Нова Зеландія

Нова Зеландія англ. New Zealand маор. Aotearoa
Прапор Герб
Гімн: God Defend New Zealand (Боже, захисти Нову Зеландію) God Save the Queen (Боже, бережи королеву)1
Столиця	Веллінгтон -41.283 00174.4541°17′ пд. ш. 174°27′ сх. д.41.283333° пд. ш. 174.45° сх. д. -41.283333, 174.45
Найбільше місто	Окленд2
Офіційні мови	Англійська3 Маорі NZ мова жестів
Державний устрій	Конституційна монархія
- Монарх	Єлизавета II
- Генерал-губернатор	Ананд Сат'янанд (Anand Satyanand)
- Прем'єр-міністр	Джон Кі (John Key)
Незалежність	від Великобританії
- Домініон	26 вересня 19074
Площа
- Загалом	268 680 км² (75-та)
- Води (%)	2,1
Населення
- оцінка гр. 2006 р.	4 165 6005 (124 та)
- перепис 2006 р.	4 143 2796
- Густота	15/км² (193-тя)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	101 685 млрд. $7 (58-ма)
- На душу населення	24 797 $8 (27-ма)
ІРЛП  (2006)	▲ 0,936 (високий) (20-та)
Валюта	Новозеландський долар (NZD)
Часовий пояс	NZST9 (UTC+12)
- Літній час	NZDT (UTC+13)
	(з кін. вересня до сер. березня)
Коди ISO 3166	NZ
Домен інтернету	.nz10
Телефонний код	+64
1 God Save the Queen — офіційний національний гімн, але звичайно використовується тільки на церемонях з участю королеви або генерал-губернатора. [1] 2 Агломерація Окленда — найбільша міська агломерація; Місто Окленд — найбільше окреме місто. 3 Англійська мова є офіційною мовою де факто, де юре три мови мають офіційний статус. 4 Багато дат можуть вважатися датами отримання незалежності (див. Незалежність Нової Зеландії). 5 Оцінка постійного населення Нової Зеландії 31 грудня 2006. [2] 6 Цифри перепису 2006 року, разом з тимчасовими відвідувачами. [3]

Но́ва Зела́ндія (англ. New Zealand, маор. Aotearoa) — держава в південно-західній частині Тихого океану, розташована на двох великих островах (Острів Північний і Острів Південний) та великої кількості (приблизно 700) прилеглих дрібніших островів. Столиця країни — місто Веллінгтон. Населення Нової Зеландії становить близько 4 284 000 осіб (на листопад 2008 року). Держава побудована на принципах конституційної монархії і парламентської демократії і входить до числа розвинених країн світу.

У XI—XIV століттях країна була заселена вихідцями з Полінезії, європейські дослідники відкрили острови у 1642 році. Активне освоєння земель Великою Британією почалося з 1762 року. Однією з основних особливостей Нової Зеландії є географічна ізольованість. Найближчими сусідами країни є — на захід Австралія, відокремлена Тасмановим морем (найкоротша відстань — близько 1700 км); на північ острівні території — Нової Каледонії (близько 1400 км), Тонга (близько 1800 км) та Фіджі (близько 1900 км).

Королівство Нової Зеландії включає в себе незалежні в державному управлінні, але вільно асоційовані з Новою Зеландією острівні держави Острови Кука, Ніуе, а також несамоврядну територію Токелау і антарктичну Територію Росса.

Назва та її етимологія

Перша карта Нової Зеландії, складена Джеймсом Куком.

Назва, дана країні маорі до появи тут перших європейців, не збереглася, але відомо, що острів Північний маорі іменували Те И́ка-а-Ма́уи (маор. Te Ika-a-Māui), що можна перекласти як «риба, що належить Ма́уї». Мауї — напівбог в легендах маорі, що зловив у океані величезну рибу, яка перетворилася після цього на острів. Острів Південний мав дві поширені назви: Те Ва́и Пау́наму (маор. Te Wai Pounamu) та Те Ва́ка-а-Ма́уи (маор. Te Waka a Māui). Першу назву можна перекласти як «нефритова вода», а друга як «човен, що належить Мауї», вже згаданому вище напівбогу легенд маорі. До початку XX століття острів Північний часто іменувався корінними жителями Аотеаро́а ( Aotearoa^{опис файлу} ), що може бути перекладено, як «країна довгої білої хмари» (ao = хмара, tea = білий, roa = довгий), і пізніше саме ця назва стала загальноприйнятою назвою в мові маорі для всієї країни.

Перший європейський мореплавець, який побував біля берегів цієї країни, голландець Абель Тасман, назвав її «Staten Landt». Саме ця назва була трансформованою голландськими картографами в латинське Nova Zeelandia на честь однієї з провінцій Нідерландів — Зеландія (нід. Zeeland) і в голландську назву Nieuw Zeeland. Пізніше британський мореплавець Джеймс Кук використовував англійську версію цього імені, New Zealand, у своїх записах, і саме вона стала офіційною назвою країни. Українська назва, Нова Зеландія, є точним перекладом історично сформованого імені.

Історія

Полінезійський період

Військові човни маорі. За переказами саме такі човни використовували перші переселенці з Полінезії. Малюнок XIX століття.

Першовідкривачами Нової Зеландії по праву слід вважати вихідців з Східної Полінезії, що почали освоєння цих островів імовірно в XI—XIV століттях. Кілька хвиль переселень і послідовний розвиток на нових територіях створили дві хоч і багато в чому схожі культури і народи, які самостійно розвивалися і отримали самоназви маорі (маор. Māori) та моріорі (маор. Moriori). Моріорі компактно проживали на островах архіпелагу Чатем, а маорі заселяли Північний і Південний острови.

У маорі до цього дня збереглися легенди про полінезійського мореплавця Ку́пе (маор. Kupe), що здійснив першу подорож до цих островів на легкому катамарані в середині X століття. Він першим вступив на ці береги, які на той момент були безлюдні. Відповідно до цих легенд кілька поколінь по тому великий флот з океанських каное покинув свої острови, для того щоб колонізувати нові землі. Існування самого Купе і флоту колонізаторів оскаржується рядом дослідників, але археологічні знахідки підтверджують історію полінезійського освоєння.

Именно с маори встретились первые европейцы, попавшие на эти земли.

Див. також: Корінне населення, Мова маорі та Традиційне мистецтво маорі.

Європейський період

Новозеландські земельні війни. Малюнок, 1868 рік.

Медаль — За службу Нової Зеландії в 1939—1945 роках

Голландський мандрівник Абь Тасман (нід. Abel Janszoon Tasman) був першим європейцем, який побачив береги Нової Зеландії у 1642 році.

Англійський мореплавець капітан Джеймс Кук (англ. James Cook) відвідав і обстежив острови у 1768 році. Саме ця подорож поклала початок періоду активного освоєння островів європейцями, першими з яких стали китобої, місіонери і торговці, що облаштовували свої невеликі і нечисленні поселення в переважно вздовж берегової лінії.

У 1840 році у зв'язку зі зростанням інтересу Франції до колонізації Нової Зеландії Велика Британія призначає свого першого лейтенант-губернатора в країні. Ним став Вільям Гобсон (англ. William Hobson). 6 лютого того ж року за його участі був укладений договір, що отримав за місцем його підписання назву Договір Вайтангі. Незважаючи на те, що англійська версія договору та його переклад на мову маорі разюче відрізнялися один від одного і допускали значні різночитання, він став основою створення нової держави і дотримується до цього дня. Відповідно до договору, Нова Зеландія переходила у володіння британської монархії, але при цьому для маорі гарантувалося дотримання всіх їх прав, включаючи майнові.

Договір став базою для створення умов, що сприяли співпраці та розвитку відносин між європейськими поселенцями і племенами маорі. У той же час, розвиток торгівлі, поліпшення умов життя і доступність придбання вогнепальної зброї для маорі підвищили увагу до земельних суперечок (війн) (англ. New Zealand Land Wars), у результаті яких маорі втратили більшу частину своїх земель.

Наступним за Гобсоном губернатором Нової Зеландії став Роберт Фіцрой, протести проти стилю управління якого привели до його відставки (18 листопада 1845).

Сепаратистські тенденції серед маорі тривали до самого початку XX століття, але завдяки грамотній політиці новозеландської влади, і не в останню чергу — зусиллям прем'єр-міністра Р. Седдона й політика-маорі Дж. Керролла, сепаратистський рух втратив підтримку. Припиненням активного сепаратизму умовно вважається дата розпуску Парламенту маорі у 1902 році.

У середині 1850-х років Нова Зеландія отримала права обмеженого самоврядування, а до кінця 90-х років того ж століття фактично стала незалежною державою. У 1893 році Нова Зеландія стала першою країною в світі, яка надала рівні виборчі права жінкам.

У 1901 році Нова Зеландія відмовилася від можливого приєднання до Австралійського Союзу, а у 1907 році слідом за Канадою і Австралією була проголошена самостійним домініоном. Незважаючи на те, що протягом тривалого часу, як і всі домініони Британської Імперії, країна мала незалежне управління, власну внутрішню і зовнішню політику і розвинену економіку, формально вона стала повністю самостійною державою лише у 1947 році. 25 листопада 1947 року був прийнятий Закон про прийняття Вестмінстерського Статуту (Statute of Westminster Adoption Act 1947). Саме тоді країна формально погодилася на запропоновану Великобританією відповідно до Вестмінстерського Статуту 1931 року (Statute of Westminster 1931) повну самостійність всім своїм домініонам. Процес закріплення самостійності держави отримав своє завершення лише у 1986 році, коли в результаті конституційної кризи був прийнятий Конституційний Акт 1986 року (Constitution Act 1986).

Нова Зеландія взяла активну участь в Першій світовій війні. У період 1914—1918 років близько 103 000 новозеландців увійшли до складу бойових підрозділів новозеландської і британської армії (з них близько 3 000 становили маорі і представники інших тихоокеанських народів). Багато жінок відправлялися на європейський фронт в якості медичних сестер. 16 697 новозеландців загинули в боях, а ще 41 317 отримали поранення. У ході військових дій Нова Зеландія окупувала Німецьке Самоа (пізніше Західне Самоа і нині Самоа), і аж до отримання незалежності у 1962 році ці острови знаходилися під управлінням Нової Зеландії.

Однією з перших, вже 3 вересня 1939 року, Нова Зеландія оголосила про свій вступ у Другу світову війну. Сформований в перші дні війни 2-й новозеландський експедиційний корпус прийняв бойове хрещення вже у лютому 1940 року в Єгипті і до кінця війни входив до складу 8-ї армії Великої Британії. Близько 140 000 новозеландців взяли безпосередню участь у боях в Європі, в Північній Африці, на Близькому Сході і на Тихому океані, а ще близько 100 000 чоловік проходили службу в складі підрозділів національної оборони на території країни. Частини новозеландської армії брали участь в окупації Японії, а авіаційні підрозділи брали участь у авіамості з постачання Західного Берліна під час його блокади радянськими військами у 1948—1949 роках.

Сучасна історія

Набережна центральної частини Окленда.

Розвиток світу в післявоєнні роки хоча й зберіг традиційно дружні відносини Нової Зеландії з Великою Британією, тим не менш призвів до того, що США стали основним економічним, політичним і військовим партнером. Відображенням нових реалій світового устрою стало створення у 1951 році Тихоокеанського пакту безпеки (АНЗЮС) в який увійшли Нова Зеландія, Австралія і США. Первісним завданням цього пакту стала координація робіт з безпеки в Тихому океані, а пізніше сфера діяльності розширилася і на Індійський океан.

У 1954 році Нова Зеландія спільно з Австралією, Францією, Пакистаном, Філіппінами, Таїландом, Великою Британією і США увійшла до Організації договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), основним завданням якої стала протидія військовому впливу СРСР і країн соціалістичного табору в Південно-Східній Азії.

Займаючи унікальне регіональне й економічне становище в Тихоокеанському регіоні, у 1984 році Нова Зеландія кардинально змінила свою військову доктрину, участь в оборонних ініціативах і свою військову політику. Враховуючи потенційну небезпеку, Нова Зеландія ввела заборону на заходження у свої територіальні води кораблів з ядерним озброєнням і ядерними енергетичними установками. Оскільки таке рішення, перш за все, відбивалося на військово-морському флоті США, то у 1986 США заявили про зняття з себе зобов'язань щодо участі в забезпеченні безпеки Нової Зеландії. Протягом усіх наступних років це питання продовжує впливати на новозеландсько-американські відносини, але в той же час Нова Зеландія і США продовжують зберігати міцні партнерські відносини.

Продовження активної участі Нової Зеландії у розвитку антиядерної політики в регіоні і заклик до введення заборони на проведення Францією ядерних випробувань на атолі Муруроа і в цілому на Тихому океані, послужили причиною вибуху агентами зовнішньої розвідки Франції в липні 1985 році в порту Окленда судна Rainbow Warrior, що належав організації Ґрінпіс.

У 1987 році Нова Зеландія вперше в світі законодавчо проголосила свою територію без'ядерною зоною.

Сьогодні Нова Зеландія продовжує розвиватися як незалежна демократична країна і активний учасник міжнародних економічних і політичних відносин, приділяючи особливу увагу розвитку і зміцненню взаємин серед країн Тихоокеансько-Азіатського регіону.

Державно-політичний устрій

Принципи державного устрою

Єлизавета II, королева Нової Зеландії.

Нова Зеландія є унітарною державою, заснованою на принципах конституційної монархії і парламентської демократії. В основу системи державного устрою покладено принцип Вестмінстерської моделі парламентаризму.

Нова Зеландія спільно з Токелау, антарктичною територією Росса і вільно асоційованими державами Острови Кука та Ніуе складають Королівство Нової Зеландії.

У Новій Зеландії немає кодифікованої конституції, однак існує ряд Конституційних Указів, перший з яких був прийнятий у 1846 році, а останній у 1986 році. Вони, конституційні звичаї і ряд інших законодавчих актів та положень формулюють основні принципи державного устрою. Деяке число актів британського законодавства історично увійшли в конституційну базу Нової Зеландії. Одними з найважливіших серед них є Білль про права 1689 року і Конституційний Указ 1852 року. У політичному житті країни було зроблено декілька спроб введення єдиної конституції країни (остання з них, 1986 року, не знайшла підтримки).

На відміну від сусідньої Австралії, в Новій Зеландії не проводилися національні референдуми з питання переходу до республіканської форми правління, а обговорення обмежуються політичними дебатами і всі сторони дотримуються політики необхідності подальших обговорень. Дві основні партії країни мають протилежні думки з даного питання — лейбористи визнають можливість проголошення республіки, в той час як Національна партія виступає за збереження наявного статусу країни.

Вищі органи державної влади

Глава держави

Главою держави є монарх Нової Зеландії. З 6 лютого 1952 року на престолі знаходиться королева Єлизавета II (Queen Elisabeth II, Elizabeth Alexandra Mary Windsor). Її офіційний титул — Єлизавета Друга, Божою милістю Королева Нової Зеландії і її інших королівств і територій, Глава Співдружності, Захисниця Віри (Elizabeth the Second, By the Grace of God, Queen of New Zealand and Her other Realms and Territories, Head of the Commonwealth, Defender of the Faith). Статус монарха визначено конституційним принципом «царює, але не керує» (reign but not rule), і монарх не має істотного політичного впливу, зберігаючи політичний нейтралітет. Тим не менше, ряд функцій законодавчо закріплені за монархом і можуть бути виконані лише їм. Серед найбільш важливих повноважень — призначення генерал-губернатора і підписання Указу про таке призначення; оголошення скликання або розпуску Парламенту країни. Нова Зеландія, спільно з низкою інших країн-учасниць Співдружності Націй, втілює принцип поділу монарха, закладений в Декларації Бальфура 1926 року.

Генерал-губернатор

Ананд Сатьянанда, генерал-губернатор Нової Зеландії.

Інтереси монарха на території країни представляє генерал-губернатор (офіційний титул — генерал-губернатор і верховний головнокомандувач в Новій Зеландії, Governor-General and Commander-in-Chief in and over New Zealand), призначається монархом за рекомендацією прем'єр-міністра, як правило, строком на п'ять років. Присягу генерал-губернатора приймає верховний суддя Нової Зеландії. Основним обов'язком генерал-губернатора є представлення інтересів монарха, і функції його обмежені роллю гаранта конституційних прав, церемоніальними обов'язками і громадською активністю. В якості гаранта конституційних прав генерал-губернатор забезпечує легітимність і послідовність у роботі уряду країни і виконує ряд формальних законодавчих дій, скоєних за рекомендацією прем'єр-міністра, і королівських прерогатив, як наприклад, розпуск парламенту перед черговими виборами або призначення прем'єр-міністра. Для виконання своїх церемоніальних функцій генерал-губернатор присутній на церемонії відкриття засідань нової сесії парламенту, отримує вірчі грамоти новопризначених послів інших держав в Новій Зеландії, очолює прийоми глав держав і урядів інших країн у Новій Зеландії. У якості громадської роботи генерал-губернатор і його дружина беруть участь у роботі піклувальних рад багатьох благодійних товариств і беруть участь у цивільних церемоніях. З 1967 року на посаду генерал-губернатора призначаються тільки громадяни Нової Зеландії.

З серпня 2006 року пост генерал-губернатора Нової Зеландії займає Ананд Сатьянанд (Anand Satyanand).

Парламент

Парламент Нової Зеландії складається з монарха країни (яку представляють в щоденній діяльності генерал-губернатором) і однопалатної Палати представників. Парламент є вищим органом законодавчої влади країни. Роль монарха у роботі Парламенту визначається функціями скликання і розпуску самого Парламенту та покладанням королівських санкцій на законодавчі акти, прийняті Палатою представників. Перший парламент країни був сформований у 1852 році. Адміністративне управління засіданнями парламенту здійснює його спікер.

Палата представників

Палата представників Нової Зеландії (New Zealand House of Representatives) складається з 120 членів. Члени Палати представників обираються раз на три роки у ході загальних національних виборів, що проходять на принципах пропорційної виборчої системи. З числа своїх членів Палата представників обирає членів Кабінету міністрів і прем'єр-міністра країни. З 1951 року Палата представників є єдиною палатою Парламенту країни. Після прийняття у 1947 році Вестмінстерського статуту Палата представників стала вищим виборним законодавчим органом країни. Ґрунтуючись на історичній традиції, Палата представників Нової Зеландії у своїй структурі та організації будувалася на принципах Вестмінстерської моделі парламентаризму. Істотні зміни в такій моделі почали відбуватися лише в 50-х роках XX століття — у 1951 році була скасована вища Законодавча Рада, і Парламент став однопалатним; змінилася процедура роботи Палати; підвищилися роль і значення роботи спікера.

Голова уряду

Джон Кей, прем'єр-міністр Нової Зеландії.

Главою уряду Нової Зеландії є прем'єр-міністр. Прем'єр-міністром країни стає лідер партійної фракції, що отримала більшість (в тому числі, і коаліційна більшість) в ході виборів членів Палати представників. Прем'єр-міністр призначається на свою посаду генерал-губернатором.

Як і в багатьох інших уложеннях, що визначають роль тих чи інших державних діячів Нової Зеландії, обов'язки прем'єр-міністра країни не мають законодавчого опису і багато в чому визначаються конституційними звичаями. Його положення в середовищі інших членів Палати представників визначається принципом «Перший серед рівних» і, займаючи вищу адміністративну посаду, прем'єр-міністр, тим не менш, зобов'язаний дотримуватися рішень Кабінету міністрів. Серед основних прав та обов'язків прем'єр-міністра Нової Зеландії можна назвати:

• Право визначати порядок засідань Палати представників
• Право представляти генерал-губернатору кандидатів для призначення та звільнення зі своїх посад міністрів
• Право призначати і знімати зі своєї посади заступника прем'єр-міністра
• Право просити Королеву генерал-губернатора запропонувати дату нових виборів до Парламенту
• Право рекомендувати монарху кандидата на посаду генерал-губернатора

З 2008 року прем'єр-міністром Нової Зеландії є Джон Кей (John Key), лідер Національної партії.

Кабінет міністрів

Кабінет міністрів є виконавчим органом Палати представників і вищим органом виконавчої влади країни. Главою кабінету міністрів є прем'єр-міністр. Всі члени Кабінету міністрів є одночасно членами Виконавчої ради. Члени Кабінету міністрів призначаються з числа членів Палати представників і є міністрами уряду (англ. Cabinet ministers) Нової Зеландії, хоча в ряді випадків міністр уряду може не бути членом Кабінету міністрів. У своїй роботі Кабінет міністрів підрозділяється на галузеві комітети, що готують проекти рішень, що виносяться після цього на заключне обговорення Комітетом. Рішення комітету міністрів приймаються простою більшістю голосів.

Виконавча рада

Виконавча рада — консультативний орган при генерал-губернаторі. Членом Виконавчої ради може бути тільки член Парламенту. Члени Виконавчого ради є королівськими міністрами (англ. Ministers of the Crown). Рішення Виконавчої ради, як правило, представляються безпосередньо самим генерал-губернатором (хоча генерал-губернатор і не є членом Ради), і формуються на основі політики, яка визначається Кабінетом міністрів.

Судова система

Будівлю суду, місто Токороа.

В основі юридично-правової системи Нової Зеландії лежить загальне право. Головним судовим органом Нової Зеландії є Верховний суд Нової Зеландії (Supreme Court of New Zealand), який був утворений у 2004 році. Його створення поклало кінець історичній практиці визнання Юридичного комітету таємної ради Великої Британії (Judicial Committee of the Privy Council) найвищим судовим органом Нової Зеландії. В основу судової влади країни, крім цього, входить Високий суд Нової Зеландії (High Court of New Zealand), який займається особливо тяжкими кримінальними і цивільними справами, і Апеляційний суд Нової Зеландії (Court of Appeal of New Zealand).

Крім цього, у Новій Зеландії діють 66 районних судів (District Court), що розглядають в основному кримінальні та цивільні справи середньої тяжкості, хоча відповідно до законодавства їм віддано право розгляду і ряду важких звинувачень, до яких відносяться збройні пограбування і зґвалтування.

Також у країні діє система спеціалізованих судових інститутів — Сімейний суд (Family Court), Молодіжний суд (Youth Court), Природоохоронний суд (Environment Court), Суд з питань трудового права (Employment Court) та ряд інших.

Головою Судової системи є Королева.

Внутрішня політика

Виборча система

Комплекс урядових будівель у Веллінгтоні.

З 1996 року в Новій Зеландії застосовується виборча система, що представляє собою одну з форм змішаного мажоритарно-пропорційного представництва (Mixed Member Proportional або MMP). Кожен виборець має два голоси — один для обрання депутата Палати Представників за своїм територіальним округом (electorate vote) і один для голосування за партійними списками (party vote). Ці два голоси кожен виборець може віддати різним партіям. Для того щоб отримати представництво в Палаті Представників кожна партія повинна отримати не менше 5 % голосів виборців. Перша частина депутатів Палати формується за рахунок тих, що перемогли простою більшістю голосів за територіальними округами. Друга частина формується політичними партіями відповідно до результатів виборів за партійними списками на місця в Палаті, що залишилися. Така система практично позбавляє будь-яку одну партію можливості зайняти всі місця в Палаті і робить важливим питання партійних коаліцій, які часто оголошуються ще до проведення виборів.

Крім загальної системи голосування частина місць у Палаті резервується для представників маорі, вибори на ці місця проходять в ході загальних виборів, але за окремими списками. Кількість місць маорі може змінюватись, за станом на 2008 рік таких місць було сім.

Кожен громадянин Нової Зеландії, який досяг 18 років, має право висувати свою кандидатуру на виборах до Палати Представників. Кожен громадянин Нової Зеландії та її постійний мешканець (Permanent Resident) має право брати участь у виборах. Вибори проходять раз на три роки.

Основні політичні партії

Станом на 2008 рік у Новій Зеландії зареєстровано 20 політичних партій, 10 з них представлені в Парламенті країни. Крім цього в країні працює ще близько 15 незареєстрованих політичних партій. Найбільшими партіями країни прийнято вважати лівоцентристську Лейбористську партію і правоцентристську Національну партію.

З представництва в парламенті найбільш впливовими партіями є:

• Лейбористська партія (The Labour Party of New Zealand)
• Національна партія (National Party)
• Прогресивна партія (Progressive Party)
• Нова Зеландія перш за все (New Zealand First)
• Об'єднане майбутнє Нової Зеландії (United Future New Zealand)
• Партія зелених Нової Зеландії (Green Party of Aotearoa New Zealand)

Ліберальна партія (Liberal Party), офіційно сформована у 1891 році і припинила своє існування в 1927 році, стала першою політичною партією, сформованою в країні.

Міжнародне становище і зовнішня політика

Розташування дипломатичних і консульських представництв Нової Зеландії в світі.

Пріоритети зовнішньої політики Нової Зеландії сконцентровані на інтересах регіону південної частині Тихого океану і на розвитку та зміцненні відносин з країнами регіону. Координація державної діяльності в області зовнішньої політики здійснюється Міністерством закордонних справ і зовнішньої торгівлі Нової Зеландії (англ. Ministry of Foreign Affairs and Trade). Нова Зеландія має 49 дипломатичних і консульських представництв у 41 країні світу.

Основні принципи зовнішньої політики

У числі основних принципів зовнішньої політики закладено розвиток договорів та угод про вільну торгівлю, ядерне роззброєння та контроль над звичайними системами озброєння, охорона навколишнього середовища, захист громадянських прав і свобод, підтримання міжнародної безпеки.

Діяльність щодо обмеження ядерних і звичайних видів озброєння проводиться в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і формується на базі без'ядерного статусу Нової Зеландії і міжнародних зусиль з обмеження ядерної присутності в Тихоокеанському регіоні. Контроль над звичайними видами озброєння в основному зачіпає роботи з обмеження виробництва, продажу та використання протипіхотних мін, касетних бомб і легкої стрілецької зброї. У країні діють обмеження на можливість вивезення цілого ряду виробів військового призначення та подвійного використання.

В області охорони навколишнього середовища міжнародна політика Нової Зеландії формується навколо питань глобальної зміни клімату, управління природними ресурсами, охорони тваринного і рослинного світу, охорони ресурсів світового океану.

Керуючись принципами Загальної декларації прав людини Нова Зеландія у своїй зовнішній політиці особливо акцентує увагу на питаннях захисту прав і свобод особистості. Контроль за дотриманням прав людини здійснюється Новою Зеландією на умовах двосторонніх угод з рядом країн, у рамках здійснення регіональної політики і на рівні міжнародних правозахисних організацій.

Сучасна міжнародна ситуація змушує Нову Зеландію більш уважно стежити за питаннями як власної, так і регіональної безпеки. У рамках міжнародних та національних програм країна активно бере участь у миротворчих акціях і в координації зусиль протидії міжнародному тероризму.

Регіональні питання

Офіційна зустріч прем'єр-міністра Нової Зеландії Гелен Кларк і президента США Джорджа Буша, 2007 рік.

Серед регіональних пріоритетів міжнародної політики одним з основних для Нової Зеландії є регіон південної частини Тихого океану. У рамках двосторонніх і регіональних угод з сусідніми країнами, Нова Зеландія бере активну участь у розвитку торговельно-економічних зв'язків у регіоні, в роботах по захисту природного середовища, в організації та управлінні промисловим рибальством у регіоні та в координації робіт з усунення наслідків природних катастроф у регіоні.

Враховуючи географічну близькість і спільність історичної та культурної спадщини, Нова Зеландія протягом всієї своєї історії особливу увагу в міжнародних відносинах приділяє розвитку співробітництва з Австралією. Угода про вільну торгівлю між Новою Зеландією та Австралією характеризується Світовим банком, як найбільш комплексна, послідовна і різностороння. В наш час^[Коли?] країни ведуть роботи зі створення єдиного економічного ринку.

Відносини між Новою Зеландією і США характеризуються як відмінні, Нова Зеландія має статус основного союзника США поза НАТО. Відносини між двома країнами отримали свій початок у 1839 році, коли США відкрили перше консульство в Новій Зеландії. У період Другої світової війни, коли значення Великої Британії і її участь на Тихоокеанському театрі військових дій стало менш помітним в порівнянні з США, розвиток двосторонніх взаємин став принциповим для Нової Зеландії. Введення без'ядерного статусу Новою Зеландією ускладнило відносини між країнами особливо в питаннях взаємної безпеки та участь в Тихоокеанському пакті, але, тим не менш, не завадило зберегти їх на високому рівні і залишило можливість для подальшого розвитку. Нова Зеландія протягом довгого часу наполягає на можливості укладення двосторонньої угоди про вільну торгівлю, а в наш час^[Коли?] обидві країни беруть участь у переговорах про регіональну угоду про вільну торгівлю за участю Нової Зеландії, США, Брунею, Чилі та Сінгапуру.

Відносини країн Європейського Співтовариства і Нової Зеландії мають давні історичні корені і важливі для Нової Зеландії. Двосторонні консультації між Новою Зеландією і ЄС мають постійний характер, а в 2007 році була укладена Спільна декларація про взаємовідносини та співробітництво, що обумовлює як політичні, так і економічні питання двосторонніх взаємин. Між Новою Зеландією і НАТО підписано угоду про взаємний обмін розвідувальною та закритою інформацією.

Дипломатичні відносини з СРСР були вперше встановлені у 1944 році. Однак у 1949 році дипломатична місія в Москві була закрита і знову відкрита лише у 1973 році. У 1979—1991 роках міждержавні відносини переживали складний період і країни не обмінювалися послами, хоча дипломатичні відносини зберігалися.

Вперше дипломатичні відносини між Україною і Новою Зеландією були встановлені 3 березня 1992 року. В цей же час Уряд України підтвердив згоду на акредитацію Посольства Нової Зеландії в Росії в Україні (за сумісництвом). У 2008 році в Києві було відкрито Почесне консульство Нової Зеландії, що надало сприяння розвитку торговельних і ділових стосунків між двома країнами. Водночас візове забезпечення здійснює консульський відділ Посольства Нової Зеландії в Москві. З лютого 2007 року по жовтень 2010 року в Новій Зеландії діяло Почесне консульство України в Окленді. Після смерті Почесного консула України Анатолія Лиха, з жовтня 2010 року повноваження Почесного консульства України в Окленді були призупинені до призначення наступного Почесного консула України в Новій Зеландії.

Членство в міжнародних організаціях

Нова Зеландія є членом і/або учасником наступних міжнародних і регіональних організацій: АБР, АНЗЮС, АСЕАН, АТЕС, ВМО, ВООЗ, ВОІВ, СОТ, ВФП, ВПС, ГЯП, Рух неприєднання, ЄБРР, ЮНКТАД, МАР, МКВП, ІМО, Інтерпол, ІКАО, МОМ, ІСО, МОП, МТП, МФК, МАГАТЕ, МЕА, МБРР, МВФ, МГО, МКЧХ, МКС, МТС, МФСР, ООН, ЮНІДО, План Коломбо, ФАО, СПС, УВКБ, ФТО, СПАРТЕКА, Британська Співдружність.

Міжнародні рейтинги

Нова Зеландія, входячи до числа найбільш розвинених країн світу, неухильно займає провідні позиції у світових рейтингах рівня життя та економічного і соціального розвитку.

Дослідження	Позиція в рейтингу
Світовий показник спокою, 2010 рік	1 з 149
Індекс розвитку людського потенціалу, 2009 рік	20 з 182
Індекс сприйняття корупції, 2009 рік	1 з 180
Рейтинг конкурентноздатності економіки, 2009—2010 року	23 з 133
Індекс бар'єрів для ведення бізнесу, 2010—2011 року	3 з 183

Державна символіка

Державний прапор

Прапор Нової Зеландії являє собою прямокутне полотнище у співвідношенні 1:2. В обмеженому застосуванні прапор даного дизайну став використовуватися починаючи з 1864 року і отримав статус державного прапора 24 березня 1902 року. Синій фон прапора асоціюється з блакитним кольором неба і моря, що оточують країну. Зірки Південного хреста проводять зв'язок з місцем розташування країни в південній частині Тихого океану. Символіка прапора Великої Британії говорить про історичну спадщину і є загальноприйнятою для багатьох країн — колишніх Британських колоній.

Державний герб

Перший державний герб Нової Зеландії був введений в обіг у 1911 році, нині чинний герб був прийнятий у 1956 році. Герб являє собою щит, утримуваний з одного боку білявою жінкою з прапором Нової Зеландії в руках і з іншого боку — воїном маорі. Над щитом височить корона святого Едуарда. Під щитом розташовано дві гілки папороті. Герб асоціюється з єдністю всіх культур і народів, що населяють країну, і з прихильністю новозеландської монархії.

Державні символи Нової Зеландії
Державний прапор	Державний герб

Державний гімн

Два гімни визнані державними в Новій Зеландії — «Боже, захисти Нову Зеландію» (англ. God, Defend New Zealand) і «Боже, бережи королеву» (англ. God, Save the Queen). Хоча обидва мають рівний статус, «Боже, захисти Нову Зеландію» використовується частіше.

Текст «Боже, захисти Нову Зеландію» був написаний у 1870 році Томасом Бракеном (англ. Thomas Bracken). Переможцем конкурсу на музику до тексту, проведеного в 1876 році, став Джон Джозеф Вудс (англ. John Joseph Woods). Пісня отримала популярність, і у 1940 році уряд країни придбав на неї авторські права і визначив її як національний гімн. Але лише у 1977 році пісня законодавчо була затверджена як другий державний гімн.

Текст гімну «Боже, захисти Нову Зеландію» складається з п'яти куплетів. Оригінал тексту написаний англійською мовою, офіційна версія має також переклад на мову маорі. Традиційно на державних заходах виконується лише перший куплет, спочатку звучить версія мовою маорі, потім — версія англійською мовою.

Географія

Основні географічні відомості

Нова Зеландія, вид з космосу.

Нова Зеландія розташована в південно-західній частині Тихого океану в полінезійському трикутнику в центральному районі півкулі води. Основну територію країни складають два острови, що мають відповідні назви — острів Південний та острів Північний. Західне узбережжя островів омивається Тасмановим морем, інші береги країни — Тихим океаном. Острова Південний і Північний розділені протокою Кука. Крім двох основних островів, Новій Зеландії належить близько 700 островів значно меншої площі, більшість з яких безлюдні. Найбільшими з них є острів Стюарт, острова Антиподів, острів Окленд, острови Баунті, острови Кемпбелл, архіпелаг Чатем та острів Кермадек. Загальна площа країни становить 268 680 км². Це робить її трохи меншою за своїми розмірами, ніж Італія або Японія, але дещо більше Великої Британії. Довжина берегової лінії Нової Зеландії становить 15 134 кілометра.

Південний острів — найбільший острів Нової Зеландії та 12-й за величиною острів на планеті, його площа становить 151 215 км². На острові проживає приблизно одна четверта частина населення країни. Уздовж острова з півночі на південь тягнеться хребет складчастих гір Південні Альпи, найвищою вершиною яких є гора Кука (-43.596 0170.14143°35′44.69″ пд. ш. 170°08′27.75″ сх. д.43.595747° пд. ш. 170.141042° сх. д. -43.595747, 170.141042, інша офіційна назва — Аоракі) висотою 3754 метри. Крім неї на Південному острові є ще 18 вершин заввишки більше 3000 м. Східна частина острова більш рівнинна і практично повністю зайнята сільськогосподарськими угіддями. Західне узбережжя острова заселене набагато менш щільно. Тут збереглися значні масиви практично недоторканої природи з незайманим рослинним і тваринним світом. Західна частина знаменита також численними національними парками, фіордами та льодовиками, що спускаються зі схилів Південних Альп прямо в Тасманове море. Найбільше озеро острова — Те-Анау (друге за площею озеро Нової Зеландії).

Північний острів, площею 115 777 км², 14-й за величиною острів на планеті. Острів значно менше гористий, ніж Південний, і більш зручний для створення населених пунктів і морських портів, саме тому на ньому проживає велика частина населення і тут розташовані найбільші міста країни. Найвищою точкою Північного острова є активний вулкан Руапеху (-39.267 0175.56739°16′ пд. ш. 175°34′ сх. д.39.266667° пд. ш. 175.566667° сх. д. -39.266667, 175.566667) висотою 2797 метрів. Північний острів відрізняється високою вулканічною активністю: з шести вулканічних зон країни п'ять розташовані на ньому. У самому центрі Північного острова розташоване озеро Таупо, найбільше озеро у Новій Зеландії. З нього бере свій початок річка Уаїкато, довжина якої становить 425 кілометрів, що робить її найдовшою річкою у Новій Зеландії.

Природа

Рельєф

Рельєф Нової Зеландії представляє в основному височини і гори. Більше 75 % території країни лежить на висоті більше 200 м над рівнем моря. Більшість гір Північного острова не перевищують висоту 1800 м, 19 піків Південного острова вище 3000 м. Прибережні зони Північного острова представлені просторими долинами. На західному узбережжі Південного острова розташовані фіорди.

Клімат

Острів Вайт — один з багатьох діючих вулканів країни.

Клімат Нової Зеландії змінюється від теплого субтропічного на півночі Північного острова, до прохолодного помірного на півдні і в центральних регіонах Південного острова; в гірських районах переважає суворий альпійський клімат. Ланцюг високих Південних Альп розділяє країну навпіл і, заступаючи шлях переважним західним вітрам, ділить її на дві різні кліматичні зони. Західне узбережжя Південного острова — найвологіша частина країни, східна частина, що перебуває всього в 100 кілометрах від неї — найсухіша.

Східно-Австралійська течія, що проходить через Тасманове море між Австралією і Новою Зеландією, робить клімат островів і східного узбережжя Австралії більш теплим і вологим, тропічним замість субтропічного; сприяє поширенню тропічної морської фауни в субтропічні області вздовж південно-східного узбережжя Австралії і Нової Зеландії.

На більшій частині Нової Зеландії рівень опадів становить від 600 до 1600 міліметрів на рік. Вони розподіляються відносно рівномірно протягом року, за винятком більш сухого літнього періоду.

Середня річна температура становить від +10 °C на півдні, до +16 °C на півночі. Найхолодніший місяць — липень, а найтепліші місяці — січень та лютий. На півночі Нової Зеландії відмінності між зимовими і літніми температурами не дуже значні, але на півдні і в передгірних районах різниця досягає 14 °C. У гористих районах країни із збільшенням висоти температура різко знижується, приблизно на 0,7 °C кожні 100 метрів.

В Окленді, найбільшому місті країни, середньорічна температура становить + 15,1 °C, при цьому найвища зафіксована температура склала +30,5 °C, а мінімальна −2,5 °C. У столиці країни, Веллінгтоні, середньорічна температура становить +12,8 °C, максимальна зафіксована температура +31,1 °C, мінімальна −1,9 °C.

Кількість сонячних годин у році відносно висока, особливо в районах, захищених від західних вітрів. У середньому по країні вона становить не менше 2000 годин. Рівень сонячної радіації дуже високий на більшій частині країни. Снігопади вкрай рідкісні в прибережних районах півночі країни і в західній частині Південного острова. В інших регіонах незначні і нетривалі снігові опади можливі в зимові місяці. Нічні заморозки в зимовий час можуть мати місце по всій території країни.

Геологічна будова

Вершина гори Кука.

Місто Роторуа — на знімку добре видно пар з численних гейзерів.

Острови, що утворюють Нову Зеландію, розташовуються в кайнозойській геосинклінальній області між двома літосферними плитами — тихоокеанською та австралійською. Впродовж тривалих історичних періодів місце розлому між двома плитами піддавалося складним геологічним процесам, постійно змінюючи структуру і форми земної кори. Саме тому, на відміну від більшості островів Тихого океану, острови Нової Зеландії утворені не тільки в результаті вулканічної активності, але і в результаті скидів і складені з геологічних порід різного складу і різного віку.

Активна тектонічна діяльність в земній корі цього регіону продовжується і на сучасному геологічному етапі формування нашої планети. І результати її помітні навіть за історично короткий термін з початку освоєння островів європейцями. Так, наприклад, в результаті руйнівного землетрусу 1855 року берегова смуга поблизу Веллінгтона піднялася більш ніж на півтора метра, а у 1931 році, також у результаті сильного землетрусу біля міста Нейпір на водну поверхню піднялося близько 9 км² суші.

Розташування Нової Зеландії історично пов'язано з активною вулканічною діяльністю на її території. Дослідники припускають її початок у період раннього міоцену, а період формування сучасних зон підвищеної вулканічної активності був завершений в період пізнього пліоцену. Найбільші вулканічні виверження, імовірно, мали місце в період пізнього пліоцену — раннього плейстоцену, коли приблизно 5 млн кубічних кілометрів породи могло вивергнутися на поверхню Землі.

На сучасному етапі зоною підвищеної тектонічної активності і сполученою з цим високим числом землетрусів є західне узбережжя Південного острова і північно-східне узбережжя Північного острова. Щорічна кількість землетрусів у країні становить до 15 000, більшість з них невеликі і лише близько 250 щорічно можуть бути віднесені до числа помітних або сильних. У сучасній історії найбільш сильний землетрус зафіксовано у 1855 році поблизу Веллінгтона, силою близько 8,2 бала; найбільш руйнівним став землетрус 1931 року в районі Нейпіра, що забрав 256 людських життів.

Вулканічна активність у сучасній Новій Зеландії, як і раніше висока, і на території країни активні 6 вулканічних зон, п'ять з яких розташовані на Північному острові. У районі озера Таупо імовірно в 186 році до н. е. відбулося найбільше в історії людства документально зафіксоване вулканічне виверження. Наслідки виверження описані в історичних хроніках настільки віддалених місць, як Китай і Греція. На місці виверження тепер розташовується найбільше в тихоокеанському регіоні прісноводне озеро, своєю площею порівнянне з територією Сінгапура.

Корисні копалини

Відкрита розробка вугілля на Південному острові.

Нова Зеландія розташовується на кордоні індо-австралійського і тихоокеанського сейсмічних кілець. Процеси їх взаємодії, в тому числі швидке підняття гірських масивів і активна вулканічна діяльність протягом двох мільйонів років, визначили геологію земельного масиву островів.

Незважаючи на різноманітність природних копалин, промислово розробляються лише родовища газу, нафти, золота, срібла, залозистого пісковика і кам'яного вугілля. Крім перерахованого вище, є великі запаси вапняка і глини (в тому числі і бентонітова глина). Алюміній, титановий залізняк, сурма, хром, мідь, цинк, марганець, ртуть, вольфрам, платина, барит і цілий ряд інших корисних копалин, що часто зустрічаються, але розвідані промислові запаси їх невеликі.

Особливо слід відзначити, що всі родовища і весь видобуток нефриту з 1997 року віддані під управління маорі, у зв'язку з тією важливою історичною роллю яку вироби з нефриту (маор. Pounamu) відіграють у культурі цього народу.

Підтверджені запаси золота в Новій Зеландії становлять 372 тонни. У 2002 році видобуток золота склав трохи менше 10 тонн.

Підтверджені запаси срібла в Новій Зеландії становлять 308 тонн. У 2002 році видобуток срібла склав майже 29 тонн.

Підтверджені запаси залозистого пісковика складають 874 млн. тонн. Його промисловий видобуток розпочато в 60-і роки XX століття. У 2002 році видобуток склав близько 2,4 млн. тонн.

Підтверджені запаси природного газу в Новій Зеландії становлять 68 млрд. м³. Промисловий видобуток газу розпочато в 1970 році. У 2005 році видобуток природного газу в країні склав орієнтовно 50 млн м³.

Запаси нафти становлять орієнтовно 14 млн. тонн, промисловий її видобуток розпочато в 1935 році. Видобуток нафти в країні помітно знижується в останні роки. У 2005 році видобуток нафти в країні склав трохи більше 7 млн. барелів.

Обсяги видобутку вугілля, неухильно підвищується багато десятиліть, стабілізовані в першому десятилітті XXI століття завдяки програмам, спрямованим на зниження споживання твердого палива. Близько третини видобутого вугілля відправляється на експорт. В країні продовжують діяти 60 вугільних шахт.

Зовнішні моря

Узбережжя недалеко від міста Веллінгтон.

Нова Зеландія ізольована від інших островів і материків великими морськими відстанями. Тасманове море, що омиває її західне узбережжя, відокремлює країну від Австралії на 1700 км. Тихий океан омиває східне узбережжя країни і відокремлює країну від найближчих сусідів — на півночі, від Нової Каледонії, на 1000 км; на сході, від Чилі, на 8700 км; і на півдні від Антарктиди на 2500 км.

Довжина прибережної смуги Нової Зеландії становить 15 134 км Територіальні води — 12 морських миль. Виняткова економічна зона — до 200 морських миль. Площа морської ексклюзивної економічної зони становить приблизно 4 300 000 км², що в 15 разів перевершує площу земної поверхні країни.

У районі Нової Зеландії є дві постійні морські течії — тепла Східно-Австралійська і течія Західних Вітрів. Східно-Австралійська слідуючи на північ і північний схід омиває західну частину Північного острова. Течія Західних Вітрів помітна на півдні і її основний потік проходить південніше Південного острова в східному напрямку.

У прибережних водах країни розташовано до 700 невеликих островів, більшість з них знаходиться на відстані до 50 км від основних островів. Із загального числа лише приблизно 60 придатні для проживання або заселені в даний час.

Внутрішні води

Таупо — найбільше озеро країни.

Завдяки особливих геологічних та географічних умов у Новій Зеландії багато річок і озер. Більшість річок короткі (менше 50 км), беруть початок у горах і швидко спускаються до рівнин, де уповільнюють свою течію. Уаїкато — найбільша річка країни протяжністю 425 км. В країні також протікає 33 річки довжиною понад 100 км і 6 річок довжиною від 51 до 95 км. Загальна протяжність річок та інших внутрішніх водних шляхів у країні становить 425 000 км.

У Новій Зеландії 3 280 озер з площею водного дзеркала більше 0,01 км², 229 озер мають водне дзеркало більше 0,5 км² і 40 — більше 10 км². Найбільше озеро країни — Таупо (площа 623 км²), найбільш глибоке озеро — Хауроко (глибина — 462 метри). Більшість озер Північного острова утворені в результаті вулканічної діяльності, а більшість озер Південного острова утворені льодовиковою активністю.

Нова Зеландія — одна з небагатьох країн південної півкулі, що має на своїй території льодовики (Тасманський, Фокса, Франца-Йосипа та ін.). Тасманський льодовик утворює вузький крижаний язик протяжністю 27 км, шириною місцями до 3 км; загальна його площа 52 км². У деяких частинах він досягає товщини 610 м і є найбільшим льодовиком Нової Зеландії.

Водні ресурси

Середньорічний обсяг поновлюваних водних ресурсів за статистичними даними 1977—2001 років у Новій Зеландії оцінюється в 327 км³, що становить близько 85 м³/рік на душу населення. У 2001 році ресурси річкового стоку і озер склали близько 320 км³, ресурси льодовиків близько 70 км³, ресурси атмосферної вологи близько 400 км³ та ресурси підземних вод оцінювалися приблизно в 613 км³.

Охорона та управління водними ресурсами і системою водопостачання населення та об'єктів економіки в Новій Зеландії перебуває у віданні органів місцевого самоврядування. Вартість основних виробничих фондів водогосподарського комплексу оцінюється більш ніж в 1 млрд. новозеландських доларів. Системи централізованого водопостачання забезпечують питною водою близько 85 % населення країни. Близько 77 % споживаної в країні прісної води використовується в іригаційних системах.

Ґрунти

Вершина гори Таранакі.

У цілому ґрунти країни відносно мало родючі й небагаті гумусом. Найбільш поширеним типами ґрунтів є:

• Гірські типи ґрунтів — становлять близько половини території країни (з них близько 15 % позбавлені рослинності).
• Буро-сірі типи ґрунтів — в основному зустрічаються в міжгірських рівнинах Південного острова (малопродуктивні для продуктивного землеробства, використовуються в основному як пасовища).
• Жовто-сірі типи ґрунтів — характерні для степових районів і змішаних лісів і використовувані для активного землеробства.
• Жовто-бурі типи ґрунтів — характерні для горбистої місцевості.

Тваринний світ

Птах ківі — національний символ Нової Зеландії.

Какапо, або совиний папуга (Strigops habroptilus).

Орел Хааста нападає на моа (малюнок).

Тривала історична ізоляція і віддаленість від інших континентів створила унікальний і багато в чому неповторний природний світ островів Нової Зеландії, що відрізняється великою кількістю ендемічних рослин і птахів.

Ще близько 1000 років тому, до появи на островах постійних поселень людини, історично повністю були відсутні ссавці. Виняток становили два види летючих мишей і кити, що мешкали в прибережних водах, морські леви (Phocarctos hookeri) та морські котики (Arctocephalus forsteri).

Одночасно з приходом на ці землі перших постійних жителів, полінезійців, на островах з'явилися полінезійські пацюки (Rattus exulans) і собаки. Пізніше перші європейські переселенці привезли свиней, корів, кіз, мишей і котів. Розвиток європейських поселень у XIX столітті викликав появу в Новій Зеландії все нових і нових видів тварин.

Поява деяких з них справила вкрай негативний вплив на флору і фауну островів. До таких тварин слід віднести щурів, кішок, тхорів, кроликів (завезених у країну для розвитку мисливського промислу), горностаїв (завезених в країну для контролю над популяцією кроликів), поссумів (завезених у країну для розвитку хутряної промисловості). Не маючи природних ворогів у навколишній природі, популяції цих тварин досягали розмірів, що становили загрозу сільському господарству, здоров'ю населення, і ставили на межу вимирання природних представників флори і фауни Нової Зеландії. Лише тільки в останні роки зусиллями природоохоронних відомств Нової Зеландії деякі прибережні острови і були позбавлені від цих тварин, що дозволило сподіватися на збереження там натуральних природних умов.

З представників фауни Нової Зеландії найбільш відомими є птахи ківі (Apterygiformes), що стали національним символом країни. Серед птахів також необхідно зазначити кеа (Nestor notabilis) (або нестор), какапо (Strigops habroptilus) (або совиний папуга), такахе (Notoronis hochstelteri) (або безкрила султанка).

Тільки в Новій Зеландії збереглися останки винищених близько 500 років тому гігантських нелітаючих птахів моа (Dinornis), що досягали висоти 3,5 м. Трохи пізніше, імовірно всього близько 200 років тому, був винищений і найбільший з відомих видів орлів — орел Хааста, що мав розмах крил до 3 метрів і важив до 15 кг.

Серед рептилій, що зустрічаються в Новій Зеландії, можна відзначити гатерію (Sphenodon punctatus) та сцинка (Scincidae).

Єдиним представником комахоїдних, завезеним в країну та адаптованих до вільних умов проживання в ній, є їжак європейський (Erinaceus europaeus).

У Новій Зеландії немає змей, і з павуків отруйні тільки катіпо.

У прісних водоймах країни мешкає 29 видів риб, 8 з яких знаходяться на межі зникнення(як наприклад, новозеландський прототрокт). У прибережних морях мешкає до 3000 видів риб та інших мешканців моря.

Рослинність

Флора Нової Зеландії налічує близько 2000 видів рослин.

Ліси країни поділяються на два основних типи — змішані субтропічні і вічнозелені. У лісах домінують подокарп (Podocarpus). Збереглися, хоча й різко скоротилися за час промислового освоєння лісів, зарості агатіса новозеландського (Agathis australis) та дакридіума кипарисового (Dacrydium cupressinum).

У штучних лісах, площа яких становить загалом близько 2 млн. гектарів, в основному вирощується сосна промениста (inus radiata), завезена до Нової Зеландії в середині XIX століття. Насадження променистої сосни в районі Kaingaroa Forest створили найбільший у світі штучно вирощений ліс.

Нова Зеландія має найбільшу кількість печінкових мохів у порівнянні з іншими країнами. На території країни налічується 606 їх видів, 50 % з них становлять ендеміки.

Широко поширені листостеблові мохи, бріофлора Нової Зеландії включає 523 види листостеблових мохів.

Серед приблизно 70 відомих у природі видів незабудок (Myosotis), близько 30 є ендеміками Нової Зеландії. На відміну від незабудок в інших частинах планети, тільки два види цих рослин в Новій Зеландії мають синій колір — Myosotis antarctica та Myosotis capitata.

З 187 видів квіткових трав'янистих рослин природної флори Нової Зеландії 157 — ендеміки.

У Новій Зеландії зустрічається незвичайно велика, у порівнянні з іншими територіями зі схожими кліматичними умовами, кількість папоротників. Циатея срібляста (Cyathea dealbata) (також відома в країні як срібний папороть) є одним із загальноприйнятих національних символів і зображена на національному гербі країни.

Екологія

Гора Кука, Південний острів.

Одним з основних символів Нової Зеландії є її зелений і чистий (англ. Green and Clean New Zealand) та 100 % чистий (англ. 100% Pure New Zealand) імідж, що старанно зберігається. Саме тому питання захисту і охорони навколишнього середовища є одними з пріоритетних у розвитку країни.

У 2005 році Нова Зеландія стала першою в світі країною в якій був введений вуглецевий податок. В якості одного з важливих перспективних напрямків планує вже до 2020 року стати першою в світі країною, що має нейтральний баланс викиду вуглецю в атмосферу, і тим самим домогтися визнання за собою статусу найчистішої країни у світі.

Законодавство країни визначає близько 60 типів природних територій, що підлягають захисту та збереженню, серед них найбільш великими і значущими формами є національні парки (у тому числі морські парки), природні, наукові, екологічні і туристичні заповідники та резервати. У країні створено 14 національних парків, 4 морських парки, 21 морських і прибережних заповідників і більше 3 000 резерватів. Загальна площа національних парків, заповідників та природних територій, що знаходяться під захистом, складає близько 6,5 млн. га або близько 25 % від загальної території країни.

У країні функціонує кілька зоопарків та ботанічних садів, найбільшим з яких є, відкритий в 1922 році Оклендський зоопарк, що містить на своїй території понад 170 видів тварин. Крім цього, великі зоопарки відкриті в містах Веллінгтоні та Окленді, і єдиний зоопарк з вільним утриманням тварин працює в Крайстчерчі. Унікальний парк створений недалеко від міста Фангареі, спеціалізується на збереженні тварин підродини великі кішки.

Міста

Найбільші міста і населені пункти	Населення (2007)	Координати	Мапа
Окленд	1 294 000	-36.847 0174.76536°50′48.2″ пд. ш. 174°45′54.59″ сх. д.36.846722° пд. ш. 174.765164° сх. д. -36.846722, 174.765164
Веллінгтон	379 000	-41.287 0174.77641°17′11.44″ пд. ш. 174°46′34.78″ сх. д.41.286511° пд. ш. 174.776328° сх. д. -41.286511, 174.776328
Крайстчерч	378 700	-43.532 0172.63743°31′53.89″ пд. ш. 172°38′11.92″ сх. д.43.531636° пд. ш. 172.636644° сх. д. -43.531636, 172.636644
Гамільтон	163 900	-37.787 0175.28337°47′13.65″ пд. ш. 175°16′58.46″ сх. д.37.787125° пд. ш. 175.282906° сх. д. -37.787125, 175.282906
Данідін	114 600	-45.875 0170.50345°52′28.41″ пд. ш. 170°30′12.2″ сх. д.45.874558° пд. ш. 170.503389° сх. д. -45.874558, 170.503389
Тауранга	114 200	-37.684 00176.1737°41′03.9″ пд. ш. 176°10′12.25″ сх. д.37.684417° пд. ш. 176.170069° сх. д. -37.684417, 176.170069
Палмерстон-Норт	78 800	-40.356 0175.61240°21′20.69″ пд. ш. 175°36′43.88″ сх. д.40.355747° пд. ш. 175.612189° сх. д. -40.355747, 175.612189
Гейстінгс	64 600	-39.644 0176.84339°38′36.71″ пд. ш. 176°50′35.5″ сх. д.39.643531° пд. ш. 176.843194° сх. д. -39.643531, 176.843194
Нельсон	58 300	-41.271 0173.28441°16′14.83″ пд. ш. 173°17′02.4″ сх. д.41.270786° пд. ш. 173.284° сх. д. -41.270786, 173.284
Нейпір	57 900	-39.486 0176.91639°29′11.08″ пд. ш. 176°54′58.61″ сх. д.39.486411° пд. ш. 176.916281° сх. д. -39.486411, 176.916281
Роторуа	55 500	0-38.13 00176.2538°07′49.69″ пд. ш. 176°15′01.67″ сх. д.38.130469° пд. ш. 176.250464° сх. д. -38.130469, 176.250464
Нью-Плімут	51 000	-39.058 0174.07639°03′28.99″ пд. ш. 174°04′35.16″ сх. д.39.058053° пд. ш. 174.076433° сх. д. -39.058053, 174.076433
Фангареі	50 900	-35.723 0174.32335°43′22.46″ пд. ш. 174°19′21.98″ сх. д.35.722906° пд. ш. 174.322772° сх. д. -35.722906, 174.322772
Інверкаргілл	47 900	-46.413 0168.35746°24′47″ пд. ш. 168°21′24.79″ сх. д.46.413056° пд. ш. 168.356886° сх. д. -46.413056, 168.356886
Вонгануі	39 800	0-39.93 0175.04839°55′49.17″ пд. ш. 175°02′51.59″ сх. д.39.930325° пд. ш. 175.047664° сх. д. -39.930325, 175.047664
Гісборн	33 600	-38.666 0178.02638°39′58.97″ пд. ш. 178°01′33.42″ сх. д.38.666381° пд. ш. 178.02595° сх. д. -38.666381, 178.02595

Часовий пояс

Нова Зеландія розташовується в двох часових поясах. Острови Південний і Північний, а також прилеглі дрібні острови використовують стандартний новозеландський час (New Zealand Standard Time або NZST) і знаходяться в 12 годинах попереду всесвітнього координованого часу (UTC). Острови архіпелагу Чатем використовують стандартний час Чатем (Chatham Standard Time або CHAST) і розташовуються на 12 годин 45 хвилин попереду всесвітнього координованого часу. У літній період стрілки годинника переводяться на одну годину вперед і різниця з всесвітнім координованим часом в цей період становить 13 годин для NZST і 13 годин 45 хвилин для CHAST.

Адміністративно-територіальний устрій

Перші європейські переселенці, що влаштувалися в Новій Зеландії, розділили країну на провінції. Для створення більш централізованої системи фінансового управління територіями, поділ країни на провінції був скасований у 1876 році. У результаті цього Нова Зеландія до цих пір не має системи внутрішньодержавного адміністративно-територіального поділу схожого з тим, що в інших країнах може називатися провінція, штат, область. Наявна система підпорядкування територій будується на принципі місцевого самоврядування. З 1989 року діє система, побудована на використанні регіональних рад (Regional Council) і територіальних управлінь (Territorial Authorities).

Адміністративний устрій

Сучасна Нова Зеландія має 12 регіональних рад, які здійснюють місцеве самоврядування та відповідають за проблеми навколишнього середовища і систему регіонального транспорту. Крім цього, діють 74 територіальних управління (16 міських рад, 57 місцевих рад і одна острівна), що відповідають за системи доріг та комунікації в своєму регіоні, системи життєзабезпечення, що виконують нагляд і регулювання в будівництві і т. д.

В даний час в Новій Зеландії існують такі райони, керовані регіональними радами:

		Район	Адміністративний центр	Площа (км²)
	1	Нортленд	Фангареі	13 941
	2	Окленд	Окленд	16 140
	3	Ваікато	Гамільтон	25 598
	4	Бей-оф-Пленті	Тауранга	12 447
	5	Гісборн (1)	Гісборн	8351
	6	Таранакі	Нью-Плімут	7273
	7	Манавату-Вангануі	Вонгануі	22 215
	8	Гокс-Бей	Нейпір	14 164
	9	Веллінгтон	Веллінгтон	8124
	10	Марлборо (1)	Бленем	12 484
	11	Нельсон (1)	Нельсон	445
	12	Тасман (1)	Річмонд	9786
	13	Кентербері	Крайстчерч	45 845
	14	Вест-Кост	Греймут	23 000
	15	Отаго	Данідін	31 476
	16	Саутленд	Інверкаргілл	30 753
	17	Острів Чатем	Ваітангі	963
(1) Регіональні ради, одночасного наділені функціями територіального управління.

Королівство Нової Зеландії

Територія Королівства Нової Зеландії.

Держава Нова Зеландія має одну залежну територію (Токелау). У той же час Нова Зеландія є основним членом Королівства Нова Зеландія — одного з 16 королівств Співдружності. На відміну від інших королівств Співдружності, Королівство Нової Зеландії не є державою і не має міжнародного державного визнання. Термін «Королівство Нової Зеландії» має концептуальний, символічний характер, вказує на єдність історії і моральних цінностей різних країн, держав і територій та на визнання єдиного глави держави. Крім безпосередньо Нової Зеландії до складу королівства входять також Острови Кука, Токелау, Ніуе і антарктична Територія Росса. Острови Кука і Ніуе є незалежними державами, вільно асоційованими з Новою Зеландією. Токелау — залежна територія під управлінням Нової Зеландії. Територія Росса була передана під управління Нової Зеландії Великою Британією у 1923 році і з 1961 року де-факто Нова Зеландія дотримується умов Договору про Антарктику, згідно з яким Антарктида є інтернаціональною територією, що не належить жодній державі.

Мешканці всіх держав і територій, що входять до Королівства, є громадянами Нової Зеландії. Нова Зеландія забезпечує безпеку держав-членів Королівства та представляє їх інтереси на міжнародній арені.

Монарх Нової Зеландії є офіційним главою всіх держав і територій Королівства.

Острови Кука

Пляжі Островів Кука — одні з найпопулярніших місць відпочинку новозеландців.

Острови Кука стали залежною територією Нової Зеландії в червні 1901 року в результаті анексії, що дістала схвалення Парламенту Нової Зеландії у вересні-жовтні 1900 року. Пряме управління Нової Зеландії здійснювалося аж до 1965 року, коли під егідою ООН країна стала на шлях самовизначення. На підставі прийнятої конституції країни, Острови Кука є самоврядними і вільно асоційованими з Новою Зеландією. Нова Зеландія зберігає зобов'язання щодо забезпечення безпеки Островів Кука, але будь-яке військове втручання можливе тільки на підставі рішення уряду Островів Кука. Нова Зеландія також зберігає зобов'язання з міжнародного представництва інтересів Островів Кука, але в наш час^[Коли?] Острови Кука мають також і власні дипломатичні представництва в 20 країнах світу.

Токелау

Одна з головних вулиць Атафу, Токелау.

Токелау перейшли в управління Нової Зеландії у 1926 році від Великої Британії, яка анексувала острови 10 роками раніше. В наш час^[Коли?] це несамоврядована територія під адміністративним контролем Нової Зеландії. У 2006 і 2007 роках цей статус островів був підкріплений результатами референдумів. Але, відповідно до хартії ООН, Токелау та Нова Зеландія продовжують вести роботи зі створення умов для переходу до повного самовизначення Токелау як незалежної держави, і у 2005 році Токелау і Нова Зеландія створили Договір про вільне об'єднання і розробили проект майбутньої Конституції Токелау. Починаючи з 2003 року Токелау самостійно веде всі операції з державним бюджетом. На міжнародній арені Нова Зеландія представляє інтереси Токелау, але територія також має власні представництва у ряді міжнародних організацій.

Ніуе

Берегова смуга Ніуе.

Ніуе стала залежною територією Нової Зеландії у 1901 році. У 1975 році в результаті референдуму, проведеного під егідою ООН, країна отримала незалежність, і з тих пір, відповідно до положень власної конституції, є самоврядною державою у вільній асоціації з Новою Зеландією. Хоча Нова Зеландія зберегла зобов'язання з представництва міжнародних інтересів Ніуе, тим не менш, у практиці Ніуе самостійно представляє свої інтереси на міжнародній арені і самостійно бере участь у роботі міжнародних організацій. Нова Зеландія несе відповідальність за забезпечення безпеки Ніуе. Конституція Ніуе передбачає необхідність для Нової Зеландії надання економічної допомоги країні, і Нова Зеландія є найбільшим донором державного бюджету Ніуе. У 2006 і 2007 фінансових роках Ніуе почали самостійно адмініструвати свій державний бюджет, але в 2008 році бюджет практично повністю позбувся надходжень, крім надходжень від економічної допомоги інших держав.

Територія Росса

Новозеландська антарктична база Скотт.

Територія Росса перейшла в управління Нової Зеландії у 1923 році від Великої Британії, саме тоді були визначені межі цих територій і обумовлені землі й острови, що входять до них і, що включають в себе частину Землі Вікторії, шельфовий льодовик Росса, острови Росса, Баллені, Скотт та Рузвельт. На підставі цілого ряду державних актів Нова Зеландія поширює свою юрисдикцію на Територію Росса і обмежує води навколо неї як власну ексклюзивну економічну зону. Тим не менш, після підписання в 1961 році договору про Антарктику, який визнав наявність територіальних претензій ряду держав на землі і води Антарктиди (договір не розв'язав ці претензії, але обмежив появу нових претензій такого роду), Нова Зеландія де-факто дотримується інтернаціонального статусу материка і обмежує свою юрисдикцію лише на території власної антарктичної станції або на своїх громадян, які перебувають на континенті. Наукові бази Скотт (Нова Зеландія) та Мак Мердо (США) — єдині цілорічні жилі населені бази на цій території.

Населення

За даними на лютий 2010 року населення Нової Зеландії складає близько 4,353 млн осіб.

Основну частину населення країни становлять новозеландці європейського походження, в основному нащадки вихідців з Великої Британії. За даними перепису населення 2006 року, сумарна частка населення європейського походження становить приблизно 67,6 % від загального населення країни. Представники корінного народу, маорі, складають близько 14,6 % населення. Дві наступні найбільші етнічні групи — представники азіатських і полінезійських народів становлять 9,2 % і 6,5 % населення країни відповідно.

Середній вік жителів країни становить близько 36 років. У 2006 році в країні проживало більше 500 осіб віком старше 100 років. У тому ж році частка населення у віці до 15 років становила 21,5 %.

Приріст населення у 2007 році склав 0,95 %. Загальний коефіцієнт народжуваності в тому ж році склав 13,61 народжень на 1000 осіб населення, а загальний коефіцієнт смертності — 7,54 смертей на 1000 осіб населення.

Велика частина новозеландців постійно (або протягом тривалого часу) проживає за межами країни. Найбільша новозеландська діаспора проживає в Австралії (у 2000 році кількість новозеландців, які проживають в Австралії становила близько 375 000 осіб) і у Великій Британії (у 2000 році близько 50 000 осіб, при цьому близько 1 7% новозеландців мають або британське громадянство, або право на його отримання). Традиційно новозеландці, які проживають за межами країни, підтримують тісні контакти з батьківщиною, і багато хто з них заслужено увійшли до числа видатних представників своєї країни (див. також: Відомі новозеландці).

За даними перепису населення 2006 року, більша частина населення, близько 56 %, сповідує християнство (у 2001 році таких було 60 %). Найбільш поширеними деномінаціями християнства в країні є англіканство, католицизм латинського обряду, пресвітеріанство та методизм. Послідовники сикхізму, індуїзму та ісламу складають наступні найбільші релігійні громади Нової Зеландії. Близько 35 % населення країни в ході перепису не асоціювали себе з релігією (у 2001 році таких було 30 %).

Корінне населення

Вихідці з Полінезії, що почали заселення раніше безлюдних островів Нової Зеландії приблизно у XI—XIV століттях, створили основу для формування самобутнього народу і унікальної культури маорі. Перша зустріч маорі і європейців відбулася у 1642 році, коли корабель голландського мореплавця Абеля Тасмана підійшов до берегів Нової Зеландії.

Сучасна історія

Вождь маорі перед своїм племенем. Малюнок кінця XVIII століття.

Наступна зустріч відбулася лише у 1769 році, коли до цих берегів підійшла експедиція Джеймса Кука. Загальна чисельність маорі в цей час становила, імовірно, близько 100 000 осіб. Вже до 1800 року європейські кораблі стали відвідувати Нову Зеландію порівняно часто, а до 1830 року у Новій Зеландії вже проживало близько 2000 європейців. Їхнє становище серед маорі було не завжди рівним, багато хто з них були рабами чи напіврабамі, але деякі займали і досить високе положення в ієрархії племен. Маорі традиційно не мали товарно-грошових відносин та торгівлі, але практикували товарообмін. Цю традицію вони поширили і на відносини з європейськими моряками і китобоями. Одним з основних товарів, які цікавили маорі стала європейська вогнепальна зброя, в результаті чого на початку XIX століття в країні спалахнула серія кривавих міжплемінних сутичок, що отримала назву Мушкетні війни і тривала з перервами до 1840 року. Міжплемінні конфлікти, знайомство маорі з алкогольними напоями, а також раніше невідомі хвороби, в основному кір, грип і венеричні захворювання, значно скоротили в ці роки кількість корінного населення в Новій Зеландії, і у 1896 році кількість маорі досягла своєї мінімальної кількості в сучасній історії — трохи більше 42 000 осіб.

Поселення маорі. Фотографія середини XIX століття.

У 1840 році Велика Британія і вожді племен маорі досягли угоди і підписали письмовий договір, що отримав назву Договір Вайтангі, відповідно до положень якого маорі передавали Нову Зеландію під опіку Великої Британії, але зберігали свої майнові права, а Велика Британія одержувала виключне право на купівлю у них земельних угідь. У цей період відбувалася активна взаємна інтеграція зростаючої кількості європейських переселенців і маорі. Об'єктом торгівлі в основному продовжувала залишатися земля, що належала маорі, але стали виникати і отримали розвиток власні ділові починання маорі.

Однією з проблем, що заважала створенню стійких механізмів продажу землі маорі і визначення її вартості стала розбіжність у фундаментальному тлумаченні права на землю між маорі і європейцями, яке посилилося неточністю формулювань перекладу Договору Вайтангі. Історично маорі ніколи раніше не продавали землю, але вожді племен могли передати її у користування тим, кому вона потрібна. Очевидно, що таке становище кардинально відрізнялося від потреб і намірів європейських поселенців. Все це послужило основою для серії збройних конфліктів між маорі і поселенцями і частинами британської армії в період між 1845 і 1872 роками, які отримали назву Новозеландські земельні війни. Більше 2000 маорі загинуло в цих зіткненнях. Результатом зіткнень стала конфіскація адміністрацією країни більше 14 000 км² земель маорі в якості покарання за підняті ними повстання.

Сім'я маорі. Фотографія кінця XIX століття.

На початку 60-х років XIX століття кількість маорі і кількість європейців в Новій Зеландії вперше виявилася приблизно однаковою — близько 60 000 кожних з них. Аж до 20-х років XX століття кількість маорі або знижувалося, або залишалася на незмінному рівні, а кількість європейців у 1921 році становила вже 1 200 000 осіб.

Незважаючи на значне зменшення своєї пропорційної показності в суспільстві, маорі продовжували багато в чому залишатися соціально незалежними, хоча легко адаптувалися до умов європейської цивілізації. Стали з'являтися значні політики та підприємці з числа маорі. У 1858 році на підставі спеціально підготовленого Указу в країні була відкрита субсидувана державою система шкіл для дітей маорі. У 1865 році система припинила своє існування як покарання за Земельні війни, але двома роками пізніше була знову відновлена. Аж до 1928 року в країні існували окремі програми навчання для маорі і європейців. А з 1935 року освіта стала обов'язковою (до 15 років) і безкоштовною.

Починаючи з 1867 року маорі мають постійно зарезервовану квоту місць в Парламенті країни, обрання на які відбувається окремим голосуванням тільки серед маорі. Станом на 2008 рік сім місць у Парламенті країни (з 69) належали таким членам Парламенту. Також маорі можуть обиратися до Парламенту і на основі загального голосування.

У 1900 році держава оголосила про створення програми з поліпшення охорони здоров'я маорі.

У 1928 році в уряді країни з'явився перший міністр маорі.

Маорі — учасники боїв біля Галліполі під час Першої світової війни. Фотографія початку XX століття.

У період Другої світової війни, незважаючи на те, що обов'язковий військовий обов'язок не поширювалася в Новій Зеландії на маорі, значна їх кількість вступила в діючі підрозділи Збройних сил Нової Зеландії як добровольців і брали участь у бойових діях в Єгипті, в Італії і в Греції.

У 40-70-х роках XX століття почався активний процес урбанізації маорі, і починаючи з цього періоду більша частина маорі проживає в містах. У 60-70-х роках того ж століття у зв'язку із загальним поліпшенням рівня освіти маорі і поліпшенням їх добробуту почалися процеси зростання національної самосвідомості, що призвело до необхідності визнання ролі маорі в розвитку і становленні країни. У 1975 році був прийнятий державний указ, що закріплював статус Договору Вайтангі, і на основі його починаючи з 1977 року в країні став діяти Суд Вайтангі, що розглядає справи, пов'язані з поверненням земель та інших ресурсів і визначенням компенсацій за збитки, завдані народу маорі починаючи з періоду Земельних воєн. Суд Вайтангі не є судово-юридичною інстанцією, але створює механізм ведення консультацій і переговорів між урядом країни і маорі у вище зазначених питаннях. Станом на 2008 рік сума виплачених компенсацій становила понад 900 млн. новозеландських доларів.

У 1987 році мова маорі стала однією з державних мов Нової Зеландії.

Сучасне демографічне становище

Сучасний етнографічний виступ маорі

Інформація даного розділу наводиться за даними перепису населення Нової Зеландії 2006.

Маорі складають 14,6 % населення країни. Загальна їх кількість — 565 329 осіб. За 15 років (1991—2006 роки) чисельність цього народу в країні зросла майже на 30 %. Близько 47 % з їх числа є нащадками змішаних шлюбів (в основному з європейцями). 51 % маорі, що проживають в Новій Зеландії — чоловіки, 49 % — жінки. З них 35 % — діти молодше 15 років. Середній вік маорі, що проживають в Новій Зеландії, — близько 23 років. При цьому, середній вік жінок трохи більш як 24 роки, а середній вік чоловічого населення — трохи більше 21 року.

Близько 87 % маорі проживають на Північному острові і близько 25 % проживають у місті Окленд або в його передмісті. Найбільша концентрація представників цього народу спостерігається на острові Чатем.

23 % можуть вільно спілкуватися мовою маорі. Близько 25 % не володіють нею взагалі.

Близько 4 % маорі мають університетську освіту (або вище). Близько 39 % загального населення маорі мають постійну роботу в режимі повної зайнятості.

Соціально-економічні проблеми

Станом на 2008 рік маорі становили близько 50% людей, що знаходяться в місцях позбавлення волі в країні, а 42% кримінальних подій в країні відбуваються за участю маорі. Маорі серед усіх етнічних груп Нової Зеландії зберігають найвищий рівень безробіття і мають найнижчу тривалість життя і найвищий рівень захворюваності.

Див. також: полінезійський період історії, Мова маорі і Традиційне мистецтво маорі.

Мови спілкування

Англійська мова, мова маорі і новозеландська мова жестів є офіційними мовами країни.

Англійська мова є основною мовою спілкування, і 96 % населення країни використовують її як таку. Більшість книг, газет і журналів видається на ній, вона ж переважає в мовленні радіо і телебаченні. Мова маорі є другою державною мовою. У 2006 році мова глухонімих (New Zealand Sign Language) отримала статус третьої державної мови.

Новозеландський діалект англійської мови близький до австралійського, але зберіг у собі набагато більший вплив англійської мови південних регіонів Англії. Разом з тим, він набув деякі характерні особливості шотландського та ірландського акценту. Певний вплив на вимову надала мова маорі і деякі слова цієї мови увійшли в повсякденне спілкування багатонаціональної спільноти країни.

Крім цього, в країні живуть представники ще 171 мовної групи. Найуживаніші мови після англійської та маорі — самоанська мова, французька, гінді та китайська. Українська мова та інші слов'янські мови маловживані у зв'язку з малою чисельністю населення, для якого ці мови є рідними.

Мова маорі

Покажчик з найдовшим топонімом в світі — назва гори на мові маорі, для стислості іменованої Таумата

Статус офіційної мови мова маорі (самоназва Te Reo Māori, те-рео-маорі) отримала у 1987 році. Її використання стало обов'язковим у назвах державних департаментів та установ, а використання її без обмежень стало можливим для співробітників і відвідувачів всіх державних служб, у судах, у громадських лікарнях, а також у підрозділах збройних сил. Вивчення основ мови маорі є обов'язковим курсом шкільних програм, а ряд навчальних закладів веде навчання на двох мовах. Багато географічних назв в Новій Зеландії історично зберегли свої корені на мові маорі.

Мова відноситься до східнополінезійської групи мов. Рідною для себе мову вважає близько 150 тисяч осіб.

Новозеландська жестова мова

У 2006 році новозеландській жестовій мові було надано статус третьої офіційної мови країни. Новозеландська жестова мова — це мова, що природно виникла і яка використовується глухими або слабочуючими людьми з метою комунікації. Основою його послужила британська жестова мова, і її визнають одним з діалектів британської й австралійської жестових мов. У щоденному спілкуванні за даними 2006 року жестову мову використовувало більше 25 тисяч осіб.

Культура та спорт

Елементом культури остров'ян та головним націоутворюючим фактором нації Ківі є регбі. Збірна Нової Зеландії - All Blacks - номер 1 на світовій арені відіграє у Новій Зеландії роль, подібну до релігії. Важко знайти тут що-небудь, що не пов'язано із All Blacks та регбі. У нього тут грають всі, починаючи з трирічного віку, регбі на островах всюди - у парках, на пляжах, на телеекранах, у пресі, тощо.

Регбі займає настільки домінуюче місце в культурі Ківі, що не можна порівняти ні з якою країною світу, мабуть хіба за вийнятком Уельсу.

Перша гра в Новій Зеландії відбулася ще у 1870 році, у місті Нельсон, де зустрічалися команди місцевого коледжу та регбійного клубу.

Тур збірної 1905 року до Великобританії отримав міфологічний статус, бо тоді Великобританія була домінуючою силою в світовій політиці. Побиття новозеландцями британських команд було використано політиками для пропагування доброчесного, здорового та мужнього способу життя серед Ківі

Регбі був неймовірно успішним з тих пір. Рання новозеландська культура була дуже чоловічою – внаслідок значної переваги чоловіків над жінками, тому недивно, що такий чоловічий спорт став настільки важливим у житті суспільства. Регбійний клуб став сутністю малих громад. Зацікавлений у спорті, чи ні – всеодно кожен іде до клубу. Він фактично став центром громади.

Див. також

• Список міст Нової Зеландії
• Економіка Нової Зеландії
• All Blacks

Посилання

• Новозеландські ліси Каурі(укр.)
• Te Ara, the Encyclopedia of New Zealand
• New Zealand Government
• Statistics New Zealand
• New Zealand Webcams