Іміди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іміди (рос. имиды, англ. imides):

  • 1. Діацильні похідні амоніаку (RC=O)–NH–(R'C=O) або їх циклiчнi аналоги, похідні дикислот. Слабкі кислоти, в яких атом H замiщується на метал (при дiї алкоголятiв) або на галоген (при дiї пр., NaOBr). Легко гідролізуються, вiдновлюються, є ацилюючими реагентами.
  • 2. В адитивній номенклатурі, в якій імід є аналогом оксиду, термін вживається для сполук типу R3Y+–NR (Y = N, P) та R2Z+–NR (Z = O, S, Se, Te), які є продуктами формального приєднання групи RN= до N, P, O, S, Se, Te).
  • 3. Солі, які мають аніон RN2–.
  • 4. Азоіміди — N-Іміди азосполук, аналогічні до азоксисполук; мають делокалізовану структуру: RN=N+(R)N–R ↔ RN–N+(R)=NR
  • 5. Азометиніміди — 1,3-Диполярні N-іміди азометинів зі структурою RN––N+(R)=CR2 _↔ RN=N+(R)C–R2. Використовується також термін азоіліди [azo ylides], який відповідає другій резонансній структурі.

Література[ред. | ред. код]

  • Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк: Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0