючи на значну висоту Анд, сучасне зледеніння не набуло тут великого поширення. Це пояснюється розташуванням гір переважно в екваторіальних та тропічних широтах. Снігова лінія проходить тут дуже високо — пересічно на висоті 4 500 м, а подекуди й на висоті 6 500 м.

Територія Південної Америки добре забезпечена підземними водами. Вони зосереджені в прогинах давньої платформи на низовинах[3].


Країни[ред.ред. код]

На території Півд. Америки розташовані 12 незалежних держав, а також Французька Гвіана (заморський департамент Франції з 1946 року) і Фолклендські (Мальвінські) о-ви, що належать Великобританії.

Країни та території Площа (км²) Населення
(на 1 липня 2008)
Щільність населення
(на км²)
Аргентина Аргентина 2 766 890 40 677 348 14,3
Болівія Болівія 1 098 580 8 857 870 8,1
Бразилія Бразилія 8 514 877 191 908 598 22,0
Венесуела Венесуела 912 050 26 414 815 27,8
Гаяна Гаяна 214 970 770 794 3,6
Колумбія Колумбія 1 138 910 45 013 674 37,7
Парагвай Парагвай 406 750 6 347 884 15,6
Перу Перу 1 285 220 27 925 628 21,7
Суринам Суринам 163 270 438 144 2,7
Уругвай Уругвай 176 220 3 477 778 19,4
Фолклендські (Мальвінські) острови Фолклендські (Мальвінські) острови (спірні між Великобританією та Аргентиною) 12 173 2 967 0,24
Французька Гвіана Французька Гвіана (Франція) 91 000 209 000 2,1
Чилі Чилі 756 950 16 454 143 21,1
Еквадор Еквадор 283 560 13 927 650 47,1
Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови 3 093 20 0
Всього 17 824 513 382 426 293 21,5

Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови не мають постійного населення. Острови належать Великобританії, відносяться до заморської самокерованої території Фолклендських островів.

Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови вважаються частиною Антарктики.


Мінеральні ресурси[ред.ред. код]

Велику роль в економіці більшості країн Південної Америки відіграє гірничодобувчий пром-сть. Її частка у ВВП нв кінці XX ст. коливається від 1% (Бразилія), 1,5% (Колумбія), 2,5% (Аргентина) до 8% (Болівія), 9-10% (Сурінам, Гайана, Чилі, Перу, Еквадор) і 16% (Венесуела). Частка гірн. промисловості в загальному пром. виробництві вища: від 4,5% для Аргентини до 25-30% для Болівії і Венесуели; в Перу і Чилі гірн. пром-сть — осн. галузь пром. виробництва. При цьому Венесуела, Колумбія, Аргентина та Еквадор видобувають г.ч. енергетичну, а Болівія, Гайана, Сурінам, Перу, Чилі, Бразилія — металічну сировину. Значна частина сировини, що добувається і паливо переробляється на місці, в той же час значна частина зал. руди і бокситів експортується в сирому вигляді. Частка внутр. споживання металів відносно невелика. Енергетична сировина, передусім нафта, забезпечує 80-90% загальної вартості експорту сировини і палива, понад 90% експорту гірничо-металургійного виробництва забезпечують мідь, залізо, боксити, олово, свинець і цинк, срібло, вольфрам, молібден і стибій.

Демографія[ред.ред. код]

Расовий склад населення.

Етнічний склад[ред.ред. код]

На етнічному рівні населення Південної Америки можна розділити на три типи: індіанці, білі і темношкірі. В таких країнах, як Колумбія, Еквадор, Парагвай та Венесуела в демографічному плані переважають метиси (нащадки міжрасових шлюбів іспанців і тубільного населення). Лише в двох країнах (Перу і Болівії) індіанці утворюють більшість. У Бразилії, Колумбії і Венесуелі проживає значна кількість населення африканського походження. В таких державах, як Аргентина, Уругвай, Чилі і Бразилія більшість населення має європейське походження, з них у перших двох більшість населення — нащадки вихідців з Іспанії та Італії. На півдні і південному сході Бразилії проживають нащадки португальців, німців, італійців та іспанців.

Чилі прийняла хвилю еміграції з Іспанії, Німеччини, Англії, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії, Скандинавії, Греції та Хорватії протягом 18 і на початку 20 століть. У цій країні проживає, за різними даними, від 1 600 000 (10% населення) до 4 500 000 (27%) вихідців з Басконії. 1848 був роком масової імміграції німців (також австрійців і швейцарців) і, частково, французів, головним чином, в південні райони країни, досі абсолютно незаселені, але багаті природою і корисними копалинами. Ця іміграція німців продовжилася після першої та другої світових воєн таким чином, що сьогодні близько 500 000 чилійців мають німецьке походження. Крім того, близько 5% населення Чилі — нащадки вихідців імігрантів-християн з Середнього Сходу (палестинці, сирійці, ліванці, вірмени). Також близько 3% населення Чилі — генетичні хорвати. Нащадки греків становлять близько 100 000 чоловік, більшість з них живе в містах Сантьяго і Антофагаста. Близько 5% населення — французького походження. Від 600 000 до 800 000 — італійського. До Бразилії німці іммігрували, головним чином, протягом XIX і XX століть у зв'язку з політико-соціальними подіями на батьківщині. Сьогодні близько 10% бразильців (18 млн) мають німецьке походження. Крім того, Бразилія — країна Латинської Америки, де проживає найбільша кількість етнічних українців (1 млн). Етнічні меншини в Південній Америці також представлені арабами і японцями в Бразилії, китайцями в Перу та індійцями в Гайані.

Мови[ред.ред. код]

Ареал поширення індіанських мов в Латинській Америці:

Найпоширенішими мовами Південної Америки є португальська та іспанська. Португальською мовою говорить Бразилія, населення якої становить близько 50% населення цього континенту. Іспанська мова є офіційною мовою більшості країн цього континенту. Також в Південній Америці розмовляють і на інших мовах: в Сурінамі говорять по-голландськи, в Гайані — по-англійськи, а у Французькій Гвіані — відповідно по-французьки. Нерідко можна почути і тубільні мови індіанців: кечуа (Еквадор, Болівія і Перу), гуарані (Парагвай і Болівія), аймара (Болівія і Перу) і арауканська мова (південь Чилі та Аргентини). Усі вони (крім останньої) мають офіційний статус у країнах свого мовного ареалу. Оскільки значну частку населення Південної Америки складають вихідці з Європи, багато з них досі зберігають свою мову, найпоширенішими з них є італійська та німецька мови в таких країнах як Аргентина, Бразилія, Уругвай, Венесуела і Чилі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела Інтернет[ред.ред. код]


Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.