Вавилон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вавилон
аккад. Bābili(m); шум. KÁ.DINGIR.RAKI
дав-євр. בָּבֶל (Babel); дав.-гр. Βαβυλών (Babylōn)
араб. بابل‎ (Babil)
Вид на Вавилон з боку колишнього літнього палацу Саддама Хусейна. Фото ВМС США. 2003 год.
Вид на Вавилон з боку колишнього літнього палацу Саддама Хусейна. Фото ВМС США. 2003 год.
Альтернативна назва Кадингірра, Тинтир, Еріда, Шуанна і ін. (в тому числі культові імена)
Сучасне розташування Ірак
Регіон Межиріччя
Географічні координати 32°32′30″ пн. ш. 44°25′24″ сх. д. / 32.54167° пн. ш. 44.42333° сх. д. / 32.54167; 44.42333
Історія
Заснування 3-тє тисячоліття до н. е.
Кінець існування 1-ше тисячоліття
Руїни Вавило́на в 1932
Деталі Воріт Іштар

Вавило́н («баб-ілі» означає «брами Бога») — місто, столиця стародавньої Вавилонії, розташоване на плоскому березі в нижній течії річки Євфрат.

Нині розташований на території Іраку за 88 км на південь від Багдада й за 8 км на північ від Хілла, який переважно побудований із руїн Вавилона.

Висячі сади Семіраміди, одне із семи чудес світу, яке, за легендою, збудував цар Навуходоносор своїй дружині Семіраміді були споруджені на склепінчастому кам'яному фундаменті, єдиній кам'яній споруді в глинобитному місті. Вони утворювали серію терас і забезпечувалися водою за допомогою гідравлічної системи.

Географічне розташування Вавилона та загальний опис руїн[ред.ред. код]

Фізико-географічна характеристика[ред.ред. код]

Історичний Вавилон розташовувався в центральній частині Месопотамської низовини, а точніше в південній її половині. В давнини русла Євфрату та Тигру тут пролягали паралельно (що й обумовлює прийняту серед вчених синонимичну назва цієї області — «Межиріччя» або «Дворіччя») і окремо впадали в Перську затоку, води якої тоді починалися значно північніше. Спочатку Вавилон знаходився на берегах одного з відгалужень Євфрату — каналі Арахту (аккад. Araḫtu), води якого текли з півночі на південь і губилися в пісках південно-західній пустелі. До I тис. до н. е. Арахту перетворився в рукав великої ріки і незабаром туди ж перемістилося основне русло Євфрату; назви Євфрат (аккад. Purattu) і Арахту стали синонімами.

Низький уклін долини і слабка оформленість русел великих річок, приводили до частих повеней, результатом яких стало формування в Нижньому Межиріччі потужного шару річкових відкладень — алювія. При використанні відповідних технологій алювій відрізняється надзвичайно високою родючістю; тому поява перших іригаційних систем рано сформувало економічну базу для виникнення в Межиріччі однієї з найдавніших цивілізацій в історії людства — шумерської. Заснування Вавилона, ймовірно, відноситься саме до шумерської епохи.

Природний ландшафт Нижнього Межиріччя складають пустельні пейзажі з розрідженою рослинністю з фінікових пальм, тамарикса, кураїв. Життя зосереджене в основному по берегах водойм. Вздовж річок, каналів, стариць виростають різні види верб, особливо багато очерету. На ділянках сухих степів і напівпустель мешкають дрібні гризуни, варани, в давнину зустрічалися газелі, онагри, леви; в заболочених районах водяться кабани і особливо — різноманітні водоплавні птахи. Євфрат традиційно був багатий промисловими породами риб: коропом, сомом тощо. Діяльність людини, в першу чергу облаштування іригаційних споруд, привела до значних змін навколишнього середовища. Численні канали і відгалуження русла Євфрату зрошують широку алювіальну долину, озеленюючи її. Однак умови для життя тут як і раніше досить важкі: високі температури поєднуються з вологістю в районі боліт і стариць, великою кількістю шкідливих комах, особливо москітів і комарів — переносників малярії, а також інших небезпечних для людини тварин — змій, скорпіонів. Місцевий клімат в цілому жаркий, тропічний, що характеризується загальною аридністю.

Опис руїн[ред.ред. код]

Спрощений план руїн Вавилона із зазначенням назв їх основних частин.

Руїни Вавилону представляють собою групу пагорбів (тель ), найважливіші з яких мають власні назви. До моменту запустіння, Євфрат ділив Вавилон на дві частини — Західне і Східне місто. Пізніше, русло великої річки змінилося і тепер воно проходить через руїни Західного міста. Серед руїн Східного міста виділяється кілька ділянок, для яких використовують окремі арабські назви (при цьому приставка «тель-» часто опускається). Окремо стоїть пагорб Бабіль, розташований на північній околиці, в районі передмість. Традиційно виділяються наступні ділянки[1]:

  • Тель-Бабіль (араб. بابل Babil «Вавилон») — тель в північній частині пам'ятника. Включає Літній (Північний) палац-фортецю Навуходоносора II.
  • Тель-Каср (араб. قصر Qasr «палац») — тель в північно-західній частині Східного міста. Включає руїни Південного палацу Навуходоносора, залишки (ймовірно) Висячих садів, Центральний палац-музей, фортифікаційні споруди.
  • Тель-Меркес ( раб. مركز Merkes «центр») — розташований на південний схід від пагорба Каср. Переважно житлова забудова.
  • Ес-Сахн (араб. صحن Sahn «блюдо», мається на увазі плато) — плоска область в центральній частині руїн, що приховує перибол гігантського зикурата Етеменанкі[2].
  • Тель-Амрані-ібн-Алі (Amran ibn Ali) — тель, що примикає з півдня до області Сахн. Приховує залишки храмового комплексу Есагіла.
  • Ішан-ель-Асвад (також Ішин-Асвад, Ishin Aswad) — зольний пагорб (ішан) в південній частині Східного міста. Храми Ішхари, Нінурти, приватна забудова.
  • Тель-Хомера (Homera) — тель у північно-східній частині Східного міста. Приватна забудова, в тому числі елліністичного часу, грецький театр.

Зараз руїни Вавилона примикають до околиці міста Хілла, столиці провінції Бабіль. Археологічні розкопки та будівельна діяльність сильно змінили вигляд пам'ятки. Археологи оголили залишки багатьох будівель верхнього шару — будинків та храмів, захисних споруд тощо. За правління Саддама Хусейна Вавилон піддався реконструкції; відбудовані багато будинків Теля Каср, храм Емах (в честь богині-матері Нінмах) та деякі інші споруди. У безпосередній близькості від руїн був зведений палац іракського лідера.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Вавилона
Вавилонська вежа, поширений сюжет в мистецтві Середньовіччя і Нового часу, що відображає легендарні (біблійні) уявлення про історію міста. З картини Пітера Брейгеля старшого.
Реконструкція воріт Іштар у Пергамському музеї
Руїни Вавилона — сучасний вигляд
Укріплення основної частини Вавило́на в 1970
Стіни після сучасної реставрації

Рання історія[ред.ред. код]

Існують припущення про дуже стародавнє, навіть дошумерське (протоєвфратське) походження топоніму «Вавилон»[3][4], проте достовірних відомостей про час заснування міста немає: високий рівень ґрунтових вод не дозволяє археологам досліджувати нижні шари пам'ятки [5]. На сьогоднішній день найдавніші знахідки з Вавилона датуються віком близько 2400 р до н. е.[6]. В письмових джерелах того часу згадується про таку собі міську громаду (читання топоніму невизначене) з незалежним енсі і головним святилищем в честь шумерського бога Амар-Уту/Амаруту (= аккадський Мардук)[4][7]. Вважається, що в ранньодинастичний період Вавилон існував, але був незначним містом, центром невеликого «нома» в рамках системи шумерських міст-держав [8].

В XXIV-XXII ст. до н. е. територіальні утворення Стародавнього Межиріччя були об'єднані під владою династії Аккад; до часу правління царя Шаркалішаррі (початок XXII ст. до н. е.) відноситься і перша достовірна згадку Вавилона (під шумерским ім'ям Кадингірра) в письмових джерелах. З напису Шаркалішаррі слідує, що Кадингірра була одним з підлеглих міст аккадської держави і що цар вів там культове будівництво. Після короткочасного періоду панування гутіїв, землі Стародавнього Межиріччя були об'єднані в рамках нової близькосхідної держави: Шумеро-Аккадського царства III династії Уру (XXII- XXI ст. до н. е.). З господарських документів того часу відомо, що Вавилон/Кадингірра був одним з провінційних центрів, що управлявся окремим енсі і платив податок — «балу» на користь столиці[9].

Крах Шумеро-Аккадського царства на рубежі III—II тис. до н. е. супроводжувалося переселенням на землі Стародавнього Межиріччя численних напівкочових громад амореїв. На початку II тис. до н. е. аморейське плем'я яхрурум захопило Вавилон і зробило його своєю столицею.

Старовавилонський період (бл. 1894 — бл. 1595 рр. до н. е.)[ред.ред. код]

Створене амореями Вавилонське царство спочатку було невеликим і займало територію вздовж каналів Арахту та Апкаллату (західні відгалуження Євфрату). Основне населення цих місць — нащадки шумерів та аккадців — поступово злилися в єдину народність вавилонян та асимілювали завойовників-амореїв.

З перших років свого існування нова держава було втягнута в запеклі війни з сусідніми племенами і «номами» Південного Межиріччя; з цієї причини вже ранні правителі з I (аморейської) династії надавали великого значення обороноздатності Вавилона. Датувальні формули Сумуабума, Суму-ла-Еля іта Апіль-Сіна, згадують про будівництво укріплень навколо міста і війни з сусідами[10]. Аморейські царі активно зводили і перебудовували храми в столиці: відомо про спорудження і оновленні святилищ на честь Нінісіни, Нанни, Адада, Іштар та інших божеств шумеро-аккадського пантеону[11]. Особлива увага завжди приділялася Есагілі — головному і ймовірно найдавнішому храму Вавилона, присвяченому покровителю міста, богу Мардуку (шум. Амар-Уту). Використовуючи складну дипломатію, армію та вигідні позиції міста в регіональній торгівлі, ранні аморейські правителі змогли за сотню років перетворити Вавилон в столицю найсильнішого царства на території області Аккад. Доленосним для історії міста виявилося правління царя Хамурапі (1793-1750 рр. до н. е.), Який зумів за кілька десятиліть підпорядкувати всі основні міста Стародавнього Межиріччя і створити нову велику державу. З цього часу місто переживає бурхливе зростання, його розміри з часом перевершують розміри міста Ур — столиці Шумеро-Аккадського царства. Джерела свідчать про активне культове будівництво в Вавилоні, зведення палаців; місто було важливим релігійним центром Стародавнього Межиріччя, зосередженням економічного, політичного та культурного життя регіону. Передбачається, що Вавилон в той час не мав регулярної забудови, але вже тоді він займав обидва береги каналу Арахту, що поділяв Вавилон на Західне і Східне місто.

До кінця XVII століття до н. е. Вавилонське царство вступило в смугу кризи, чим скористалися його войовничі сусіди. Біля 1595 року до н. е. війська Хетського царства завдали поразки Вавилонії; місто було розграбоване і піддане руйнуванням, аморейська династія повалена, а царство знищене.

Середньовавилонський період (бл. 1595- бл. 1004 рр. до н. е.)[ред.ред. код]

Каситський Вавилон (III династія)[ред.ред. код]

Після розгрому, вчиненого хеттами та їх союзниками, Вавилон став здобиччю інших завойовників. На початку XVI століття до н. е. його ймовірно захопив Гулькішар — правитель Країни Моря на півдні Межиріччя, потім в місті зміцнилися касити — гірські племена, які заснували там власну (III) династію. Каситське царство Кардуніаш зі столицею у Вавилоні з самого початку було великою державою, при наступних правителів його територія значно розширилася і Вавилон став столицею нової близькосхідної держави. Як і амореї, касити поступово асимілювалися корінним населенням країни — вавилонянами, розчинившись в культурному середовищі Стародавнього Межиріччя.

З правлінням III династії дослідники пов'язують масштабні зміни в житті Вавилона, проте подробиці цих змін залишаються неясними: в каситський час спостерігається загальний спад в міській культурі регіону, кількість письмових джерел зменшується. Скоріше за все, місто продовжувало бурхливо розвиватися навіть незважаючи на перенесення царської резиденції в Дур-Курігальзу. При III династії Вавилон, як і деякі інші центри Стародавнього Межиріччя, придбав регулярний план. Відтепер місто було оточено «класичною» прямокутною стіною І́мгур-Енлі́ль (і можливо «валом» Не́мет-Енлі́ль), його територія ділилася на десять округів/кварталів, основні вулиці перетиналися під прямим кутом. Нові кордони Вавилона охоплювали територію, яка значно перевершує площу міста при аморейській династії, однак деякі з включених в межі поселення земель довгий час не були належним чином освоєні. Каситські царі, безсумнівно, вели якесь культове будівництво в Вавилоні, про масштаби якого можна лише робити припущення. З цим же часом ассиріологи пов'язують і діяльність місцевого жрецтва по синкретизації міфології і релігії Стародавнього Межиріччя, вибудовування віровчення навколо головного місцевого бога Мардука, який все частіше іменується «Белом» (аккад. «Господь»). Велика кількість храмів, зв'язок з найбільш значущими культами й важливе ідеологічне значення привели до того, що вже в той час жителі Стародавнього Межиріччя| могли сприймати Вавилон як священне місто, престиж якого був дуже високий.

Для Південного Межиріччя середньовавилонського періоду було характерно поступове ослаблення центральної влади: каситські роди, які захопили країну володіли певною автономією у відносинах з царським палацом, особливо у фінансовій сфері; згодом кількість осіб, які отримували іммунітетні грамоти (кудурру) неухильно зростало, а це призводило до деградації державної системи. До кінця XIII ст. до н. е. царство Кардуніаш вступило в смугу кризи, його військова міць ослабла, чим скористалися войовничі сусіди. Біля 1223 року до н. е. війська царя Ассирії Тукульти-Нінурти I зайняли Вавилон; стіни міста були зруйновані, частина мешканців страчена або викрадена в рабство, храми розграбовані (в тому числі відвезений ідол Мардука), цар потрапив до полону; протягом 7 років Вавилон перебував під ассирійським пануванням. В середині XII ст. до н. е. країна зазнала небувалого спустошення: війська Еламського царства, які знаходилися на піку могутності, завдали жорстокої поразки силам країни Кардуніаш. Близько 1158 року до н. е. Шутрук-Наххунте захопив Вавилон і скинув Забаба-шум-іддіна; фактично Вавилон був підпорядкований Еламу. Спроба повстання під керівництвом Еллільнадінаххі/Еллільшумуцура спровокувала новий спустошливий похід: Вавилон знову піддався грабункам і руйнації, останній правитель III династії був забраний в полон, а царство Кардуніаш фактично перестало існувати.

Місто при II династії Ісіна та в кінці XI ст. до н. е.[ред.ред. код]


Нововавилонський період (бл. 1004—539 рр. до н. е.)[ред.ред. код]


Нововавилонська держава[ред.ред. код]


Вавилон під владою Персії[ред.ред. код]

У 539 р. до н. е. Нововавилонське царство було захоплене Киром II Великим, царем Персії. Аби ввірватися до Вавилона, Кир Великий вдався до безпрецедентного військового маневру. Вавилон був оточений величезними недоступними стінами. Проте через місто протікала річка Євфрат. В тому місці, де річка входила в межі міста та виходила з них, були розташовані металеві ворота. Вони знаходились прямо над рівнем води, так що ніхто не міг пробратися в місто через них, не пірнувши під воду. Кир Великий вдався до такого плану. Коли в місті готувались до святкування великого свята, Кир Великий наказав своїм воїнам прокопати обхідний канал вздовж Євфрату. Увечері тимчасову дамбу було прорвано, і вода з Євфрату стрімко пішла обхідним каналом, русло Євфрату обміліло. Під захистом нічної темряви армія Кира Великого пробралась по багну під воротами і ввірвалась до Вавилона. Місто було швидко захоплено. Причому напад було скоєно таким чином, що більшість населення і не підозрювала про нього до останнього моменту. Розповідь про це можна знайти в творах Геродота та на сторінках Старого Завіту. Кир заявляв, що пробрався в місто через ворота, коли більшість вавилонян були п'яні.

Карта вавилонських територій

Пізніше Кир дозволив євреям, які знаходились в вавилонському полоні, повернутись на свою батьківщину. Також він дав згоду на те, щоб вони відбудували свій храм в Єрусалимі.

Під час правління Кира та Дарія І Великого Вавилон був столицею 9-ї сатрапії. Місто продовжувало бути центром освіти та науки.

При Ахеменідах було відроджено вавилонську астрономію та математику. Вавилонські вчені закінчили складати карту сузір'їв. Місто було адміністративним центром Перської імперії, яка на той час була найсильнішою в усьому відомому тоді світі.

Перські царі намагались підтримувати релігійні церемонії Мардука, але при Дарії III через податкову політику та безперестанні війни основні храми Вавилона та його канали було занедбано.

У 552, 521 та 482 роках до н. е. відбулися збройні повстання, проте Вавилон залишився під перською владою. Лише в 331 р. до н. е. у Вавилоні з'явився новий володар — Александр Македонський.

Еліністичний Вавилон (331-біля. 130 рр. до н. е.)[ред.ред. код]

Занепад і запустіння[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Koldewey R. Das wieder erstenhende Babylon new ausgeben von B. Hrouda. München, 1990..
  2. = image & menu = maximize & top = & left = | Budge, EA Wallis. By Nile and Tigris (v. 1). P. 299
  3. André-Salvini B. Les premières mentions historiques et la légende des origines. Р. 28-29.
  4. а б Lambert WG Babylon: origins.
  5. Klengel-Brandt, 1997, с. 252
  6. Gibson McG. The City and the Area of Kish. Coconut Grove, Miami, 1972. P. 149.
  7. André-Salvini B. Les premières mentions historiques et la légende des origines. P. 28-29.
  8. ІДВ, 1983
  9. Sharlach TN Provincial Taxation and the Ur III State. Leiden: Brill / Styx, 2004. P. 9
  10. Reallexikon der Assyriologie und vorderasiatischen Archaologie (Berlin 1 928 ff.) / Енциклопедія ассиріології та близькосхідної археології (Берлін 1928 і далі)
  11. Там же.

Посилання[ред.ред. код]