Влодзімеж Ленкевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ленкевич.
Влодзімеж Ленкевич
Бургомістр Тернополя
1929 — 1934
ПопередникСтаніслав Седлецький
НаступникСтаніслав Відацький
Урядовий комісар Тернополя
1920 — 1926
ПопередникСемен Сидоряк
НаступникКазімеж Яворчиковський
Народився1878(1878)
с. Телешниця Ошварова, нині Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща
Померперед 1966
м. Лондон
Відомий якісторик
КраїнаРеспубліка Польща
Національністьполяк
Alma materФілософський факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Професіяісторик, учитель
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Офіцерський Хрест)
 Медіафайли у Вікісховищі

Влодзімеж Ремігіуш Ленкевич-Іпогорський гербу Котвич (пол. Włodzimierz Remigiusz Lenkiewicz-Ipohorski; 1878, с. Телешниця Ошварова — перед 1966, Лондон) — польський історик, педагог, урядовий комісар (1920—1926) і бургомістр (1929—1934) Тернополя, почесний громадянин Тернополя.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1878 року в Телешниці Ошваровій[1] (Ліського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Бещадського повіту Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Мав брата Адама (1888—1941)[2] і сестру Марію (1888—1948)[3].

Під час четвертого року студій на Філософському факультеті Львівського університету в 1899 році отримав стипендію фундації Барчевського[4]. Закінчив навчання з науковим ступенем доктора філософії[1][5]. Був звичайним членом Історичного товариства у Львові[6] і Повітової шкільної ради[5].

Став учителем історії та географії. У березні 1902 року зі заступника вчителя іменований вчителем середніх шкіл і переведений з П'ятої львівської гімназії до гімназії в Тарнові[7]. Упродовж 1911—1931 років був директором Другої тернопільської гімназії ім. Юліуша Словацького[8][9][10].

Будинок колишньої Другої тернопільської гімназії ім. Юліуша Словацького

Під час Першої світової війни заснував у Тернополі Товариство польське[11], пізніше в часі польсько-української війни був інтернований українцями (1919)[12].

Від 1920 до січня 1926 року був урядовим комісаром м. Тернопіль. Тоді міська рада надала йому звання почесного громадянина Тернополя[5][13]. Від 1921 до 1927 — голова футбольного клубу «Креси». 1929—1934 — бургомістр Тернополя[14]. Будучи на посаді директора Другої тернопільської гімназії, 5 грудня 1929 року взяв відпустку[5] для виконання уряду бургомістра, а 30 листопада 1931 року на власне прохання переведений у стан спочинку[5]. У березні 1933 року став заступником голови комітету в справі будівництва пам'ятника Юзефові Пілсудському в Тернополі[15]. У 1930-х роках був власником автомобіля, що на той час ще було доволі рідкісним явищем у Тернополі[16].

Був одружений, мав двох дітей (1900 і 1903 р.н.). Помер перед 1966 роком у Лондоні[10].

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Публікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Włodzimierz Lenkiewicz-Ipohorski h. Kotwicz. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
  2. ↑ Adam Lenkiewicz-Ipohorski h. Kotwicz. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 17 січня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
  3. ↑ Maria Lenkiewicz-Ipohorska h. Kotwicz. Sejm-Wielki.pl. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
  4. ↑ Kronika. Stypendya [Архівовано 4 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska, Nr 31 z 9 lutego 1899. — S. 4. (пол.)
  5. ↑ а б в г д е ж Sprawozdanie Dyrekcji II Państwowej Gimnazjum w Tarnopolu za rok szkolny 1931/32 [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Tarnopol 1932. — S. 3.
  6. ↑ Sprawozdanie z Czynności Wydziału Towarzystwa Historycznego we Lwowie tudzież Komitetu Redakcyjnego Kwartalnika Historycznego za rok 1912 [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów 1913. — S. 15.
  7. ↑ Wiadomości osobiste [Архівовано 9 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Dziennik Urzędowy C. K. Rady Szkolnej Krajowej w Galicyi, Nr 24 z 2 lipca 1902. — S. 350.
  8. ↑ Moje Kresy. Tarnopol - hetmańskie miasto. nto.pl (пол.). Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
  9. ↑ а б Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918 [Архівовано 10 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Wiedeń 1918. — S. 1022.
  10. ↑ а б Sobotkiewicz S. Patrząc na zdjęcie matki [Архівовано 9 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Wiadomości, Nr 13 (1043) z 27 marca 1966. — S. 1.
  11. ↑ web4you.net.pl. Cracovia Leopolis - historia i kultura Lwowa oraz Małopolski Wschodniej. www.cracovia-leopolis.pl. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
  12. ↑ Fundacja Centrum Dokumentacji Czynu Niepodległościowego. www.sowiniec.com.pl. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
  13. ↑ Co dzień niesie? Komisarz rządowy m. Tarnopola // Gazeta Lwowska, Nr 7 z 10 stycznia 1926. — S. 2.
  14. ↑ Хто вони — «батьки» Тернополя? – Погляд. poglyad.te.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
  15. ↑ Tarnopol buduje wielki pomnik Marszałka Piłsudskiego [Архівовано 3 квітня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska, Nr 84 z 26 marca 1933. — S. 7.
  16. ↑ Про авто, що возили тернополян років 100 тому. www.tourclub.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 6 березня 2017.
  17. ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924 [Архівовано 31 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. — Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926. — S. 26.
  18. ↑ Udział Rosji w pokoju karłowickim 1699 [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // books.google.pl [дата доступу 6 березня 2017]

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Влодзімеж_Ленкевич&oldid=42386893