Іванов Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іванов Іван Іванович
Иванов Иван Иванович
Иванов Иван Иванович (лётчик).jpg
Народження 8 жовтня 1909(1909-10-08)
Чижове, Московська губернія
Смерть 22 червня 1941(1941-06-22) (31 рік)
Великі Загірці, Рівненська область
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Роки служби 19311941
Звання старший лейтенант
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна
Іванов Іван Іванович у Вікісховищі?

Іва́н Іва́нович Івано́в (8 жовтня 1909 — 22 червня 1941) — радянський військовий льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу (1941, посмертно). Вважається одним з перших пілотів, що здійснили повітряний таран.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1909 року в селі Чижове Богородського повіту Московської губернії (нині в складі міста Фрязіно, Московська область) у багатодітній сім'ї Івана Івановича та Євгенії Іванівни Іванових. Родина його діда належала до міщан Стрітенської слободи Москви і, ймовірно, була небідною. Батько Івана мав власну кузню та був заможним і успішним сільським ковалем, мати була домогосподаркою. Іван Іванов отримав початкову освіту в сільській школі в Гребнєво і, що зовсім не дивно, освоїв батьківську професію і став ковалем. У 1920-30-ті роки радянська влада забрала в його родини кузню, і Івану довелось працювати у колгоспній. У кінці 1930 року Іван поїхав до Москви, де працював ковалем у майстернях Московської транспортної спілки.

У вересні 1931 року у віці 22 років був призваний до лав Робітничо-селянської Червоної армії. Служив в артилерійській частині, яка дислокувалась у селищі Солнєчногорський Московської області (тепер місто Солнєчногорськ), пізніше направлений по комсомольській путівці в Пермську авіаційну школу. В березні 1933 року переведений у 8-у Одеську військову авіаційну школу пілотів. 1934-го року, після закінчення авіаційної школи, Іван Іванов служив в 11-му легкобомбардувальному полку у Київському військовому окрузі. У 1935 році став командиром ланки. Літав на літаках У-2 і Р-5.

У 1939 році брав участь у так званому Польському поході РСЧА (1939). Учасник Радянсько-фінської війни (1939–1940). Воював на літаку Р-Z. Здійснив 7 бойових вильотів на бомбардування військ та вузлових залізничних станцій супротивника, У тому числі 3 вночі. В кінці 1940 року закінчив курси винищувачів. Був направлений в 46 авіаполк (аеродроми Дубно і Млинів) 14 змішаної авіадивізії. Був призначений заступником командира ескадрильї.

Був двічі одружений, через це і через те, що втратив облікову картку кандидата в члени Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) в комуністичну партію його не прийняли. Мав синів від першого і другого шлюбу.

46 полк базувався на аеродром в смт. Млинові та с. Гранівці. Існував запасний літній аеродром біля самого Дубно (територія за залізничною колією, між селами Рачин і Гірники на схід від Дубно).

У перший день нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, коли аеродром в Гранівці (біля Дубно) був закритий на реконструкцію і 46 полк з літаками знаходились в Млинові (територія на протилежному березі річки Ікви на південь від Млинова), Іван Іванов вилітає по бойовій тривозі з аеродрому Млинів на перехоплення бомбардувальників «Хейнкель-111» ескадри KG55 «Greif». В бою гине. Політуправління Військово-повітряних сил Південно-західного фронту (ВПС ПЗФ) видає листівку про таран і після клопотання Управління Південно-західного фронту (ПЗФ) про нагородження 2 серпня 1941 року старшому лейтенанту Іванову Івану Івановичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Після війни на батьківщині Іванова на проспекті Миру в Фрязіно був встановлений пам'ятник та бюст на Алеї героїв.

У місті Щолково Московської області встановлена меморіальна дошка.

Ім'я пілота Іванова Івана Івановича носять вулиці в містах Щолково, Запоріжжя, а також школа № 1 у м. Фрязіно.

У 80-х роках після публікацій П. Яковчука встановили пам'ятник в Дубно. Село Загорці (тепер Великі та Малі Загірці), що за 8 км на південний захід від Дубно, стало офіційним місцем тарану і падіння. Там встановили обеліск.

Будинок-музей у м. Фрязіно у 2000 році згорів. Існує версія про підпал з метою отримати територію, на якій стояв музей.

Про нього написано патріотичну і пафосну книгу Георгія Ровенського «Іван Іванович Іванов, летчик-истебитель, герой первого тарана в Великой Отечественной войне» (2008).

Галерея[ред. | ред. код]

Делегація Черкаського району Черкаської області в складі голови районної ради та сільського голови села Свидівок була запрошена в м. Фрязіно на святкування Дня Перемоги та 70-річчя формування 3-ї Гвардійської повітряно-десантної бригади. 9 травня 2013року в місті Фрязіно відкрито музей - садибу Герою Радянського Союзу Іванову І.І. на місці будинку що згорів де була присутня делегація.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Настрій Іванова можна побачити в його листі до брата від 13 березня 1941 року, коли Іванов жив з дружиною в Дубно. Він пише, щоб його племінник не йшов у пілоти. До цього висновку його спонукало те, що СРСР з 1939 року почав інтенсивно нарощувати військову міць, готуючись до нових воєн і різко збільшився випуск військових пілотів за прискореною програмою. Брак навичок коштували недосвідченим пілотам життя. Також Червона армія зменшила зарплату вже існуючим пілотам. Одночасно в цьому листі Іванов пише, що його дружина збирається шити собі шубу з грамоти, яку вона отримала за перемогу 8 березня з бігу в протигазі. З цього листа можна зрозуміти, що Іванов був досить раціональною людиною, з почуттям гумору і назвати його фанатично відданим владі важко.

Щодо того, як загинув Іванов, чи був насправді повітряний таран, і якщо так, то чи був він першим в історії, досі ведуться дискусії.

Посилання[ред. | ред. код]