Бриганти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Brigantes.png

Бриганти (Brigantes) — кельтське плем'я, що було на чолі брігантської конфедерації. Розташовувалося на північному сході Британії (сучасний Йоркшир). Були сусідами племен паризіїв та карветів (на сході), вотадінів (на півночі), корітанів та корновіїв (на півдні).

Етимологія[ред. | ред. код]

Стосовно назви племені думки не збігаються. За однією версією, назва походить від слова briga, що з кельтського значить «поселення». Цим відзначалося більша щільність поселень цього племені на відміну від інших бриттів. За другою версією, походить від імені богині мудрості Брігіти (Матір-пам'ять), яка ототожнювалася з давньоримською Мінервою, й була головною богинею цих народів. Звідси назва брігантів — «народ Бріги».

Міста й географія[ред. | ред. код]

Бриганти не мали великих міст. Столицею був Ісурій (сучасне м. Альдборо). Діяли невеличкі поселення, які були головними станами племен, що входили до конфедерації брігантів. Це: Епіакій (сучасний замок Вітлі), Віновія (Бінчестер), Катарактовій (Каттерік), Калак (Бурроу), Ісурій, Рігодун (Каслшоу), Оленак (Елслак), Еборак (Йорк), Камбодун (Слак).

З півночі межувала з річкою Тіне (сучасна річка Тайн), з півдня — Белісама (річка Райбл). Також на території брігантів текли річки Ведра (річка Веа), Абус (Гамбер), Сетея (Мерсі), затоки Дун Сін (Тис-бей), Морікамб (Морекамб-бей).

Організація[ред. | ред. код]

Складали конфедерацію, яка була нестійкою. Разом виступали переважно під час зовнішньої агресії. Водночас голови родин та вожді влаштовували шлюби між племенами всередині конфедерації брігантів задля підтримання внутрішньої згуртованості.

Історія[ред. | ред. код]

Стосовно бригантів до часів вторгнення римської армії до Британії нічого невідомо. Спочатку виступали проти римлян, проте зрештою прокоснул Скапула зумів залякати вождів конфедерації та змусити до союзу з Римом. У результаті брігантів очолила королева Картімандуя. Остання зуміла захопити повсталого короля Каратака та видати його римлянам у 51 році. В подальшому виникло внутрішній розгордіяш зумовлений конфліктом Картімандуї з чоловіком Венуцієм з племені карветів. У цій конфлікт втрутилися римляни, які зрештою у 70 році зуміли остаточно встановити серед брігантів проримських вождів.

Остаточно бріганти були підкорені та позбавлені автономії за часів проконсулів Квінта Петіллія Цереала та Секста Юлія Фронтіна протягом 71—78 років. Гнея Юлій Агрікола у 80 році підкорив землі брігантів у гирлі річки Тіне (Тайн) та сусідів карветів. З цього моменту землі брігантів стали частиною провінції Британія.

Після підкорення брігантів римлянами поступово відбувалася романізація, зводилися форти, військові табори та колонії. Саме на більшій частині володінь бригантів у 120-х роках зведено вал Адріана. Останні були засновані у головних поселеннях брігантів. Також створені спеціальні колонії: Бреметенакум Ветеранорум (сучасне м. Рібчестер), Калькарія (Тадчестер), Діктіум (Вітбі), Адел (Лідс), які переважно були засновані за часів імператора Антоніна Пія.

У 180-х роках спалахнуло повстання проти римлян, яке успішно придушив Луцій Арторій Каст. У 213 році місто брігантів Еборакум стало столицею провінції Верхня Британія. Тому процес романізації цих міст прискорився. Проте невідомо, чи збереглася самоідентифікація брігантів на момент занепаду Римської імперії.

Джерела[ред. | ред. код]