Brachycerini
| Brachycerini | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Довгоносик Brachycerus ?repertus. Іспанія, Андалузія
| ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Брахіцеріні (Brachycerini Billberg, 1820) — триба жуків з родини Брахіцерид (Brachyceridae). Описано понад 500 рецентних видів брахіцеріні, переважна більшість їх — представники роду Brachycerus. Викопні рештки жуків цієї групи відомі з олігоцену й міоцену.
Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]
Жуки середніх та великих розмірів. Тіло овальне або майже округле. Крил не мають. Забарвлення верхньої частини тіла — чорних, сірих, коричневих, інколи жовтих тонів, часто-густо із візерунком з червоних або жовтогарячих крапочок. У деяких тіло більш або менш гладеньке, але у більшості воно зверху та з боків звичайно «оздоблене» численними рельєфними виростами у вигляді зубців, загострених шипів, ребер, кілів, валиків, горбочків тощо.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Усі брахіцеріні рослинноїдні, хоча кормові рослини достовірно відомі лише для 10-15 видів. Місця мешкання цих комах пов'язані з травами, якими вони харчуються: лілійними, амарилісовими, ароїдними та орхідними[1]. Харчова спеціалізація стала причиною того, що у англійській цих комах часто звуть lily beetles («лілійні жуки»), або garlic beetles («часникові жуки»).
У посушливих регіонах (степи, пустелі) ці комахи пов'язані з ефемероїдами, тому дорослі жуки активні тут на початку теплої пори року із достаньої кількістю опадів (на півдні Європи — навесні). Вони гризуть надземні частини рослин, личинки харчуються цибулинами у ґрунті, ззовні чи зсередини. У несприятливі (спекотливі, холодні) сезони жуки неактивні (діапауза). Прив'язанність до життєвого циклу дикорослих ефемероїдів робить брахіцеріні вразливими до діяльності людини — розорення степів, піскоукріплювальних робіт у пустелях та ін.
Географічне поширення[ред. | ред. код]
Ареал триби охоплює територію від Півдня Європи до Південної Африки (включно з Мадагаскаром, Близький Схід, Малу, Передню й Середню Азію, Казахстан[2]. Переважна більшість видів все ж таки входить до афротропічної фауни[3]. Імовірно, група виникла саме у межах цієї області і згодом розселювалась суходолом, утворюючи вторинні осередки формоутворення[4].
В Україні мешкає ймовірно три види брахіцеріні.
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
В екосистемах брахіцеріні є однією з численних ланок кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги — споживачі рослинної органіки. Не виключено, що вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів. Відома інформація, що коли-не-коли окремі види завдають шкоди культивованим лілійним — цибулі, часнику, декоративним квітам — амарилісам, гладіолусам, тюльпанам, каллам, гіацинтам, нарцисам та ін.[1]. Проте через нечисленність та локальне поширення більшість видів у цьому відношенні є нейтральними. Декілька південноафриканських видів є потенційними гербіфагами для пригнічення бур'янів-аспарагусів[5].
Один вид триби — брахіцерус зморшкуватий (Brachycerus sinuatus Ol.) — внесений до Червоної книги України[6].
Класифікація[ред. | ред. код]
Брахіцеріні поділяють на шість родів: Brachycerus, Euretus,Hoffmanista, Progtadivus,Theates, Theatomorphus[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Friedman A.-L.-L. & Sagib A. Review of the genus Brachycerus Olivier in Israel (Coleoptera: Curculionoidea: Brachyceridae: Brachycerinae) // Israel Journal of Biology, 2010, v. 40, pp. 25-70
- ↑ Colonelli, E. Brachyceridae, pp. 182—184 — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 7. Stenstrup, Apollo Books, 2011, 373 pp.
- ↑ а б Alonso-Zarazaga M.A., Lyan Ch.H.C. A World Catalogue of Families and Genera of Curculionoidea (Insecta: Coleoptera). Madrid, 1999. — 315 p.
- ↑ Арзанов Ю. Г. Обзор долгоносиков рода Brachycerus Olivier (Coleoptera: Brachyceridae) европейской части России, Кавказа и сопредельных стран // Кавказский энтомологический бюлетень, 2005, т. 1, вып. 1, с. 65−80
- ↑ Kleinjan, C.A. & Edwards, P.B. 2006. Asparagus weeds in Australia—a South African perspecctive with emphasis on biological control prospects. Proceedings of a workshop convened by the National Asparagus Weeds Management Committee held in Adelaide on 10–11 November 2005.Plant Protection Quarterly, v. 21, # 2, pp.: 63–68
- ↑ Червона книга України. Тваринний світ /І. А. Акімов (ред). — К.: Глобалконсалтинг, 2009. — 600 с. http://redbook-ua.org/item/ [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.]