Litoria caerulea

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Litoria caerulea
Caerulea3 crop.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Земноводні (Amphibia)
Ряд: Безхвості (Anura)
Родина: Райкові (Hylidae)
Рід: Австралійська райка (Litoria)
Вид: L. caerulea
Біноміальна назва
Litoria caerulea
White, 1790
Litoria caerulea distribution.png
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category: Litoria caerulea
ITIS logo.jpg ITIS: 662872
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 30344
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Litoria caerulea
Fossilworks: 153547[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных 153547[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных

Litoria caerulea (Зелена деревна жаба) — жаба з роду безхвостих земноводних з родини райкові. Інша назва райка Вайта (на честь британського натураліста Джона Вайта).

Зустрічається в Західній Новій Гвінеї (Індонезія), Папуа-Новій Гвінеї на островах в протоці Торреса в північно-східній Австралії і в Новій Зеландії (були ввезені), веде нічний спосіб життя.

Середня тривалість життя жаби у неволі — близько 16 років. Порівняно з більшістю жаб, це довго. Її раціон становлять різні комахи, дрібні рептилії, риби, жаби. Самиці мають розміри — до 13 см, самці — до 7 см. Зелені деревні жаби покірні і добре підходять для проживання поблизу людських жител. Вони часто зустрічаються на вікнах або всередині будинків. Жаба кричить, коли вона знаходиться в небезпеці, щоб відлякати ворога, і пищить, коли її торкаються. В силу своїх фізичних і поведінкових особливостей, зелена деревна жаба стала однією із найбільш упізнаних жаб у своєму регіоні і є популярною екзотичною твариною у всьому світі. Виділення шкіри жаби володіють антибактеріальними та противірусними властивостями, які можуть виявитися корисними у фармацевтичних препаратах.

Таксономія[ред.ред. код]

Зелена деревна жаба розділяє рід Litoria з десятками видах жаб ендемічних для Австралазії. Загальна назва виду, «білі деревні жаби», в честь першого опису Джона Уайта в 1790 році. Зелена деревна жаба була першою австралійською науково-класифікованою жабою; екземпляр знайшов своє місце у колекції пана Джозефа Банкс, але був знищеним у зв'язку з німецьким бомбардування музею в Королівському коледжі хірургів імені Джона Хантера в Лондоні у Другій світовій війні.

Вид спочатку називався «Blue Frog» (Блакитна Жаба), незважаючи на зелений колір. Екземпляри, відправлені до Англії, були пошкоджені консервуючою речовиною і стали блакитними. Колір жаби спричинений блакитними і зеленими пігментами, покрились жовтим шаром;. консервант знищив жовтий шар і жаба залишилась з синім зовнішнім виглядом. Спеціальний епітет «caerulea», що на латині — блакитний, залишився. Жаба також відомий як «зелена деревна жаба», але це ім'я часто дають найбільш розповсюдженим великим зеленим деревним жабам певної місцевості, наприклад, американська зелена деревна жаба (Hyla cinerea).

Опис[ред.ред. код]

Зелена деревна жаба може вирости до 10 см (4 дюйма) в довжину. Її колір залежить від температури і кольору навколишнього середовища, в межах від коричневого до зеленого ;черевна поверхня — біла. Жаба часом має невеликі, білі, неправильної форми плями на спині. На кінчиках лапок, вона має великі диски, які забезпечують зчеплення під час лазіння. Очі золотого кольору з притаманними для роду Litoria горизонтальними райдужними оболонками. Пальці на третину перетинчасті, а пальці лап — майже на три чверті.

Хоча у жаби є легені, вони поглинають кисень через шкіру, а для того, щоб це відбулося ефективно, шкіра повинна бути вологою. Недоліком вологості шкіри є патогени, які можуть розвиватись на ній, збільшуючи ймовірність зараження. Щоб уникнути цього, жаби виділяють пептиди, які руйнують ці патогени. Було знайдено кілька пептидів у секреції шкіри, які здатні знищити ВІЛ не завдаючи шкоди здоровим Т-клітинам.

Пуголовок

Зовнішній вигляд пуголовка змінюється протягом усьому його розвитку. Довжина пуголовків цього виду коливається від 8,1 мм (коли вилупилися) до 44 мм. Вони спочатку строкаті з коричневим, розширюючи пігментацію (на зелений або коричневий) в процесі розвитку. Їх нижня частина спочатку темна, а потім освітлюється, стаючи, в кінцевому рахунку, білою як у дорослих. Яйця — коричневі, 1,1-1,4 мм в діаметрі.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Зелена деревна жаба є рідною у північних і східних районах Австралії та південній частині Нової Гвінеї. Розподіл обмежується в основному в теплих і вологих умовах тропічного клімату. Їх діапазон простягається від Іріан Джая до Порт Морсбі, і найбільш поширюється на островах Дару. Поодинокі зразки були зафіксовані в північній частині Нової Гвінеї, але це, як вважають, шляхом впровадження з боку людини. Міжнародний союз охорони природи свідчить про «розкидані місця» як у Новій Гвінеї так і в Індонезії.

Вид був введений у Сполучених Штатах і Новій Зеландії. У Сполучених Штатах він обмежений двома регіонами в межах Флориди, де був, можливо, введеним, через торгівлю тваринами. У Флориді були виявлені невеликі популяції і невідомо чи викликали вони екологічний збиток як загарбницький вид. У Новій Зеландії популяція жаб була, але з 1950 року не було зареєстровано жодних спостережень .

Екологія, поведінка та особливості життя[ред.ред. код]

Зелені деревні жаби дуже покірні та слухняні. Вони ведуть нічний спосіб життя і виходять на початку вечора, щоб вполювати їжу. Протягом дня вони знаходять прохолодне, темне і вологе місце, щоб спати, наприклад, в дуплах дерев або ущелинах. Взимку, зелені деревні жаби не вилазять, їх зазвичай не видно. Залежно від їх розташування, зелені деревні жаби займають різні місця проживання. Як правило, їх можна знайти в покрові дерев поблизу джерел води. Тим не менш, вони можуть вижити в болотах (серед очеретів) або на луках в прохолодний клімат. Зелені деревні жаби відомі тим, що населяють водні джерела всередині будинків, таких як раковини або туалети. Можна знайти жабу на підвіконні. Вони займуть цистерни, водостічні труби і канави, так як вони мають високу вологість і, як правило, холодніші від зовнішнього середовища.

Раціон харчування жаб складають комахи та павуки, при тому, може включати дрібних жаб і ссавців. Зуби жаби не підходять для різання здобичі, тому здобич повинна розміщуватися всередині рота жаби.

Жаба має кілька власних хижаків, серед них змії і птахи. Цей вид має середню тривалість життя в неволі 16 років, але деякі з них, як відомо, живуть більше 20 років. Середня тривалість життя в дикій природі нижча, ніж у неволі, у зв'язку з хижацтвом.

В якості домашньої тварини[ред.ред. код]

Зелена деревна жаба є одним з найпопулярніших видів жаб в якості домашніх тварин у всьому світі. Їх поступливий характер, цікавий зовнішній вигляд і довга тривалість життя роблять привабливим вибором для власників екзотичних домашніх тварин. Це також одна з найпростіших для утримання жаб: її раціон широкий і вона має сильну стійкість до хвороб. Одна з проблем, зазвичай пов'язаних із утриманням цього виду в якості домашньої тварини, є перегодовування; зелені деревні жаби, як правило, стають огрядними, якщо їх перегодували. У дикій природі жабі потрібна енергія, щоб захопити свою здобич. Проте, в неволі, вони отримують живий корм в обмеженому просторі. Це зменшує активність, необхідну для прогодування, в результаті чого збільшується вага.

Збереження[ред.ред. код]

Згідно закону про захист навколишнього середовища і збереження біорізноманіття 1999 року, австралійський закон надає захищений статус зеленій деревній жабі, разом з усією австралійською фауною. Деякі природні середовища існування жаб були знищені. Крім того, було виявлено, що деякі жаби інфіковані хітридієвим грибом. Ці два фактори загрожують скороченню населення зелених деревних жаб.

Посилання[ред.ред. код]

  • Australian Biological Resources Study (1993). Fauna of Australia: Amphibia & reptilia. Canberra: Australian Govt. Pub. Service. ISBN 9780644324298.
  • Bruin, T. «ADW: Litoria caerulea: Information». Archived from the original on 12 June 2005. Retrieved 2005-06-12.
  • Cogger, HG (1979). Reptiles & Amphibians of Australia. A. H. & A.W. REED PTY LTS. ISBN 0-589-50108-9.
  • Egerton, L. ed. (2005). Encyclopedia of Australian wildlife. Reader's Digest ISBN 1-876689-34-X
  • Menzies, JI (1976). Handbook of Common New Guinea Frogs. Wau Ecology Institute.
  • Tyler, MJ (1994). Australian Frogs A Natural History. Reed Books. ISBN 0-7301-0468-0.


  1. а б в Fossilworks