ВЕС Гвінт-і-Мор
| ВЕС Гвінт-і-Мор | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 53°27′ пн. ш. 3°34′ зх. д. / 53.450° пн. ш. 3.567° зх. д. | ||||
| Держава |
.svg){kind=small} Велика Британія | |||
| Статус | діюча | |||
| Розташування | Ірландське море, Ліверпульська затока | |||
| Рік початку будівництва | 2011 | |||
| Роки вводу першого та останнього агрегатів | 2013—2014 | |||
| Основні характеристики | ||||
| Тип ВЕС | офшорна | |||
| Генеруюча потужність, МВт | 576 МВт | |||
| Середньорічне виробництво, млн кВт·г | 1950 | |||
| Характеристики обладнання | ||||
| Кількість і марка генераторів | 160 вітрових турбін Siemens SWT-3.6-107 | |||
| Потужність генераторів, МВт | 3,6 МВт | |||
| Власник | ||||
|
RWE / Stadtwerke München / Siemens | ||||
| Мапа | ||||
  ВЕС Гвінт-і-Мор ВЕС Гвінт-і-Мор (Велика Британія) | ||||
 | ||||
 ВЕС Гвінт-і-Мор у Вікісховищі | ||||
ВЕС Гвінт-і-Мор (англ. Gwynt y Môr) — британська офшорна вітрова електростанція, споруджена у Ліверпульській затоці Ірландського моря біля північного узбережжя Уельсу. На момент введення в експлуатацію була другою за потужністю офшорною станцією в світі після ВЕС Лондон-Аррай.
Місце для розміщення ВЕС обрали за 14 км від берегуа, північніше від споруджених у 2000-х роках ВЕС Норт-Хойл та Ріл-Флетс. Будівництво Gwynt y Môr стартувало в кінці 2011-го та розтягнулось на кілька років (перший струм станція видала у серпні 2013-го). Облаштування всіх 160 пальних фундаментів виконав плавучий кран Stanislav Yudin.[1][2] Йому допомагало самопідіймальне судно JB-114, яке виконувало бурові роботи.[3] Палі мають діаметр 5 метрів, довжину від 50 до 70 метрів та вагу 500—700 тон. Встановлення перехідних елементи, що забезпечують зв'язок між палями та баштами вітроагрегатів, виконало переважно судно Friedrich Ernestine[4] (втім, 32 елементи зі 160 прийшлось на згаданий вище кран). Доставку та монтаж власне вітроагрегатів виконали самопідіймальні судна Sea Jack та Sea Worker.[5]
Опорні основи двох офшорних трансформаторних станцій («джакети») та надбудови з обладнанням вагою по 1500 тон («топсайди») встановлював все той же Stanislav Yudin.[6][7] Прокладання чотирьох головних експортних кабелів довжиною по 20 км, які працюють під напругою 132 кВ та з'єднують офшорні трансформатори з новою наземною підстанцією St Asaph 400 кВ, виконала кабелеукладальна баржа Cable Enterprise.[8]
Станція, яка займає площу у 79 км2, складається з 160 вітроагрегатів компанії Siemens типу SWT-3.6-107 з одиничною потужністю 3,6 МВт та діаметром ротора 107 метрів, які встановлені на баштах висотою 84 метри в районі з глибинами моря від 15 до 30 метрів.
Вартість проекту, спільно реалізованого енергетичним гігантом RWE (60 %), Stadtwerke München (30 %) та Siemens (10 %), становила 2 млрд євро. Станція повинна виробляти майже 2 млрд кВт-год електроенергії на рік.[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ SHL’s Crane Vessel to Install Foundations at Gwynt y Môr Offshore Wind Farm (UK). World Maritime News (амер.). Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
- ↑ User, Super. Stanislav Udin clocks up record installation rate at Gwynt o Mor Wind Farm with MENCKs Hammer. www.menck.com (en-gb) . Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
- ↑ JB 114 towed by Union Diamond. - Ships Nostalgia Gallery. www.shipsnostalgia.com (англ.). Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
- ↑ Gwynt y Môr foundation installation completed. Архів оригіналу за 21 вересня 2017.
- ↑ TRACK RECORD Transport and installation - offshore wind turbines (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 вересня 2017.
- ↑ Crucial contract ensures Gwynt y Môr is on target to deliver clean, green energy to 400,000 homes (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 січня 2019.
- ↑ UK engineered offshore substation for Gwynt y Môr wind farm brings green power to Wales. www.siemens.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.
- ↑ RWE INNOGY GWYNT Y MÔR OFFSHORE WIND FARM LTD (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2017.
- ↑ Gwynt y Môr Offshore Wind Farm, North Wales. Power Technology. Архів оригіналу за 21 вересня 2017. Процитовано 20 вересня 2017.