Вєслав Гурницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вєслав Гурницький
Wiesław Górnicki
Народився 6 лютого 1931(1931-02-06)
Варшава, Польська Республіка
Помер 7 жовтня 1996(1996-10-07) (65 років)
Варшава, Польща
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Діяльність журналіст
Галузь журналіст
Партія Польська об'єднана робітнича партія
Нагороди
орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест) Silver Medal of Merit for National Defence POL Złoty Medal za Zasługi dla Obronności Kraju BAR.svg

Вєслав Гурницький (пол. Wiesław Górnicki; літературні псевдоніми: Аякс, Алекс, Civis, Роберт Ф. Страттон, Фредерік Вєжбіньський, Scorpio, Krewa; нар. 6 лютого 1931 року у Варшаві- 7 жовтня 1996 там же) — польський репортер, оглядач, журналіст, політичний діяч.

Могила Вєслава Гурницького та його сина Марціна, який рано помер

Біографія[ред. | ред. код]

Син Казимира Гурницького і Марії Вольської. Під час Другої світової війни він навчався в конспіративній гімназії ім. Миколая Рея у Варшаві, а після закінчення війни — в Гімназії ім. князя Юзефа Понятовського у Ловичу і Державній середній авіаційно-механичній школі у Варшаві (1946—1949). Після отримання диплома техніка-льотчика, через рік був зачислений студентом Авіаційного факультету Інженерної школи ім. Іполита Вавельберґа і Станіслава Ротванда. Потім працював у редакціях видань: «Крилата Польща» (1949—1953), «Солдат свободи» (1953—1956), «Прапор молодих» (1955—1957), «Світ» (1956—1961).

Був військовим кореспондентом на Близькому Сході (1956) та Індонезії (1959—1960). З 1958 до 1961 року коментатор Польської кінохроніки. Починаючи з 1961 року знаходився у США, де вивчав журналістику в Університеті Індіани, також був (у 1967 р.) кореспондентом PAP в ООН. Після повернення в Польщу він працював у центральному офісі PAP, а з 1968 по 1974 року. р. в іноземному відділі газети «Життя Варшави». З 1969 до 1980 року вів радіопередачу «Перископ». У 70-ті роки, крім того, співпрацював з журналами: «Сучасність», «Навколо світу», «Культура» і «Діалог». З 1974 до 1981 року був членом редакції тижневика «Пшекруй». У 1980 році був членом Президії Всесвітньої Ради Миру.

З жовтня 1981 року — працівник державної адміністрації, вважається одним з провідних пропагандистів тодішньої правлячої влади (для публікацій користовувався, зокрема, псевдонімом Павел Шуравський). У ніч, коли було введено військовий стан в Польщі, був покликаний на військову службу (з 1981 року у званні капітана, з 1982 року — майора, від 1986 року — підполковника). Близький соратник генерала Войцеха Ярузельського (зокрема, автор більшості його виступів, в тому числі виступу від 13 грудня 1981). З грудня 1981 року до 1 лютого 1982 року співробітник Прес-служби Уряду, з лютого по 15 вересня 1982 року — співробітник Кабінету Голови Ради Міністрів, потім керівник Дослідної групи при Голові Ради Міністрів (до 1 січня 1984 р.). З 1984 по 1985 роки директор Незалежної дослідної групи  і Голова Комітету Оборони при Голові Ради Міністрів. З 1985 до 1 серпня 1989 року директор Незалежної дослідної групи при Голові Державної Ради і Голова Комітету Оборони Країни. В період 1986—1989 рр. — в редакційній раді видавницької групи «Читач». З серпня 1989 року по 31 грудня 1990 року директор Департаменту Політичної Канцелярії Президента Польської народної республіки, Головнокомандувача Збройних Сил.

Починаючи з 1991 року. на пенсії. У 90-ті роки. співпрацював з журналами «Сьогодні» (нариси під псевдонімом «Civis») і NIE.

Нагороди та премії: Премія ім. Юліана Бруна (1957), Премії Польського Клубу Публіцистів Міжнародної Асоціації Польських Журналістів (1961 — за книгу: Там, де перець росте; 1980 — за репортажи з Афганістану і Кампучії), лауреат I ступеня Голови Робітничого Кооперативного Видавництва «Преса» (пізніше відомого як RSW «Преса-Книга-Рух», 1967 та 1979; за життєві досягнення в галузі журналістики), лицарський Хрест Ордена Відродження Польщі (1975), Премія ім. Болеслава Пруса (1980; за життєві досягнення в галузі журналістики), Офіцерський Хрест Ордена Відродження Польщі (1983), срібна медаль «За Заслуги для Обороноздатності Країни» (1984), премія тижневика «Літературне Життя» (1984), срібний Знак «За Заслуги в розвитку Цивільної Оборони» (1987), Командорський хрест Ордена Відродження Польщі (1989), золота медаль «За Заслуги для Обороноздатності Країни» (1990).

Член Союзу Боротьби Молодих (1947—1948), Союзу Польської Молоді (1948—1956), Професійної Спілки Журналістів Польщі та Асоціації Польських Журналістів (1949—1981, зокрема, заступник голови правління Варшавського Відділення 1956—1957, секретар Польського Клубу Публіцистів-міжнародників 1958—1960), Польської Об'єднаної Робочої Партії (1953—1990), Спілки Польських Літераторів (1974—1981).

За сценарієм Гурницького був знятий фільм «Закляття долини змій».

Похований на Військовому Кладовищі на Повонзках.

Примітки[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

  • Trzy skandale. Dziennikarska opowieść o kilku tajemnicach Drugiej Rzeczpospolitej (Czytelnik 1956)
  • Październik czterdziesty pierwszy (autor scenariusza i tekstów; album poświęcony ZSRR; Iskry 1959)
  • Warszawa nie odpowiada (pod pseud. «Fryderyk Wierzbiński»; szkic historyczny; Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej 1960)
  • Tam, gdzie pieprz rośnie. Reportaż z trzech tysięcy wysp (Książka i Wiedza 1961; wydanie 2 poprawione: 1961)
  • Giaur wśród Jankesów (reportaże; Książka i Wiedza 1963)
  • Podróż po garść ryżu (reportaże; Iskry 1964; seria: «Świat się zmienia»)
  • Tu i teraz. Szkice publicystyczne (Czytelnik 1970)
  • Opowieści zdyszane (reportaże; Iskry 1971)
  • Raport z Hamburga (reportaże; Państwowy Instytut Wydawniczy 1971)
  • Indiański pióropusz (pod pseud. «Fryderyk Wierzbiński»; książka dla młodzieży; Biuro Wydawnicze «Ruch» 1972)
  • Wybrane problemy obiegu informacji w strukturze władzy USA (Centrum Informacji Naukowej, Technicznej i Ekonomicznej — Ośrodek Informacji Centralnej 1973)
  • Wielki świat. Ze wspomnień snoba-katorżnika (wspomnienia; Czytelnik 1976)
  • Zanim zaczną rządzić maszyny (reportaże; Czytelnik 1976)
  • Od fiordu do atolu (reportaże; Krajowa Agencja Wydawnicza 1977, seria Szczęśliwa Siódemka)
  • Ballada hotelowa (opowieść; Wydawnictwo Literackie 1979, ISBN 83-08000-31-2)
  • O Narodach Zjednoczonych bez tajemnic (książka dla młodzieży; Młodzieżowa Agencja Wydawnicza 1979, ISBN 83-20301-96-3, seria: «Biblioteka Harcerskiej Służby Polsce Socjalistycznej», nr 7; 1987, ISBN 83-20300-84-3)
  • Sceny przydrożne (репортажи; 1979)
  • Vietnam — Kampuchea 1979. An eye-witness report (World Peace Council, Helsinki 1979; книгу було перекладено німецькою, іспанською і французькою мовами)
  • Bambusowa klepsydra (reportaż z Kambodży); Państwowy Instytut Wydawniczy 1980, ISBN 83-06003-10-1), у російському перекладі — «Песочные часы» (1983)
  • Czas nietoperza (pod pseud. «Robert F. Stratton»; powieść sensacyjna; Czytelnik 1981, 1988), у російському перекладі: Роберт Стрэттон, «Час нетопыря» (1989).
  • Rzeczy minione (publicystyka; Wydawnictwo Literackie 1983, ISBN 83-08009-37-9)
  • Czarne złoto (pod pseud. «Robert F. Stratton»; powieść sensacyjna; «Tygodnik Ostrołęcki» nr 49-53/1984, 2-52/1985, 1/1986)
  • Teraz już można. Ze wspomnień kulawego Szerpy (wspomnienia; Wydawnictwo Dolnośląskie 1994, ISBN 83-70233-25-2)