Венгард TV3

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Венгард TV3
Венгард TV3, виставлений в Національному музеї авіації і космонавтики Смітсонівського інституту
Основні параметри
COSPAR ID1957-F01
NORAD IDVAGT3
ОрганізаціяВійськово-морські сили США
ВиготівникNaval Research Laboratory (NRL)
Дата запуску6 грудня 1957
16:44:34 UTC
Ракета-носійВенґард
Номер запускуVanguard TV3
КосмодромМис Канаверал, майданчик 18A
Тривалість польоту2 секунди
Технічні параметри
Маса1,36
Розміридіаметр 152 мм
Джерела живленняртутно-цинкові батареї; шість панелей сонячних батарей, змонтованих на корпусі
Прилади
Приладидва передавачі, два терморезистори.
Транспондери
Транспондери10 мВт і 5 мВТ
Діапазон(и)108 МГц і 108,03 МГц

Венгард TV3 англ. Vanguard TV3, Авангард, (Test Vehicle 3, третій випробувальний апарат), (Vanguard 6.5in Satellite 1) — перша американська спроба запустити штучний супутник Землі. Це був маленький апарат, розроблений для перевірки можливості запуску триступеневою ракетою-носієм «Венгард» супутника і перевірки впливу на нього і його системи навколоземного космічного середовища. Він також мав використовуватись для геодезичних вимірювань за допомогою аналізу орбіти.

Запуск

[ред. | ред. код]
Вибух ракети-носія «Венгард» під час запуску 6 грудня 1957 року

6 грудня 1957 року під час запуску на мисі Канаверал ракета-носій почала злітати, але через дві секунди після відриву, піднявшись на 1,2 м, втратила тягу і почала падати на стартовий майданчик. Встановлено, що паливні баки розірвались і вибухнули, знищивши ракету-носій і частково пошкодивши стартовий майданчик. Супутник залишився цілим і приземлився недалеко, а його передавачі продовжували передавати сигнал радіомаяка. Однак супутник було пошкоджено і неможливо використати повторно. Нині він виставлений в Національному музеї авіації і космонавтики Смітсонівського інституту. Зовнішній вигляд змінили, щоб показати, яким його знайшли на стартовому майданчику.

Точну причину аварії не встановлено, загальноприйняте пояснення — низький тиск у паливному баку до початку нагнітання палива турбонасосом через витік з інжектора спричинив загоряння в паливній системі під час запуску.

Апарат був алюмінієвою сферою масою 1,36 кг і діаметром 152 мм. Всередині розміщувались: ртутно-цинкові батареї; два передавачі: 10 мВт (108 МГц) і 5 мВт (108,03 МГц). Живлення мали забезпечувати шість панелей сонячних батарей, змонтованих на корпусі. Зі сфери стирчали шість коротких антен. Передавачі призначалися для передачі технічних і орбітальних даних, вони також використовувалися для визначення кількості електронів між супутником і наземними станціями. Апарат також мав два терморезистори для вимірювання внутрішньої температури, щоб визначити ефективність теплозахисту.

Реакція

[ред. | ред. код]

Внаслідок невдалого запуску на Нью-Йоркській фондовій біржі тимчасово зупинилась торгівля акціями компанії Martin Company — головного виготівника ракети-носія.

Американські газети в новинах і заголовках обігрували назву перших радянських супутників («спутнік») і називали американський апарат «Flopnik» (від англ. to flop, провал)[1], «Kaputnik»[2], «Oopsnik» (від англ. oops, ой, отакої) і «Stayputnik» (від англ. to stay, стояти)[3].

Згодом аналізи характеризували технологічний збій як приниження і втрату престижу США, що самопроголошували себе світовим лідером в науці і технології.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Sparrow, Giles (2007). Space Flight. Dorling Kindersley. ISBN 075662858X.
  2. Burrows, William E. (1999). This New Ocean: The Story of the First Space Age. Modern Library. с. 205. ISBN 0375754857.
  3. Alan Boyle (4 жовтня 1997). Sputnik started space race, anxiety. MSNBC. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 19 квітня 2011.