Альфредо Сфорцині
| Альфредо Сфорцині | |
|---|---|
| італ. Alfredo Sforzini | |
 | |
| Народження |
11 лютого 1914[1] Пеша, Провінція Пістоя, Тоскана, Італія |
| Смерть |
21 грудня 1943[1] (29 років) Кавур, Провінція Турин, П'ємонт, Італія повішення |
| Країна |
_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Звання | другий лейтенант[d] |
| Війни / битви | Друга світова війна |
| Нагороди | |
Альфредо Сфорцині (італ. Alfredo Sforzini; 11 лютого 1914 — 21 грудня 1943) — італійський танкіст, учасник руху Опору в Італії під час Другої світової війни. Кавалер найвищої нагороди Італії за подвиг на полі бою — золотої медалі «За військову доблесть» (посмертно).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 11 лютого 1914 року у місті Пеша (провінція Пістоя, регіон Тоскана, Королівство Італія). До призову на військову службу працював барменом. Планував відкрити власну справу[2][3].
З початком Другої світової війни Альфредо Сфорцині був призваний до армії та направлений до Югославії. Потім повернувся до Італії та служив у танковому полку «Монферратська кавалерія» у званні капрала, коли уряд Бадольйо оголосив нейтралітет Італії у Другій світовій війні. Після окупації Італії військами Третього рейху деякий час переховувався від нацистів, щоб уникнути арешту, а потім вступив до 4-ої гарібальдійської бригади, яка діяла у Валь-Монтуозо. Незабаром він отримав призначення командиром розвідки[2][3].
Викритий за доносом колишнього товариша по службі[3], Сфорцині заарештували у готелі «La Verna Nuova» у комуні Кавур і доставили у відділення гестапо у Салуццо. Тут він зазнав тортур, але нікого не здав. У результаті його засудили до повішення. 21 грудня 1943 року на місце страти, на розі площі Держави та вулиці Пінероло у Кавурі, нацисти зігнали мешканців комуни. З вигуком «Хай живе свобода!» Сфорцині власними руками одягнув петлю собі на шию та зістрибнув з краю вантажівки, яка слугувала ешафотом. Нацисти наказали італійській поліції охороняти труп партизана, протягом двох чи трьох діб його тіло висіло на місці страти з табличкою «Він стріляв у німців»[2][4].
Сфорцині був посмертно нагороджений золотою медаллю «За військову доблесть»[5].
Пам'ять[ред. | ред. код]
Ім'я Сфорцині було надано 4-й гарибальдійській бригаді. Після Другої світової війни на його честь було названо центральну площу Кавуру, на місці загибелі встановлено меморіальну дошку. Також його ім'ям названо один зі скверів у Ліворно[2]. У рідному місті героя у 1980-х роках було збудовано пішохідний міст Альфредо Сфорцині через річку Пеша[6].
Італійський письменник Аугусто П'єтавіно у 2013 році видав книгу під назвою «Вся ця пристрасть: роман, натхненний життям Альфредо Сфорцині (1914—1943)» (італ. Tutta questa passione: romanzo ispirato alla vita di Alfredo Sforzini (1914—1943)[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б TracesOfWar
- ↑ а б в г Alfredo Sforzini (італ.). ANPI. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 18 серпня 2012.
- ↑ а б в Giancarlo Fioretti. Quando la morte rende immortali: la storia di Alfredo Sforzini, martire antifascista (італ.). VALDINIEVOLE STORICA. Архів оригіналу за 27 липня 2016. Процитовано 25 червня 2017.
- ↑ Valter Careglio. La morte dei partigiani Gabi e Sforzini a Cavour // La guerra a casa e al fronte. — Pinerolo : Alzani. — P. 151—159.
- ↑ SFORZINI Alfredo (італ.). Presidenza della Repubblica (Официальный сайт Президента Республики Италия). Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 18 серпня 2012.
- ↑ Alfredo Sforzini Bridge (Pescia, 1962). Structurae (англ.). Процитовано 21 травня 2023.
- ↑ Augusto Peitavino. Tutta questa passione: romanzo ispirato alla vita di Alfredo Sforzini (1914—1943). — Rivoli : Neos, 2013. — 135 p. — (Le nostre storie) — ISBN 8-8660-8111-6, 978-8-86-608111-1.
Література[ред. | ред. код]
- Alfredo Sforzini: 1914—1943: combattente per la libertà medaglia d'oro al valore militare / cura di Ugo Canessa. — Ospedaletto: Pacini, 2007. — 48 p.(італ.) )
Посилання[ред. | ред. код]
|
