Великий день Його гніву

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великий день Його гніву
англ. The Great Day of His Wrath

Автор Джон Мартін
Час створення 1851—1853
Розміри 197 × 303 см
Матеріал полотно, олія
Місцезнаходження Тейт Британія (Лондон, Велика Британія)

«Кінець світу» (англ. The End of the World), широко відома також як «Великий день Його гніву» (англ. The Great Day of His Wrath)[1] — це картина олією на полотні англійського художника Джона Мартіна, створена в 1851—1853 роках. Леопольд Мартін, син Джона Мартіна, сказав, що його батько знайшов натхнення для цієї картини під час нічної подорожі Чорною країною. Це змусило деяких дослідників вважати, що швидка індустріалізація Англії на початку дев'ятнадцятого століття вплинула на Мартіна.[2][3]

Деякі автори використали картину в якості обкладинки для своїх книг; наприклад, для «Меси Апокаліпсису»[4] і «Дослідження Книги Одкровення».[5] Картина є однією з трьох робіт, які разом утворюють триптих під назвою «Страшний суд».

Опис[ред. | ред. код]

За словами Френсіс Кері, заступниці хранителя відділу гравюр і малюнків Британського музею, картина показує знищення Вавилона та матеріального світу природним катаклізмом.[6] Вільям Фівер, мистецтвознавець The Observer, вважає, що ця картина зображує крах Единбурга в Шотландії. Колтон-Гілл, Трон Артура і Касл-Рок, каже Фівер, разом падають у долину між ними.[7] Однак Чарльз Ф. Стакі, професор історії мистецтва, теорії та критики в Школі Інституту мистецтв Чикаго, скептично ставиться до таких зв'язків, стверджуючи, що вони остаточно не доведені.[3] Майкл Фрімен, позаштатний співробітник і викладач економічної географії в Менсфілдському коледжі, описує картину так: «Бурі та виверження вулканів, землетруси та інші природні катаклізми, „як припливні хвилі, прокотилися періодичними виданнями <…> дев'ятнадцятого століття“. Катастрофічні та апокаліптичні візії отримали дивовижне загальне значення, а мальтузіанський привид постійно нагадував про необхідність спокути. Деяким глядачам здавалося, що найвідоміші полотна Мартіна про божественне одкровення водночас закодували нові геологічні та астрономічні істини. Це було… яскраво продемонстровано у „Великому дні Його гніву“ (1852), в якому Едінбург Джеймса Гаттона, з його грандіозною цитаделлю, терасами на вершині пагорба та вражаючим вулканічним ландшафтом, вибухає назовні та здається підвішеним догори дном, а прапори все ще майорять на його будівлях…».[8]

Згідно з інформацією галереї Тейт, картина точно відтворює шосту главу Об'явлення Івана Богослова.[9]

Натхнення[ред. | ред. код]

Після завершення серії своїх останніх робіт (зокрема «Знищення Содому та Гоморри») і відправки їх до Королівської академії Мартін почав працювати над циклом із трьох картин, серед яких був «Кінець світу».[10] За словами Леопольда Мартіна, сина Джона Мартіна, його батько знайшов натхнення для цієї картини під час нічної подорожі Чорною країною. Ґрунтуючись на цьому коментарі, Ф. Д. Клінгендер стверджував, що ця картина насправді була «прихованою відповіддю на індустріальну сцену», але Чарльз Ф. Стакі ставиться скептично до цього припущення.[3] Френсіс Кері вважає, що основною темою Джона був імовірний зв'язок між швидким зростанням Лондона як мегаполісу на початку дев'ятнадцятого століття та початковим зростанням Вавилонської цивілізації і її остаточним знищенням.[2] Згідно з інформацією галереї Тейт, Мартін був надихнуло Одкровення Івана Богослова.[9]

Смерть Мартіна та виставка картини[ред. | ред. код]

Під час роботи 12 листопада 1853 року Мартін переніс інсульт. Напад позбавив його здатності говорити та контролювати праву руку, й 17 лютого 1854 року він помер. На момент його смерті три його частково незакінчені картини виставлялися в Ньюкаслі. Після смерті Мартіна його останні картини (включаючи « Кінець світу») виставлялися в Лондоні й інших великих містах Англії та «збирали великі натовпи». 1854 року (після смерті Мартіна) з картини Томасом Макліном була створена гравюра, як і з двох інших картин Мартіна: «Небесні рівнини» та «Страшний суд» (з усіх трьох картин циклу). Незважаючи на схвальне сприйняття картин громадськістю, Королівська академія відхилила три картини як вульгарні. У 1945 році картина була придбана галереєй Тейт у Роберта Франка.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Michael Wheeler, Heaven, Hell, and the Victorians, Cambridge University Press, 1994, p.83
  2. а б Frances Carey, The Apocalypse and the Shape of Things to Come, University of Toronto Press, 1999, p.264, 267
  3. а б в Charles F. Stuckey, review of The Art of John Martin by William Feaver, The Art Bulletin, Vol. 58, No. 4. (Dec. 1976), pp. 630—632.
  4. Peter Dickinson, Mass of the Apocalypse, Novello, London, 1989
  5. Steve Moyise, Studies in the Book of Revelation, Continuum International Publishing Group, 2001
  6. Frances Carey, The Apocalypse and the Shape of Things to Come, University of Toronto Press, 1999, p.267
  7. The Art of John Martin, London, Oxford University Press, 1975, p.6
  8. Michael Freeman, Victorians and the Prehistoric: Tracks to a Lost World, Michael Freeman, Yale University Press, p.91
  9. а б The Great Day of His Wrath, 1851-3
  10. Monkhouse, William Cosmo (1893). In Lee, Sidney (ed.). Dictionary of National Biography. Vol. 36. London: Smith, Elder & Co. p. 284.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Michael Wheeler, Heaven, Hell, and the Victorians, Cambridge University Press, 1994, p.83.
  • Frances Carey, The Apocalypse and the Shape of Things to Come, University of Toronto Press, 1999, p.264, 267.
  • Charles F. Stuckey, review of The Art of John Martin by William Feaver, The Art Bulletin, Vol. 58, No. 4. (Dec. 1976), pp. 630—632.
  • Peter Dickinson, Mass of the Apocalypse, Novello, London, 1989.
  • Steve Moyise, Studies in the Book of Revelation, Continuum International Publishing Group, 2001.
  • Frances Carey, The Apocalypse and the Shape of Things to Come, University of Toronto Press, 1999, p. 267.
  • The Art of John Martin, London, Oxford University Press, 1975, p.6.
  • Michael Freeman, Victorians and the Prehistoric: Tracks to a Lost World, Michael Freeman, Yale University Press, p.91.
  • Monkhouse, William Cosmo (1893). «Martin, John (1789—1854)» . In Lee, Sidney (ed.). Dictionary of National Biography. Vol. 36. London: Smith, Elder & Co. p. 284.
  • T. Fordyce, Local Records, 1867, Northumberland (England), p.287.
  • Alison Hartley, Art/Shop/Eat London, W. W. Norton & Company, 2004, p.121.
  • The Tate Gallery, 1953, Original from the University of California, p. 26.

Посилання[ред. | ред. код]