Мадагаскар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Демократична Республіка Мадаґаскар
Repoblikan'i Madagasikara
République de Madagascar

Прапор Мадаґаскару Герб Мадаґаскару
Прапор Герб
Девіз: "Tanindrazana, Fahafahana, Fandrosoana"(Малагасійська)
"Земля предків, свобода, прогрес"
Гімн: Ry Tanindraza nay malala ô
О, наша кохана Земле предків
Розташування Мадаґаскару
Столиця Антананаріву
18°55′ пд. ш. 47°31′ сх. д. / 18.917° пд. ш. 47.517° сх. д. / -18.917; 47.517
Найбільше місто столиця
Офіційні мови Малагасійська, французька
Державний устрій Республіка
 - Президент Ері Радзаунарімампіаніна
 - Прем'єр-міністр Омер Берізікі
Незалежність від Франції 
 - Дата 26 червня 1960 
Площа
 - Загалом 587 041 км² (45)
 - Води (%) 0.13%
Населення
 - оцінка 2009 р. 20 653 556 (55)
 - перепис 1993 р. 12 238 914
 - Густота 35 2/км² (174)
ВВП (ПКС) 2011 р., оцінка
 - Повний $20 400 млн.[1] (117)
 - На душу населення $933[1] (172)
ВВП (номінальний) 2011 р., оцінка
 - Повний $10 025 млн.[1] (128)
 - На душу населення $458[1] (176)
ІРЛП  (2009) 0.435 (середня) (135)
Валюта Малаґасійський аріарі (MGA)
Часовий пояс EAT (UTC+3)
 - Літній час не спостерігається (UTC+3)
Домен інтернету .mg
Телефонний код +261

Мадагаскар (малаг. Madagasikara, фр. та англ. Madagascar), офіційна назва Демократична Республіка Мадаґаскар — держава в західній частині Індійського океану, на острові Мадагаскар і прилеглих дрібних островах біля східного берега Африки, близько 400 км від Мозамбіку.

Мадагаскар — член Африканського Союзу і ООН.

З 1896 до отримання незалежності в 1958 Мадагаскар був колонією Франції. У 1958—1976 країна мала назву Малагасійська Республіка, потім до 1992 — Демократична Республіка Мадагаскар.

Історія[ред.ред. код]

Недавня історія[ред.ред. код]

Незалежність від Франції отримано в 1960. У 1972 армія взяла уряд під контроль, Дідьє Рацірака став президентом; в 1977 Національний фронт захисту малагасійської соціалістичної революції став єдиною легальною політичною організацією. Політична опозиція легалізована в 1990, створено 36 нових партій. У 1991 відбулися антиурядові демонстрації; Рацірака створив новий кабінет. Перші багатопартійні вибори 1992 виграла демократична коаліція, очолювана Альбертом Зафі, став президентом в 1993, а Франциск Рауені — прем'єр-міністром.

Природа[ред.ред. код]

Національний парк Ісало

Загальні відомості[ред.ред. код]

Мадагаскар — один із найбільших на землі островів, що поступається розмірами лише Гренландії, Новій Гвінеї та Калімантану. Його площа 590 тисяч км². Крайня північна точка — мис Амбр — віддалена від крайньої південної — мису Сент-Марі — на 1650 км. Середня ширина острова — 400—450 кілометри, найбільша — 600 кілометрів.

Берегова лінія Мадагаскару не дуже звивиста. Найбільше порізані північні та західні береги.

Мадагаскар — гірська країна: понад половину острова займають гірські хребти, плоскогіря і пасма високих горбів. Головний вододіл тягнеться з півночі на південь більш як на 800 км уздовж східного берега так, що між ним і океаном залишається порівняно вузька смуга низовини. На схід гори обриваються круто. На заході до них прилягають плоскогіря, що величезними східцями знижуються в бік Мозамбікської протоки. Найвищі гори — Анкаратра і Царатанана — містяться всередині і на півночі острова. Це групи згаслих вулканів 2000—2500 м заввишки. Через всю східну частину острова з півночі на південь простяглося Центральне нагір'я (Високе плато) висотою 800—1500 м, в межах якого виділяють масиви: Царатанана (до 2876 м), Анкаратра (2643 м), Вухімехеті (1956 м).

Діючих вулканів на Мадагаскарі немає, але згаслих багато. Острів був колись осередком досить сильної вулканічної діяльності. Землетруси і тепер бувають часто. В багатьох місцях б'ють гарячі джерела, а з тріщин землі виходять струмені вуглекислого газу.

Якщо намалювати профіль Мадагаскару по лінії схід-захід, то в загальних рисах він матиме вигляд даху, один схил якого, звернений до Африки, довгий, пологий і східчастий, а другий, звернений до Індійського океану, короткий і стрімкий. Зрозуміло, що при такій будові поверхні річки західної і східної частин острова мають відрізнятися і розмірами, і характером своєї течії. Східний берег Мадагаскару багатий на річки. Всі вони невеликі, порожисті і стрімкі, особливо після дощів. Річок, що течуть у Мозамбікську протоку, не так багато, як на східному схилі острова, але зате вони довгі і повноводні. Деякі з них у нижній течії придатні для судноплавства, проте плавати по них можуть тільки судна з невеликою осадкою і плоскодонні.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат східного узбережжя Мадагаскару є досить вологим та жарким, на заході спекотний та посушливий. Відмінність кліматів на острові пояснюється розмірами Мадагаскару і будовою його поверхні. При цьому є й спільні риси: клімат всюди тропічний, за винятком північно-західної частини острова, де панує клімат екваторіальних мусонів, а рік поділяється не на чотири сезони, а тільки на два — сухий і вологий.

На східному березі дощі починаються в грудні і тривають до квітня. В Тамтаве лютий — зазвичай найтепліший місяць, температура досягає 34º тепла. З травня до листопада триває сухий сезон, у який зазвичай дощів випадає дещо менше, ніж у вологий. Найхолодніший місяць — липень, коли температура в середньому становить 16º тепла.

Західний берег має спекотніший клімат порівняно з східним (температура сягає +38º). На його території також з грудня до квітня йдуть сильні, зливові дощі, на відміну від сухого сезону, коли вони трапляються рідко.

Рослинність[ред.ред. код]

Усе східне узбережжя від моря до підніжжя гір зайнято вологим тропічним лісом. Ліси також тягнуться майже безперервно вузькою стрічкою по берегах навколо всього острова. В лісах найбільше папоротей, складноцвітих, бобових і химерних барвистих орхідей. Високостовбурні ліси з слаборозвинутим підліском і непрохідні незаймані хащі чергуються з луками і драговинами. На заболочених ділянках лісу біля підніжжя дерев густо ростуть очерет, гігантські трави, лілії з білими і жовтими квітками й широкими розгорнутими листками.

У західній частині острова, де вологи менше, ліси значно рідші, вони зустрічаються, головним чином, по долинах річок. У суху пору року вони скидають листя, чим і відрізняються від вічнозелених лісів сходу. Найтиповіший ландшафт тут — савани, тобто травянисті простори з заростями чагарника. Трави і чагарники займають також плоскогіря, і тільки найвищі місця майже позбавлені рослинності.

У лісах Мадагаскару багато цікавих і цінних порід: бамбук, баобаб, тамаринд, дерева тикове, ебенове, палісандрове, рожеве. На східному узбережжі росте кокосова пальма, на західному — віялова. В лісах росте також копалове дерево з густим блискучим листям, із смоли якого виготовляють лак. Повсюди (крім високогірної частини) є пальма рафія. Її стрункий, але короткий шорсткуватий стовбур прикрашений зверху пучком листя 5-6 м завдовжки. Листки дають волокно для виготовлення полотна.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Тваринний світ Мадагаскару за своєрідністю можна порівняти тільки з австралійським. Він утворює зовсім особливу зоогеографічну область. Мадагаскар відокремився від Африки задовго до того, як виникла сучасна африканська фауна. Ось чому, незважаючи на близьке сусідство з Африкою, на Мадагаскарі майже зовсім немає звичайних африканських тварин, але зате на ньому збереглися дуже давні форми — лемури (або напівмавпи) і комахоїдні. Саме вони і є основними представниками тварин на Мадагаскарі, який недарма прозвали «островом лемурів».

Мадагаскарські лемури водяться тільки у лісах, удень сплять у дуплах дерев, уночі полюють, влаштовуючи інколи концерти в могильній тиші тропічних нетрів. Їхні дивні крики на непідготовлену людину справляють неприємне враження. Холоду лемури не терплять, і спроби пристосувати їх до життя в зоологічних садах Європи закінчилися невдачею.

Найбільший з лемурів — індрі. Голос його нагадує плач дитини. Все тіло (завдовжки до 80 см) вкрите хвилястим хутром; лоб, груди, куприк і боки білі, решта все— буре і чорне. Хвіст короткий, недорозвинений, усього два-три сантиметри. Індрі спритний, легко стрибає з гілки на гілку, живиться плодами, але їсть і дрібних птахів. Легко приручається, і малагасійці виховують його для полювання.

Інший рід лемурів, з лисячою головою і довгим (довшим за тіло) хвостом — це макі. Вони жваві, рухливі, тримаються групами по 6-12 особин, у сутінках виходять збирати листя, плоди і полювати на дрібних тварин. Повна протилежність макі — це маленький і безхвостий лемур лорі. Його неповороткість і незграбність вражаючі. Цікавий також ай-ай, або руконіжка, — злий плоскоголовий лемур з великими вухами і довжелезним хвостом. Живе в бамбукових лісах, живиться серцевиною бамбука і цукрової тростини, але не гидує жуками і лялечками. Як тільки зійде сонце, він засинає, засунувши голову між ногами і обгорнувши її своїм довгим хвостом.

З хижаків на Мадагаскарі водиться тільки рудувато-чорна фосса, або тхоровий кіт. Завбільшки вона з великого собаку, але невисока, бо лапи в неї короткі. Кішка ця наганяє жах на місцевих жителів. Про її кровожерність і силу розповідають легенди. З родини вівер на острові є мангуста, або іхневмон, який називається ще фараоновою мишею, — нещадний винищувач змій.

У гористих місцях, чагарниках, папоротях і лісистих заростях живе полохливий, несмілий тенрек, представник комахоїдних. Тіло його, як у нашого їжака, вкрите голками; зростом він з кролика. Бачити його можна тільки влітку, після заходу сонця, коли він зі своєї нірки виходить на промисел. Взимку, ж тобто в період посухи, тенрек впадає в сплячку.

Водяться також африканський кабан і водяна свиня.

Птахи Мадагаскару також своєрідні. Тут водяться зелені папуги, яскраво-червоні кардинали, сині голуби, султанська курочка, ефіопський ібіс, зимородок синій, ворони, цесарки. Колись на Мадагаскарі жили, але потім винищені людьми велетенські, схожі на казуарів, птахи епіорніси, заввишки до 3 м і вагою до пів тони. Яйце епіорніса за об'ємом дорівнює 150 курячим і може вмістити вісім літрів рідини.

Змії, що живуть на острові, не отруйні. В озерах, болотах і спокійних річкових заводях багато крокодилів.

Економіка[ред.ред. код]

Мадагаскар вважається однією з найменш розвинених держав світу. Станом на 2003 рік 75% населення кваліфікується як бідне, а дохід на душу населення становить 260 доларів США.

Мадагаскар є переважно аграрною країною. Основні галузі промисловості: харчова, текстильна, взуттєва, цементна, паперова, нафтова, туризм. Є залізничний, автомобільний, морський транспорт. У країні 18 морських портів, найбільший — Туамасіна (понад 45% вантажообігу). Антананаріву має міжнародний аеропорт.

Імпорт та експорт[ред.ред. код]

Обсяги імпорту зазвичай перевищують обсяги експорту. У 2003 році імпорт склав 920 млн доларів США, основні одиниці імпорту: нафта, продукти харчування та товари споживання. Головні партнери — Франція (31,6%), Китай (13%), Гонконг (10%), Бельгія (5,7%), США (5,4%) та Сингапур (4,6%).

Експорт у 2003 році мав обсяг 700 млн доларів США. Основними його одиницями є ваніль, морепродукти, кава, нафтопродукти, цукор, бавовняні тканини та хромова руда. Головні партнери (2003) — США (35,1%), Франція (34,1%), Німеччина (6,1%).

Туризм[ред.ред. код]

Мадагаскар часто називають  "островом-мрією",  "серцем затонулого континенту". Він оспіваний багатьма поетами, в тому числі М. Гумільовим. Іноземних туристів сюди вабить краса природного ландшафту, багатство і різноманітність рослинного і тваринного світу, а також самобутність національної культури.

Визначні пам'ятки: президентський палац, музей національної музики, ринок ремісничих виробів Андра Нуахангі в м. Антананаріву, португальські форти в м. Тауланару, арабські мечеті і торговельні ряди в м. Махадзанга, національні парки і заповідники Андасібе, Беренті, Захамена, Ісалу, Лукубе, Монтань-д'Амбр, Царатанана, Цімбазаза та ін.

Політика[ред.ред. код]

26 червня 1960 була проголошена незалежність Малагасійської республіки. У результаті демократичних виборів до влади приходить Соціал-демократична партія на чолі з Філібера Ціранана. Неоколоніалістичний режим уряду Ціранана привів до різкого падіння рівня життя, поглиблення соціальних і етнічних протиріч. Країну охопила глибока економічна криза, мали місце масові антиурядові виступи і повстання. В умовах, що уряд Ціранана був змушений передати 18 травня 1972 владу військовим. Новий уряд очолив генерал Рамананцуа. Уряд Рамананцуа переглянув нерівноправні франко-малагасійські угоди 1960 і в 1973 підписало нові — такі, що стверджували суверенітет Мадагаскару і виведення з країни французьких військ. Була обмежена діяльність іноземного капіталу і введений контроль над експортно-імпортними операціями.

У 1975 реакційні сили за підтримки частини армійських офіцерів і поліції підняли збройний заколот. У лютому 1975 уряд Рамананцуа склав з себе повноваження. Був утворений Верховна Революційна Рада, яку очолив міністр закордонних справ Дідьє Рацірака. Новий режим взяв курс на соціалістичну орієнтацію. У грудні 1975 на референдумі були схвалені Хартія Малагасійської Соціалістичної Революції, нова конституція і обрання Раціракі президентом республіки. Уряд приступив до вирішення завдань з подолання спадщини колоніалізму і наслідків неоколоніалістичного правління, маючи на меті зміцнення політичної незалежності та досягнення економічної самостійності. Була проведена націоналізація банків і більшості великих торгово-промислових компаній. Було скасовано подушний податок, податок на худобу, підвищена мінімальна заробітна плата.

У 1991—2002 в країні змінилося кілька правителів; Рацірака періодично повертався до влади, однак його повноваження були сильно урізані.

У 2002 президентом країни став великий промисловець Марк Равалуманана, який почав проводити політику широких господарських і політичних реформ і боротьби з корупцією. У січні 2009 між президентом країни Марком Равалуманана і мером столиці Мадагаскару Андрі Радзуеліна спалахнув конфлікт, який пізніше переріс у криваві зіткнення між їх прихильниками. 7 лютого 2009 близько 10:00 прихильники мера зібралися на маніфестацію і рушили в напрямку президентського палацу, де їм перегородили шлях озброєні солдати. Після того, як деякі маніфестанти спробували прорватися крізь заслін, солдати відкрили вогонь, внаслідок чого близько 40 чоловік було вбито і близько 300 поранені. Прихильники мера звинувачують президента у зловживанні службовим становищем.

17 березня 2009 президент країни Марк Равалуманана був фактично зміщений зі свого поста своїм суперником, на бік якого перейшла армія, що раніше займала нейтральну позицію. Згідно з суперечливим повідомленнями, Равалуманана був вигнаний з президентського палацу військовими формуваннями під керівництвом контр-Іполита Рамарусуна. Оголошено про формування перехідного уряду під керівництвом колишнього мера Андрі Радзуеліна. Радзуелін відразу ж усунув зі своїх посад 8 міністрів, тим самим ще більше послабивши позиції колишнього президента. Тим часом, Африканський Союз, саміт якого має відбутися в Антананаріву, засудив цю «спробу путчу». 20 березня 2009 Африканський союз призупинив членство Мадагаскару в цій організації в зв'язку з державним переворотом.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

В адміністративному відношенні Мадагаскар поділяється на 6 провінцій.

Українська назва Малагасійська назва Населення (2001),
тис. жит.
Територія,
тис. км²
Адм. центр
1 Антананаріву Antananarivo 4 581,8 58,3 Антананаріву
2 Анціранана Antsiranana 1 188,4 43,0 Анціранана
3 Фіанаранцуа Fianarantsoa 3 366,3 102,4 Фіанаранцуа
4 Махадзанга Mahajanga 1 733,9 150,0 Махадзанга
5 Туамасіна Toamasina 2 593,1 71,9 Туамасіна
6 Туліара Toliara 2 229,6 161,4 Туліара

Населення[ред.ред. код]

Мадагаскар — поліетнічна держава (18 етнічних груп: антадруї, антайсака, антайфасі, бару, бецілеу, везу, зафіманіра, махафалі, мерина, сакалава, танала та ін.) Населення сформувалося шляхом численних міграцій народів як Африки, так і південно-східної Азії, діяльності європейців-колонізаторів та арабів-торгівців. Мадагаскар був джерелом постачання рабів для острова Маврикій для заготівлі цінного чорного (ебенового) дерева (кінець 16 століття), для Реюньйону для роботи на плантаціях кави (початок 18 століття), Сейшельських островів (кінець 18 століття). Кілька відсотків населення становлять індійці, китайці, коморці, креоли, пакистанці і французи.

З огляду на особливості історичного та політичного розвитку Мадагаскару, відносно привілейованою частиною населення є мерина. Через християнські місії вони першими з народів країни отримали доступ до європейської освіти.

  • Середня щільність населення — 27,2 чол. на 1 км² (2002).
  • Середньорічний приріст — 3,03%.
  • Народжуваність — 41,94 на 1000 чол.
  • Смертність — 11,62 на 1000 чол.
  • Дитяча смертність — 78,52 на 1000 новонароджених.
  • Діти до 14 років — 44,9% населення.
  • Жителі віком понад 65 років — 3,1%.
  • Середня тривалість життя — 56,54 років (чоловіки — 54,19, жінки — 58,96).
  • Сільське населення — 82%.

52% населення сповідують традиційну релігію (анімалізм, фетишизм, культ предків, сил природи тощо), 41% — християнство (приблизно рівна кількість католиків і протестантів), 7% становлять мусульмани-суніти, переважно переселенці з Коморських островів і Пакистану (2003). Діють кілька афро-християнських церков. Християнство почало поширюватися з 17 століття, більшість християн одночасно залишаються вірними давнім традиціям. Досі збереглася ритуальна церемонія вшанування предків фамадихана — перепоховання покійних, під час якого останки дістають із сімейного склепу, очищають і, загортаючи в новий саван, виставляють для «спілкування» з родичами.

Населення Мадагаскару зросло з 2,2 мільйонів у 1900 році до 7,6 мільйонів у 1975-му..[2] Рабство було скасоване 1896 року, але багато з 500 000 звільнених рабів залишилися слугами у колишніх господарів.[3]

Після здобуття незалежності перепис населення проводився лише двічі, у 1975 та 1993 роках. На час останнього іноземці, яких було 18 497, становили 0,15% населення.

Найважливіші міста: Антананаріву, порт Таматаве, порт Мажунга, порт і військово-морська база Дієго-Суарес. З північного заходу до Мадагаскару прилягає маленький острів Носсі-Бе з важливим портом Носсі-Бе.

Мова[ред.ред. код]

Малагасійська мова є поширеною на всій території острова. Мадагаскар також є франкомовною країною, а французька мова використовується серед освіченого населення. Англійська є маловживаною, але набирає популярність, а в 2003 році уряд оголосив про пробний проект введення вивчення англійської у початкових класах 44 шкіл. Вважалося, що цей проект пошириться на всю державу.

У першій Конституції 1958 року офіційними мовами Малагасійської Республіки було названо малагасійську та французьку.[4] У Конституції 1992 року про офіційні мови нічого не говорилося, натомість, державною мовою оголошувалася малагасійська. З іншого боку, багато джерел заявляло про офіційний статус малагасійської та французької, оскільки вони були ними де-факто. В квітні 2000 року громадянин республіки подав заяву до суду на підставі того, що публікація офіційних документів виключно французькою була неконституційною. Вищий Конституційний Суд у своєму рішенні постановив[5], що за відсутності мовного кодексу французька мова має характер офіційної.

У Конституції 2007 року малагасійська мова залишилася державною, а офіційними оголошувалися малагасійська, французька та англійська. Мотивацією до включення англійської певною мірою було покращення відносин з сусідніми державами, де англійська широковживана, а також заохотити прямі іноземні інвестиції.[6] Англійська мова втратила цей статус конституційно після референдуму, проведеного в листопаді 2010 року. Ці результати не були визнаними політичною опозицією міжнародної спільноти, які посилалися на недостатню прозорість та об’єктивність організації виборів.[7]

Культура[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г «Madagascar». International Monetary Fund. Архів оригіналу за 31 August 2012. Процитовано 19 April 2012. 
  2. "Madagascar - Population". Library of Congress Country Studies.
  3. Shillington, Kevin (2005). Encyclopedia of African history. New York, NY: CRC Press. с. 878. ISBN 1579584535. 
  4. "Le malgache et le français sont les langues officielles de la République Malgache." Constitution, Titre I, Art. 2; Constitutional Law 14 October 1958.
  5. «Haute Cour Constitutionnelle De Madagascar, Décision n°03-HCC/D2 Du 12 avril 2000». Saflii.org. 2000-04-12. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-04-25. 
  6. Madagascar adopts English as official language, ClickAfrique.com, 10 April 2007.
  7. «Madagascar: La Crise a un Tournant Critique?». International Crisis Group. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-11-25. 

Посилання[ред.ред. код]

Уряд[ред.ред. код]

Новини[ред.ред. код]

Overviews[ред.ред. код]

Директорії[ред.ред. код]

Екологія[ред.ред. код]

Miscellaneous[ред.ред. код]